Акція протесту під стінами Верховної Ради виявила очевидне нехтування загрозою русифікації України з боку об’єднаної опозиції. В день розгляду законопроекту Колесніченка – Ківалова під стінами парламенту зібралося близько тисячі людей, однак це були переважно активісти громадських організацій (більш ніж половина) й люди, які самостійно прийшли відстоювати свої конституційні права. Більшість політичних сил цього разу чомусь вирішили проігнорувати акцію протесту проти закону про мовну політику, котрий, як і Харківські угоди, підтримані парламентом у 2010-му, є антидержавним за своєю суттю.
Для «галочки»?
Організовано не був представлений на протестних акціях під парламентом «Фронт змін» Яценюка. Сам Арсеній Петрович із традиційним запалом засудив антиконституційні ініціативи регіоналів, погрожував імпічментом Януковичу, цього разу за державну зраду. Свій гнів він скерував із… Донецька, де давав прес-конференцію. Тобто в день, коли в парламенті мали розглядати доленосний для країни законопроект, віддав перевагу формуванню свого іміджу. Можна припустити, що представники його політичної сили мітингували під прапорами білосердечних, на основі яких формується об’єднана опозиція. Але в такому разі ця «потуга», що претендує на статус альтернативи нинішній владі, тим більше бачиться жалюгідною – на двох «мобілізували» близько сотні активістів. «Навіть за Юлю більше виходило…» – розчаровано зауважив Тижневі один із бютівців.
Попри найактивнішу серед усіх опозиційних сил участь у протестах проти ухвалення законопроекту Колесніченка – Ківалова, неприємно здивувала навіть «Свобода»: на акцію із приводу безпрецедентно важливого для долі України питання прийшло людей не більше, аніж традиційно з’являється на пересічних протестах цієї партії (за інформацією Тижня, захід був проведений силами Київської міської організації «Свобода», підтримки з регіонів не було). Але найцікавіше, що свободівці досить швидко розійшлися…
Читайте також: Законопроект Колесніченка-Ківалова робить українську мову бездержавною
«УДАР Віталія Кличка» обмежився вербальними протестами, оприлюднивши кілька заяв на своєму сайті перед подіями в парламенті й після них, засудивши спекуляції влади на мовному питанні й оцінивши їх як «сумнівний популізм, у який люди вже давно не вірять». Було наголошено на тому, що мовна проблематика є другорядною, і водночас підтверджено прихильність збереженню статус-кво – «єдиною державною мовою має бути українська», яка за нинішніх обставин «потребує захисту від україноненависників при владі». Однак за межі заяви на партійному сайті цей «захист» не вийшов: чи то немає ресурсів, чи справжнього бажання її захищати. Наступ влади на базову підвалину української ідентичності мав би викликати принаймні не менше організаційних зусиль, аніж руйнування архітектурних пам’яток на Андріївському узвозі. Зрозуміло, що «УДАР» наразі не є парламентською партією, однак було досить можливостей протидіяти просуванню мовних, антиукраїнських ініціатив влади поза межами Верховної Ради, зокрема й під її стінами.
«Дивна війна»
У разі ухвалення мовного законопроекту Колесніченка – Ківалова основна відповідальність лежатиме все ж на тих опозиційних силах, які репрезентовані в парламенті, оскільки саме вони мають зробити все, аби не допустити його протягування через законодавчий орган. Адже йдеться про Верховну Раду, серед депутатів якої 248 осіб отримали мандат у списках політичних сил, котрі ніколи не допускали можливості введення другої державної мови чи то на всій, чи навіть на частині території країни. За таких обставин будь-яке ухвалення законопроекту Колесніченка – Ківалова парламентом нинішнього скликання було б очевидною ревізією волевиявлення громадян, які ніколи не давали мандата на зміну мовного законодавства. Фактично йтиметься про нав’язування більшості волі меншості, репрезентованої за результатами минулих виборів: 202 регіонали й комуністи з 450 народних обранців. Про це нагадали оприлюднені від імені групи перебіжчиків Рибакова та Народної партії Литвина заяви «жодного голосу за мовний законопроект». Однак оскільки нинішня «більшість» була сформована із, м’яко кажучи, оригінальним ставленням до Конституції та законодавства, то є великі сумніви щодо здатності тушок опиратися тискові партії влади, а відтак і опір опозиції ухваленню змін до мовного законодавства має бути «нестандартним». Події під час попереднього розгляду законопроекту «Про основи державної мовної політики» засвідчили, що принаймні на рівні «генералітету», який останнім часом керує депутатами від об’єднаної опозиції в парламенті, готовності до активних дій немає. 24 травня люди Кожем’якіна обмежилися тривалим, але безглуздим блокуванням трибуни – ефектним хіба для потрапляння у фокус відеокамер.
Читайте також: «Мовний» день у Раді: переляк Литвина, привид Клюєва і голосування кулаками
Розгляд мовного законопроекту відбувався безперешкодно, оскільки парламентарії мали змогу доповідати з місця: спочатку були виступи авторів, потім запитання від нардепів, виступи від профільного комітету, знову запитання і так далі. Керівники фракцій ходили по залу, збирали міні-наради, розмовляли по телефону, кудись ненадовго відлучалися. Колесніченко і далі розповідав про «утис-
ки російськомовних». Жодних спроб припинити засідання ВР бютівці не робили, тож складалося враження, що все відбувається за заздалегідь зрежисованим сценарієм: між регіоналами та об’єднаною опозицією є домовленість, що ПР спробує (але не зможе через брак голосів) закон протягти й при цьому продемонструє частині свого зацикленого на російській мові електорату, що зробила все можливе, а представники «Батьківщини», своєю чергою, могли б апелювати до того, що «робили все», щоб урятувати українську мову від Колесніченка – Ківалова. Можливо, таких домовленостей і не існувало, а пасивність опозиції пояснювалася тим, що вона «повелася» на дезінформацію, ніби «тушки вийшли з-під контролю влади, а відтак у більшості все одно не вистачить голосів».
Проте після заяви від імені групи перебіжчиків одного з її лідерів Володимира Каплієнка, що за мовний проект вони не дадуть жодного голосу, та появи інформації про візит до Верховної Ради неперевершеного майстра «переконування» тушок Андрія Клюєва, ситуація в сесійній залі змінилася. Надто реальним стало повторення подій квітня 2010 року, коли біло-сині продавлювали Харківські угоди. (До речі, показово, що довкола Литвина сформували, по суті, «заградзагін» із регіоналів, функція яких була не до кінця зрозумілою: чи то захищати спікера від атак опозиціонерів, чи то контролювати, щоб голова ВР, який сам негативно ставився до законопроекту Колесніченка – Ківалова, вів засідання так, як того потребувала ПР.)
Проте жодних організованих дій з боку керівництва БЮТ не відбулося і за цих обставин. І чи змінив би тактику Кожем’якін після того, як Володимир Литвин таки виніс би законопроект про фактичну русифікацію України на голосування? Зокрема, про відсутність намірів активно протидіяти регіоналам з боку решти опозиціонерів можуть свідчити слова Андрія Парубія, який заявив, що розпочав бійку, оскільки побоювався, що в іншому випадку ніхто цього не зробить і Банковій таки вдасться протягнути закон про мовну політику в запропонованому Колесніченком – Ківаловим варіанті.
Дивіться також фото: Бійка за мову у Верховній Раді
У такому контексті напрошуються цікаві паралелі з подіями дворічної давності, коли представники партії влади протягували через парламент ратифікацію Харківських угод. Тоді за інформацією, що потрапила у ЗМІ, нібито існувала домовленість, що димові шашки, необхідні для зриву засідання парламенту, мають кинути крім Андрія Парубія ще семеро осіб, проте в підсумку підконтрольна Турчинову – Кожем’якіну більшість зробити це відмовилася. І угоди, які, ймовірно, ще відіграють свою дестабілізуючу роль у контексті зміцнення державного суверенітету та євроатлантичної інтеграції України, таки було ратифіковано. Тим більше що ані для Турчинова, ані для Кожем’якіна, як, до речі, й для їхнього нового «обличчя» Арсенія Яценюка (про що засвідчили його експерименти з проросійськими та ностальгічними за совком темами під час передвиборчої кампанії 2009 року), зважаючи на озвучувані впродовж останніх років заяви, українська мова не є принциповою позицією. Чимало вітчизняних політиків залежно від обставин нехтують цим питанням, натомість час від часу використовують його як політтехнологію для збереження впливу на патріотично налаштований електорат…
24 травня законопроект, який де-факто робив російську другою державною, все-таки не було ухвалено. Після того як наразі позапартійний депутат-одинак атакував президію і спробував зламати мікрофон спікера, решта опозиціонерів були змушені приєднатися, однак склалося враження, що все це відбувалося спонтанно. Литвин, скориставшись моментом, закрив засідання парламенту, законопроект Колесніченка – Ківалова не перетворився на небезпечний для країни закон. Однак з огляду на зазначене вище лишається незрозумілим, як діятимуть лідери опозиції в разі спроб повторного розгляду мовного документа, адже Банкова, вочевидь, таки готується його протягти наступного пленарного тижня, що розпочинається 5 червня. А ось до чого готуються лідери об’єднаної опозиції та їхні «генерали» в парламенті: нарешті засвідчити, що вони є реальною альтернативою владі, й продемонструвати свою спроможність обстоювати базові основи української ідентичності та державності чи, навпаки, «злити» все регіоналам?