Альтернативні засоби поширення інформації — через форуми, віча або ж радянські «кухні» — існували завжди. Блоги, що ввійшли в наше життя з поширенням інтернету, давно вже стали звичним явищем у медіа-середовищі й часто конкурують за відвідуваністю з комерційними ЗМІ. Популярні блогери, які знайшли свій стиль і запропонували аудиторії цікавий контент, досить швидко завоювали популярність у читацькому середовищі. На пострадянських теренах вони стали альтернативою традиційній журналістиці, бо змогли вийти за її межі й запропонувати свій, оригінальний стиль подачі інформації. Свобода від правил та професійної етики зробила блоги захопливим чтивом, яке люди обирають не за об’єктивність і баланс думок, а, навпаки, за суб’єктивність та емоції.
Блогосфера колишніх республік СРСР твориться переважно російською мовою. Обираючи її, блогери, зокрема й українські, намагаються розширити свою аудиторію за рахунок читачів із сусідніх країн. Часто аудиторія українських блогерів, які пишуть російською, може наполовину складатися з жителів сусідньої Росії, та й узагалі через спільне мовне середовище блогосфери України, Білорусі та РФ інтегровані надзвичайно тісно.
Водночас, попри відсутність в інтернеті кордонів, віз та відстаней, українська й російська блогосфери істотно різняться. І головним чинником, який формує їхні відмінності, є ситуація зі свободою ЗМІ. Наші вітчизняні блогери на певному етапі тісно інтегрувались у медіа-ринок, тоді як російські залишилися існувати самі собою, бо їм просто нікуди інтегруватися. Високий рівень конкуренції в українському медіа-просторі, де десятки інтернет-ресурсів щодня змагаються в гонитві за трафіком, змусив редакторів шукати контент скрізь, де тільки можна, зокрема і в блогах. А найвпливовіші та найпопулярніші ЗМІ стали просто рекрутувати блогерів як постійних дописувачів і платити їм гонорари за наповнення.
З огляду на кадровий голод в українській журналістиці практично будь-який популярний автор із блогосфери, що публікує власні тексти, рано чи пізно дістає пропозицію писати до ЗМІ за гонорари. І багато хто обирає саме цей шлях, бо таким чином йому вдається монетизувати власне хобі. Утім, часто інтернет-видання воліють уникати зайвих витрат і просто клонують блоги популярних авторів у себе, копіюючи тексти з першоджерела. Існують в Україні й ресурси, котрі збирають по мережі, мов пилососи, все підряд, щоб розмістити в себе як новини. Так, приміром, діє ресурс UAinfo, який працює під гаслом «Вся правда з блогів» і копіює відповідні записи різних людей.
Таким чином, ЗМІ та блогосфера в Україні часто переплітаються настільки тісно, що відрізнити блогера від журналіста буває годі. Крім того, блогерів, які пишуть на теми політики, часто називають «політичними експертами». Інтернет стер чіткі межі, що були в минулому, коли ЗМІ працювали в традиційному форматі, а блоги існували на спеціальних блог-платформах, на кшталт LiveJournal. Нині популярність останніх помітно впала, а їхня аудиторія поступово перемістилася в авторські колонки на популярні інтернет-медіа, які проковтнули блогосферу в гонитві за монетизацією трафіку.
Цікаво, що в сусідній Росії, де незалежні ЗМІ можна перелічити на пальцях, спостерігається загалом інша тенденція. Там популярні блоги поступово стають повноцінними авторськими ЗМІ з величезною аудиторією і починають самостійно заробляти на рекламі. Через складне становище, у якому нині перебуває російська журналістика, блогери набули в очах своєї аудиторії статусу «правдорубів із народу», яким часто довіряють більше, ніж великим виданням. Загалом блогосфера РФ видається дуже різноманітною і пише про все, про що не можна зареєстрованим, «справжнім» ЗМІ. Викриття корупціонерів, конспірологія, ідеї імперського ренесансу — усе це можна знайти в блогах у неосяжних обсягах. У сучасній Росії вони почали відігравати ту роль, яка в СРСР належала самвидаву. Причому топові автори навчилися заробляти на своїх блогах непогані гроші.
Мабуть, найпопулярніший серед них нині Ілья Варламов, який довгий час вів блог у LiveJournal, проте пізніше створив власний авторський сайт Varlamov.ru, який фактично став самостійним концептуальним і прибутковим ЗМІ. Тепер Варламов не тільки пише туди сам, а й періодично замовляє репортажі авторам зі сторони, виплачуючи гонорари.
Інший показовий приклад — блог популярного перекладача Дмітрія Пучкова, більш відомого як Ґоблін. На сайті «Тупичок Гоблина» він пише про все на світі, особливо багато уваги приділяючи політиці. Пучков прославився створенням пародійних та матюкливих перекладів голлівудських фільмів іще на початку 2000-х, коли інтернетом користувалося небагато людей. Пізніше він став відомий і як блогер-сталініст, що агресивно таврував лібералів, західників та інших представників «п’ятої колони». Апологія Сталіна й СРСР у Росії завжди була популярна, тому відвідуваність «Тупичка Гоблина» стабільно тримається на високому рівні, а власник ресурсу витягує з нього чималі прибутки.
Широковідомий у Росії також відверто «неофашистський» ресурс «Спутник и Погром». Фактично це блог націоналіста Єґора Просвірніна, вельми популярний у середовищі російських ультраправих. У цьому випадку успіх пояснюється насамперед змістом ресурсу: попит на фашистську писанину в Росії дуже великий, тоді як офіційні ЗМІ не дозволяють собі публікувати такі речі. Тож Просвірнін просто зайняв власну нішу, де його конкурентами можуть бути хіба що менш талановиті однодумці, яким важко перевершити його в якості текстів.
Читайте також: Тексти і контексти
На блозі Єґор заробляє інакше, ніж колеги по цеху. Очевидно, у Росії не так уже й багато охочих розміщувати рекламу на його ресурсі, тому власник «Спутника и Погрома» зробив свій контент платним і бере з відвідувачів гроші за право перегляду.
В Україні таких успішних прикладів створення популярного й комерційно успішного блогу, який конкурував би за популярністю зі ЗМІ й навіть продавав свій контент, немає із причин, згаданих вище. Якоюсь мірою можна сказати, що на цьому терені має здобутки Ігор Бігдан — один з найвідоміших блогерів України в LiveJournal, який існує за рахунок заробітку на власному блозі. Однак його ресурс переважно розміщує чужі записи та фотографії і майже не виробляє оригінального контенту. Тож говорити в цьому випадку про «авторське ЗМІ» зайве.
Загалом сегмент авторських медіа в Україні практично не заповнений. А найпопулярніших блогерів варто шукати сьогодні не в LiveJournal, а на сторінках провідних медіа країни, яким блоги давно вже забезпечують значну частину трафіку.
Утім, святе місце пустим не буває, тому незабаром порожня ніша напевне буде заповнена.