На щорічному з’їзді керівної Консервативної партії в повітрі витав розпач. Прем’єр-міністр Ріші Сунак виголосив палку промову, захищаючи свою політику, хвалячись досягненнями та стратегією, щоб консерватори перемогли на наступних парламентських виборах, що найпевніше відбудуться за рік. Однак усі присутні знали, що місія ця приречена на провал: згідно з опитуваннями, опозиційна Лейбористська партія лідирує на майже недосяжному рівні 20 % і стрімко прямує до перемоги. Імовірно, наступного року Велика Британія змінить свій уряд уперше за останні 14 років.
Загальна ситуація така, що країна втомилася від торі, і це позначається на консерваторах. В уряді й у партії панує розкол на тлі фундаментальної незгоди щодо податків, економіки, імміграції та досі відчутних згубних наслідків Brexit. Деякі члени партії та навіть деякі міністри відкрито намагаються розпалити ворожість проти Сунака, який обіймає посаду прем’єра заледве більш як рік і прийшов до влади після хаотичного правління Бориса Джонсона й Ліз Трасс, що пробула прем’єркою всього 49 днів — найкоротший термін у британській історії. Праве крило партії, яке не довіряє молодому й відносно недосвідченому Сунаку, плете змову, щоб скинути його й обрати більш правого політка, який поведе їх на вибори.
Розпачливий настрій консерваторів перегукується з похмурою і песимістичною атмосферою в сьогоднішній Великій Британії. Народ здебільшого вважає, що країна зломлена. Куди не глянь — усюди безлад. Полишивши Європейський Союз, Велика Британія досі не знайшла собі нової ролі у світі. Підписано обмаль нових торгових угод. Головний іноземний союзник британців, Сполучені Штати, не має часу розбиратися з послабленням влади та впливовості Великої Британії. Тим часом в економіці країна відстає від союзників і сусідів.
На внутрішньому рівні теж усе погано. Понад рік тривають страйки у важливих секторах, які справляють великий вплив на повсякденне життя. Медбрати й медсестри — надзвичайно важливі в період відновлення після пандемії коронавірусу — влаштували безпрецедентні страйки, вимагаючи підняття зарплат на близько 18 %. Молодші лікарі також вийшли на вулиці, а за ними — і досвідчені терапевти й хірурги, через що Національна служба охорони здоров’я зависла в невідомості. Залізничники вже понад рік страйкують по одному-два дні на тиждень, теж вимагаючи вищої платні. Коли прикордонники в портах та аеропортах почали страйкувати, їх довелося замінити військовими. Страйкують учителі, чиновники й навіть університетські викладачі, відмовляючись ставити оцінки на іспитах і виводячи із себе студентів.
Така неспокійна ситуація пояснюється суттєвим зростанням рівня інфляції, що рік тому сягнула свого піка — 11 % — і відтоді позначається на вартості зарплат. Ціни зросли на все, особливо на продукти, оренду житла й іпотеку. Чимало сімей ледве зводять кінці з кінцями. Окрім того, ціни на енергоресурси не падають через війну в Україні. Як наслідок, уряд мусить лишати рекордно високі податки, хоча традиційно консерватори виступають проти цього.
Звісно, Велика Британія — не єдина країна, яка потерпає від інфляції та високих цін на енергоресурси. Однак країни — члени ЄС, схоже, краще витримують скруту. Довгостроковий прогноз для промислового сектора Великої Британії не тішить, особливо з огляду на те, що Brexit ускладнив і зробив дорожчим експорт у Європу, і тепер значно менше європейців приїжджають працювати у Велику Британію. Дефіцит робочої сили так само призвів до стрибка цін у галузі промисловості й у ресторанах, готелях і сфері обслуговування, що завжди залежали від іноземних кадрів.
Уряд стверджує, що намагається дати раду з інфляцією, знизити ціни й суворо контролювати видатки. Однак схоже на те, що більшість проблем створено штучно. Лідерство Боріса Джонсона було хаотичним, і внаслідок його специфічного стилю управління люди зрештою втратили до нього довіру, надто після скандалу навколо вечірок на Даунінг-стріт під час локдауну. Його наступниця Ліз Трасс запропонувала скоротити податки, не передбачивши покриття видатків, чим спричинила обурення на фінансових ринках. Велика Британія ледве не зазнала банкрутства, і прем’єрка мусила змінити курс, а тоді — подати у відставку.
Однак Ліз Трасс і Боріс Джонсон досі мають чимало прихильників у Консервативній партії, особливо в правому крилі, яке звинувачує Сунака у відставці його попередників. Депутати правого крила вважають, що втратять ще більше голосів на наступних виборах, якщо відмовляться від традиційної політики консерваторів. Через розколи Сунакові важко утверджувати авторитет і справляти враження сильного лідера.
Зокрема, одне питання — імміграція — спричинює повну розгубленість. Ніхто не знає, як спинити човники, що перетинають Ла-Манш із Франції: бувають дні, коли по тисячі іммігрантів прибувають з Африки, Ірану, Афганістану та інших країн. Вони шукають притулку, але здебільшого — роботи у Великій Британії. Ухвалили закон про затримання всіх мігрантів, які нелегально прибувають водним шляхом. Однак країні влітає в копієчку утримання цих людей у готелях до розгляду їхніх справ, тому лунають пропозиції про спорудження тимчасових притулків на воді, на великих баржах. Найбільш суперечлива пропозиція — депортувати всіх мігрантів до Руанди, яка погодилася надавати людям притулок. Однак наразі жодний літак не отримав дозволу на допуск мігрантів, оскільки пропозицію заблокували в судовому порядку як таку, що суперечить зобов’язанням Великої Британії із захисту прав людини.
Усі ці проблеми нашаровуються, створюючи враження, що консерватори не дають ради. Лейбористська партія активно експлуатує цей настрій і потихеньку готує своїх лідерів до приходу до влади за рік. Нещодавно це налаштування було підкріплено проміжними виборами, на яких консерватори, попри суттєву більшість, зазнали поразки.
До всього Сунак ухвалив кілька суперечливих рішень, що вразили багатьох людей. Одним із них було послаблення амбітних цілей на чисті нульові викиди, спрямованих на боротьбу з глобальним потеплінням. Закон, який забороняв продаж бензинових автомобілів із 2030 року, було змінено. Послаблено й інші цілі, пов’язані з викидами, зокрема щодо майбутньої заборони на продаж газових обігрівачів для населення. На думку критиків, Сунак підриває зобов’язання Великої Британії в боротьбі зі зміною клімату, і захисники довкілля обурені. Прем’єр же наполягає, що наразі Велика Британія не може собі дозволити спрямовувати ресурси на такі цілі.
Думки в країні також розділилися щодо рішення про скорочення високошвидкісного залізничного шляху Лондон — Манчестер з огляду на захмарну вартість, що нині оцінюється в понад 100 млрд фунтів — утричі дорожче, ніж планувалося спочатку. Натомість мешканці півночі Англії обурюються порушенням обіцянок про підвищення рівня життя в їхньому регіоні. Інформація про це рішення за невдалим збігом обставин просочилася тоді, коли Консервативна партія зібралася на з’їзд у Манчестері — місті, що буде позбавлене високошвидкісного сполучення.
Попереду в Сунака нелегкий рік. Якщо його партія зазнає поразки, йому найпевніше доведеться подати у відставку з посади її лідера. У нього обмаль часу на те, щоб розвіяти похмуру атмосферу й показати, що він здатен перемогти. Та мало хто вірить, що йому це вдасться.