Олег Шамшур Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції (2014–2020)

Змарновані очікування, до яких уже звикли

Опінії
14 Грудня 2021, 10:21

Натомість у цей день відбувся візит Емманюеля Мак­рона до Хорватії, а 3 грудня — до ОАЕ. З урахування того, що у Франції вже фактично розпочалася президентська кампанія (перший тур виборів призначено на 10 квітня 2022 року) і з 1 січня починається її головування в ЄС, якому чинний президент приділяє виключну увагу, ми отримаємо черговий шанс побачити його в Україні лише після завершення президентських перегонів та пов’язаного з цим періоду політичного перезавантаження. Мабуть, треба додати: у разі його переобрання, яке видається ймовірним, але не гарантованим. Якщо уявити собі навіть на мить можливість перемоги одного з його конкурентів на правому, традиційно русофільському фланзі, ймовірність відвідин України новим очільником Франції видаватиметься нереалістичною.

Попри марні очікування високого гостя з Франції в Києві, починаючи з 2014 року, політичний діалог між двома країнами був достатньо інтенсивним, чому сприяла наша активна співпраця в пошуку дипломатичних шляхів стабілізації ситуації на Донбасі. Тільки за час моєї каденції в Парижі відбулося десять президентських візитів з України, не кажучи про зустрічі міністерського рівня. Україна вийшла з тіні Росії, у Франції її стали сприймати як самостійний чинник європейської політики.

Читайте також: Вадим Омельченко: «Між Україною та Францією з’являються нові точки дотику»

Утім, треба визнати, що Україна все ще не увійшла до кола зовнішньополітичних пріоритетів Парижа. Наприклад, ментально та виходячи з економічних інтересів і політичних міркувань, країни так званої Франкафрики ближчі та зрозуміліші для місцевого істеблішменту та й пересічного француза, ніж Україна. Причини цьому треба шукати насамперед у постійних відтермінуваннях візитів найвищого рівня з Франції до України: бажання відвідати її не носить імперативного характеру, який би перебив аргументи, що пояснюють необхідність присутності президента вдома або в іншому місці земної кулі, крім нашої держави. У стратегічному плані я переконаний, що динаміку двосторонніх відносин і відповідно привабливість України можуть серйозно посилити такі речі: прискорення реального реформування нашої країни, її модернізація відповідно до стандартів ЄС, а також масове входження в країну французького бізнесу, поява великих інвестиційних проєктів.

Щодо візиту Макрона, то остаточне рішення стосовно його проведення значно залежатиме від того, чи зможе візит до Києва позитивно позначитися на його міжнародному реноме та сприяти формуванню його зовнішньополітичної спадщини. Це зі свого боку безпосередньо пов’язують із позитивним розвитком перемовин у межах мінського процесу, що видається наразі невірогідним. Є певні ознаки, що у французької сторони викликають нерозуміння деякі дії української влади всередині країни, попри «хімію», яка виникла між Макроном і Зеленським під час перших контактів.

Путінська Росія з її «цінностями» змогла, як вірус, просмикнутися в західні суспільства, надто французьке, нав’язати значній частині місцевих еліт тези про те, що без неї неможливо знайти тривалого розв’язання жодного важливого питання світової політики

Не можна виключити, що скасування (хочеться сподіватися, перенесення) візиту Макрона до Києва в означені терміни має простіше пояснення. Судячи з отриманої інформації, у Парижі планували поєднати поїздку до Києва з відвідинами Москви: очевидно, для балансу та відповідно до постулатів «нової російської політики». Після відмови російської сторони скасували й візит до Києва.

Як тут не згадати про російський фактор у французькій політиці. Путінська Росія з її «цінностями» змогла, як вірус, просмикнутися в західні суспільства, надто французьке, нав’язати значній частині місцевих еліт тези про те, що без неї неможливо знайти тривалого розв’язання жодного важливого питання світової політики, що вона є необхідним партнером Франції. У цьому контексті варто згадати Жака Ширака. Він був єдиним президентом Французької республіки, який у 1998 році відвідав Україну, але навряд чи його можна віднести до її симпатиків. Я добре пам’ятаю розповідь одного з колишніх держсекретарів США про те, як Ширак намагався переконати свого американського колегу в тому, що українська мова — лише діалект російської. Зовсім не випадково його пов’язували дружні відносини з Владіміром Путіним.

Читайте також: Етьєн де Понсен: «У Європі йде війна, вона зараз тут, на Донбасі. Ми докладемо всіх зусиль на кожному рівні, щоб покласти край цьому конфлікту»

Експансіонізм Росії, який за часів Ширака видавався теоретичною можливістю, давно став реальністю міжнародного життя, яку не можуть повністю ігнорувати навіть прихильники «чутливого» ставлення до неї у Франції. Візит французького президента до України мав би чи не найбільший сенс саме зараз, коли існує цілком реальна загроза нової російської навали, здатної дестабілізувати весь європейський регіон. Настав час дій. Агресора зупинять не перемовини, не «вимогливий діалог» і заяви про занепокоєність і «серйозні наслідки» (про це заявили французькі міністри закордонних справ та оборони під час засідання в Парижі французько-російської ради з безпекових питань). Потрібна реальна солідарність з Україною, набагато жорсткіші санкції та радикальне посилення військово-технічного співробітництва, включно з постачанням нашій армії сучасної зброї. Усе це мало б стати предметом україно-французьких переговорів на найвищому рівні. 

102