Злети, падіння і знову злети

Ясного дня в зоні відпочин­­ку Кріссі-Філд біля Сан-Франциско можна побачити, як злітають у небо власники ІТ-компаній. Кайтсерфінг став улюбленим заняттям стартаперів із району затоки Сан-Франциско. Їх піднімають у повітря надійне спорядження, непередбачувані пориви вітру та п’ян­­ке відчуття ризику. Вони ширяють угору, а затим знову занурюються в холодні хвилі прибою. Інколи сісти на воду вдається м’яко, інколи – ні. Цей спорт вимагає вміння, якісного спорядження й відчутого на власній шкурі досвіду, але не менше важать щасливий випадок і честолюбство. А ще є фактор вітру, але він непідвладний навіть тим, хто найбільше бував у бувальцях.

Так само адреналін та ризик ідуть пліч-о-пліч і на березі. Сан-Франциско, Кремнієва долина та узбережжя між ними переживають неймовірне десятиліття: во­ни стали центром світової індустрії технологій. Найбільші компанії регіону піднеслися до раніше немислимих висот і втілюють усе те, що найдужче приваблює світ в американському капіталізмі. Навіть місцева дрібнота притягує гори грошей. Долина змінила життя й мови, створив­­­ши нові слова: «поґуґлити», «юберифікація», «фейсбучний», «твітнути», «меседж», «лайки»…

Щороку нові ідеї розростаються у своєму масштабі від піщинки до гори. Стартапів розвелося стільки, що в районі Мішен-дистрикт у Сан-Франциско продають листівки з текстом «Вітан­­ня з нагоди закриття першого раунду фінансування». Шестирічну компанію Uber, яка створила мобільну програму для виклику таксі онлайн, оцінюють у $41 млрд; семирічну Airbnb (сайт, де можна пропонувати й шукати житло для короткострокової оренди) – у $26 млрд. Щотижня з найвіддаленіших місць прилітають бізнесмени, щоб оглянути цей центр інновацій і тут повчитися. Повітря просякнуте відчуттям чогось дивовижного. Життя в нинішньому Сан-Франциско з його метушнею та грандіозними ідеями нагадує «життя у Флоренції доби Відродження», захоплено говорить Сендер Деніелс, рум’яний власник мобільного додатку Thumb­tack, який допомагає кваліфікованим робітникам знайти годящі вакансії.

Торік у ІТ-компанії пішло працювати близько 20% випуск­ників американських бізнес-шкіл. Це найвищий показник від 2000 року. Як і під час «золотих лихоманок» минулого, цей наплив викликає невдоволення і серед «ветеранів», і серед новачків. У кожній кав’ярні від центру Сан-Франциско до Пало-Альто чути нарікання на безбожні ціни на нерухомість і жахливі затори на дорогах.

Зволікання з виходом на ІРО серед стартапів стає нормою, а це сприяє зростанню привабливості раннього інвестування

Водночас лунають інші голоси, стурбовані тим, що бум, який породив ці проблеми, не триватиме довго. Індекс NASDAQ раз по раз б’є історичні рекорди, востаннє це сталося 20 липня. Інвестори, які прагнуть заробити на наступній новинці, накручують ціну найпопулярніших стартапів із найвищими темпами зростання на мільярди доларів. Гроші викривили сподівання підприємців. Коли три роки тому Facebook віддав $1 млрд за Instagram – сайт, де можна було виставляти фотографії, який мав тоді 13 штатних співробітників і працював без доходів, усі вважали, що покупець бездумно переплатив. 31-річний засновник Instagram Ке­­він Сістром став зразком успіш­­­­ного стартапера. Торік Facebook заплатив неймовірні $22 млрд за розробника сервісу миттєвих повідомлень WhatsApp, продажі якого сягали лише $10 млн. Зараз кажуть, що Сістром поквапився продати своє творіння.

Жадібність, марнотратство, крихітні компанії, які оцінюються захмарними сумами — тут відразу чути відгомін початку століття, коли з тріском луснула булька доткомів, унаслідок чого загальмувала вся американська економіка. Але бачити в цьому виключно повторення тієї самої історії означало б не розуміти глибоких змін, що відбулися. Нині технологічні фірми продають сервіси та продукти, які вже забезпечують прибуток, а не обіцяють створити їх колись у майбутньому. А коло тих, хто інвестує в нинішні стартапи, значно вужче порівняно з доткомами, тому під ризик підпадає не так багато людей.

Герой нового часу

Хоча й це не вбачається абсолютно обнадійливим. Якщо мен­ше осіб ризикує, то менше й отримує прибутки. Шанси вкладати кошти в чимало найперспективніших компаній Кремнієвої долини має вузьке привілейоване коло грошовитих інсайдерів зі зв’язка­­ми. Це не тільки залишає за бортом звичайного інвестора, а й при­­ховує бізнес від пильної уваги, під мікроскопом якої перебувають відкриті компанії. Такий «протек­­ціонізм» може закінчитися підтримкою відверто слабких ідей, за що доведеться розплачуватися.

Невідступний страх перед повторенням 2000-го спричинили значною мірою великі масштаби тодішнього краху. За три роки до 2000-го індекс NASDAQ потроївся після того, як мільйони американців почали купувати в інтернеті, щойно відкривши собі сторінки на сайтах для торгівлі онлайн. Акції компаній на зразок Garden.com (сайта, де садівники могли придбавати необхідні товари й обмінюватися досвідом) виставляли на продаж навіть без перевірки бізнес-моделі й готівкових резервів. Коли на початку 2000 року збанкрутувало кілька телекомунікаційних фірм, обвалилася вся споруда; падіння NASDAQ з’їло від березня до грудня близько $4 трлн. Кремнієва долина була спустошена, багато компаній розорилося. Після того на кілька років настала «ядерна зима» – застій бізнесу в галузі технологій.

Але якщо поглянути не лише на масштаби тогочасного буму і краху, то зразу видно відмінності між тією ситуацією та сьогоднішньою. Нині база успіху ширша. У 2000‑му близько 400 млн осіб у всьому світі мали доступ до інтернету; до кінця 2015‑го їх буде 3,2 млрд. Нині інтернет присутній у житті людей набагато ширше, ніж 15 років тому. «Технології перестали бути вертикальною індустрією, як її собі всі уявляли впродовж чотирьох десятиліть, – каже журналіст і підприємець Джон Батель, заснов­ник журналу Industry Standard, у якому висвітлювався бум доткомів (доки саме видання не банкрутувало у 2001-му). – Зараз технології – це горизонтальна рушійна сила всієї економіки».

Читайте також: Олексій Скрипник: «Усі українські ІТ-компанії розуміють, що аутсорсинг – це не панацея»

Смартфони відкрили можливості в глобальному бізнесі, які раніше не могли існувати: без них не працювала б служба виклику таксі на зразок Uber. Перетворювати такі шанси на зародки компаній легко. Хмара, яка дає змогу фірмам розширювати обчислювальні потужності й зберігати дані без капітальних інвестицій, – це нагода обходитися малими витратами; те саме можна сказати і про відкрите програмне забезпечення. Компанії можуть використовувати для маркетингу безкоштовні соціальні мережі.

Ці переваги є і далеко від берегів затоки. Скрізь можна знайти успішні технологічні оази. Але жодне інше місце у світі не рівня Сан-Франциско з його особ­ливим еліксиром інтелекту, досвіду і грошей. Сукупна вартість технологічних компаній району затоки з вартістю понад $1 млрд зараз дещо перевищує $3 трлн, і ця цифра стабільно зростає майже 10 років поспіль.

Хоча більшість технологічних фірм, які стають відкритими компаніями, на сьогодні неприбуткові, як і в 1999-му, вони мають реалістичніші бізнес-моделі порівняно з попередниками епохи доткомів; переважна частина з них утрачають гроші, намагаючись розширити діяльність, а не через брак альтернативи.

Торік середньостатистичній американській технологічній компанії, яка випускала свої акції на вільний ринок, було 11 років і обсяг її продажів становив $91 млн. Для порівняння: у 1999-му середній вік бізнесу був 4 роки, а доходи – $17 млн. Це дані професора Університету Флориди Джея Ріттера, який вивчає публічні ринки.

Публічні інвестори (а деякі в 1990-х позвільнялися з роботи, щоб торгувати на біржі) сьогодні так не гарячкують. За даними Ріттера, із 632 технологічних фірм, які випустили свої акції на відкритий ринок у 1999 і 2000 роках, приблизно 29% подвоїли вартість у перший-таки день розміщення. 2014-го тільки 53 технологічні компанії стали публічними, і лише дві з них так різко подорожчали. Середній коефіцієнт «ціна/прибуток» на NASDAQ у І кварталі 2000 року дорівнював майже 170. У нинішніх технологічних компаній із району затоки вартістю в мільярди доларів цей коефіцієнт залишається біля скромної позначки 21.

Але за відносною стриманістю ховається схильність до двох крайнощів: дедалі вищого оцінювання більших компаній, які залишаються в приватній власності, й кількості грошей, які вони отримують від інвесторів, щоб домінувати у своїй бізнесовій категорії. Обидві ці тенденції і надалі матимуть серйозні наслід­­ки для динаміки стартапів, пуб­лічних компаній та міста Сан-Франциско.

Несподіваний ефект

Відкрити технологічну компанію ще ніколи не було настільки просто. Нині це дешевше, а ще з’яви­лося більше інвесторів («бізнес-янголів»), які охоче випишуть чек на невелику суму, щоб вдихнути життя в ідеї засновника. А от наступний етап вимагає нервів і глибоких кишень. Більшість підприємців та венчурних капіталістів поділяють думку, що технологічні ринки працюють за прин­ципом «переможець отримує більше». Компанії на зразок Uber процвітають завдяки «мережевому ефекту»; що більша їхня присутність, то доцільніше й водіям, і пасажирам співпрацювати з ними, а не з конкурентами. Тож компанія, яка раніше зайняла позиції, отримує незмірно більші прибутки. «Перший приз – Cadil­­lac Eldorado… Другий – набір кухонних ножів. Третій – вас звільнено», – цією цитатою із п’єси Девіда Мемета «Американці» ілюструє ситуацію Стюарт Баттерфілд, власник дворічної софтової компанії, оціненої в $2,8 млрд. Так виникає позитивне «зачакловане коло». Що більше фінансування, то вища оцінка компанії, а це викликає помітнішу цікавість у преси, відтак стає легше приваб­лювати й утримувати працівників, тоді мож­­на перевершити конкурентів, а останнє забезпечує ще масштабніше фінансування.

Інвестори готові стерпіти значні витрати на здобуття клієнтів і залякування конкурентів у спробі створити те, що самі пошепки називають «природними монополіями». Венчурний капіталіст у Bench­­mark Білл Ґерлі охрестив це «великим експериментом». «Іще такого не було, щоб усім цим компаніям давали сотні мільйонів доларів, дорощували їх до такого великого розміру, а затим казали, що нікого не обходить, прибуткові вони чи ні». І брати участь у цьому експерименті повинні всі. «Якщо ваші конкуренти вдають, ніби капітал безкоштовний і не має жодного значення, вам доведеться підлаштуватися під такий світ», – вважає Ґерлі.

Стартапи ростуть швидше, ніж будь-коли, і багато з них, окрім того, довше залишаються в приватній власності. Раніше надзвичайно рідко можна було зустріти стартап ціною понад $1 млрд. Сьогодні в технологічному секторі США 74 такі «єдинороги» із сукупною вартістю $273 млрд (див. «Ви не чекали нас»). Як свідчать дані аналітичної компанії CB Insights, котра стежить за змінами на приватному ринку, це 61% усіх «єдинорогів» світу.

Читайте також: У власній матриці

Чимало підприємців дивляться на життя як на публічну компанію із квартальними оцінками й акціонерами-акти­віс­та­ми, щось на кшталт гігантської статуї – символу щорічного фестивалю Burning Man у пустелі Невада: так можна швидко розростися до величезних розмірів, але процес аж ніяк не з приємних. Та й мобілізувати капітал без допомоги фондового ринку сьогодні простіше, ніж будь-коли в минулому. Інвестори з огляду на низькі відсотки за позиковим капіталом намагаються знайти хоч якийсь прибуток. Фонди спільного інвестування на зразок Fidelity і T. Rowe Price інвестують у компанії-«єдинороги» на останніх стадіях фінансування. Те саме стосується хеджевих фондів, фондів суверенного добробуту й великих компаній.

Брудна гра
Зволікання з виходом на ІРО серед стартапів стає нормою, а це сприяє зростанню привабливості раннього інвестування. Якщо взя­­ти Google, Amazon чи Microsoft, то інвестувати в них спочатку, може, й було приємно, але більшу частину вартості цих старіших компаній створено вже після того, як вони стали публічними, що дало шанс заробити й пізнішим інвесторам. На противагу цьому, як зауважують представники венчурного фонду Andreessen Horo­witz, 40% вартості соціальної мережі для професіоналів LinkedIn було створено ще до первинного розміщення її акцій у 2011 році; уся вартість Twitter з’явилася також перед її ІРО.

За словами Марка Магені, аналітика канадського інвестиційного банку RBC Capital, саме Facebook змінив ставлення інвесторів до високих цін. Заснована у 2004-му, ця компанія залишалася приватною вісім років. У 2007-му, коли завдяки 240-мільйонній інвестиції від Microsoft соціальну мережу оцінили в $15 млрд, критики заявляли, що це «непомірно висока ціна». А сьогодні, коли публічна компанія Facebook коштує $276 млрд, багато з них шкодують, що не стали жертвами цього здирства.

Брак інших інвестиційних можливостей і страх пропустити щось важливе – настільки поширений, що для його позначення навіть придумали окремий акронім: FOMO (fear of missing out), – призвели до завищеного оцінювання «єдинорогів», яке важко пояснити виходячи з фінансових показників цих компаній. Наприклад, сайт Pinterest, на якому користувачі можуть обмінюватися фотографіями речей, які вони хотіли б купити, має мізерні дохо­ди, але оцінений у $11 млрд. «Ми називаємо це оцінками «приватного ринку», але насправді це навіть не ринок. Це жменька оптимістів, які встановлюють ціни», – стверджує один банкір.

Як вважає один цинічний венчурний інвестор, у багатьох випадках вартість компаній визначають приблизно однаково: якщо швидкого погляду вистачає, аби переконати себе, що певна фірма в загальних рисах схожа на іншу, вартість якої вже оцінили досить високо, то її теж потрібно оцінювати так само. Наприклад, побіжно глянувши на сервіс обміну повідомленнями Snapchat (офіс компанії розміщений, хоч як це дивно, в Лос-Анджелесі, є 100 млн користувачів щомісяця, але немає випробуваної моделі заробляння доходів), можна зауважити віддалену подібність до WhatsApp, котра торік так вигідно продала себе Facebook. Цим можна якось пояснити ті $16 млрд, у які оцінили Snapchat, хоча відмінності між продуктами двох фірм разючі.

Сила «Магнума»

Високі оцінки вартості, очевид­­но, ризиковані для інвесторів. Заходячи на нові ринки, технологічні компанії можуть стикатися з великою нормативною невизначеністю. Наприклад, Uber воює з регуляторними органами в багатьох країнах, і є загроза, що фірмі доведеться перевести частину водіїв із фрилансерів у штат, а це може зашкодити її економній, орієнтованій на клієнта бізнес-моделі.

Служба хатнього прибирання Homejoy, яку фінансує венчурний капітал, оголосила про своє закриття наприкінці липня через судові позови із приводу того, до якої категорії слід зарахувати працівників: співробітників чи підрядчиків.

Шкода від такого оцінювання самим «єдинорогам» не така очевидна. Коли молодий бізнесмен, що мріє опинитись у клубі мільярдерів, погоджується із завищеною оцінкою вартості його бізнесу, він ризикує дістати «пониження» (меншу оцінку) в майбутньому, коли шукатиме фінансування або розміщуватиме акції на фондовому ринку. Це смертельний удар для репутації там, де вона стала дуже важливою. У 1999 році мейнстримні ЗМІ тільки-но починали наводити камери на Кремнієву долину; нині преса постійно тримає її на оці. «Сьогодні група бізнесменів – це як голлівудські зірки, – каже Ренді Комісар, головний партнер у венчурному фонді Kleiner, Perkins, Caul­­field & Byers. – На камеру вони набирають поважного вигляду й позують».

Читайте також: Українське ІТ: не програвити майбутнього

Деякі компанії-«єдинороги» виросли настільки, що потрапи­ли в «оцінну пастку». Тепер вони надто дорогі, щоб їх придбав корпоративний покупець на кшталт Facebook, Google чи Apple, але не можуть успішно продаватися на публічних ринках за заявленою ціною.

Завищені оцінки по всій біржі також не дають «єдинорогам» прорідити свої лави або зменшити конкурентний тиск, який змушує їх витрачати кошти так легко, поїдаючи один одного. Принаймні одне запропоноване злиття між ними в тому самому сегменті бізнесу провалилося через темпи зростання їхніх оцінок у ході перемовин.

Іще одна проблема, викликана ентузіазмом інвесторів щодо молодих компаній, – це завищен­­ня цін на таланти. Конкуренція за кваліфіковані кадри «запекліша, ніж я будь-коли бачив», – каже відомий венчурний капіталіст Джим Брейєр. Звичайний інже­­нер-програміст із Сан-Франциско заробляє нині $150 тис., за даними Glassdoor – бази даних із коментарями працедавців та списками вакансій. У комедійному серіалі HBO «Кремнієва долина» вигаданому стартапу Pied Piper так терміново потрібен кваліфікований програміст, що компанія готова запропонувати вакансію претендентові, який називає себе кіборгом. Але той пропозицію відхиляє, бо має дуже багато місць на вибір. Саме ця пародія (в основі якої правда життя) забезпечила серіалу таку саму популярність серед айтішників із Сан-Франциско, яку «Секс і місто» мали серед мешканок Нью-Йорка.
Особливим яблуком розбрату під час рекрутингу стають прості акції, які стартапи видають новим працівникам. Вартість непривілейованих цінних паперів визначають сторонні компанії, але спокусливість низької оцінки (яка максимізує потенційні вигоди для співробітників) підказує деяким компаніям, що треба домагатися саме такого результату оцінювання.

Публічні компанії в такі ігри не бавляться. Багато хто з персоналу здогадується про це й розуміє плюси та мінуси роботи в стартапі, а не в них. «Колись Волл-стрит була єдиним місцем, де отри­­мували прибуток без вартості, – каже директор однієї пуб­лічної технологічної фірми. – Нині з’явився потенціал для цього і в Кремнієвій долині».

Технологічна індустрія починає нагадувати Волл-стрит і в інших аспектах. Амбітна молодь, яка колись прагнула працювати в банківській сфері, тепер займається технологіями. «Тут більше переваг, навантаження нічим не гірше й економіка переорієнтовується на технології», – каже Джон Бішке, засновник рекрутингового сервісу Entelo. Не лише випуск­ники університетів вважають цю сферу привабливою: у деяких колах компанію Uber називають «Західний Goldman», бо там працює цілий загін колишніх банківських співробітників із Goldman Sachs. Якщо на Волл-стрит вимушені економити через нові прави­­ла, які вимагають обмежувати великі премії, то в Кремнієвій долині все ще пропонують небачено високі оклади. Як, наприклад, Google, котра нещодавно запросила на посаду фінансового директора Рут Порат (перед тим була на такій самій роботі в Mor­­gan Stanley). Ентоні Ното, фіндиректор Twitter і колишній виконавчий директор Goldman Sachs, торік отримав понад $70 млн компенсаційних виплат.

Остання битва

Зворотна реакція на такі крайнощі поки що не досягла масштабів руху Occupy Wall Street, що вибухнув після фінансової кризи, але обурення ними зростає, особ­ливо у Сан-Франциско. У 1990-х роках доткоми зосереджувалися на півдні, в Пало-Альто, Маунтін-В’ю і в самій Кремнієвій долині, де й досі розміщена більшість великих публічних компаній регіо­­ну (див. карту). Нинішні стартапи зазвичай тяжіють ближче до самого міста: там діють штаб-квартири Uber, Dropbox, Pinterest і Airbnb. Молоді-круті програмісти, які працюють у компаніях південніше, обирають життя в місті і їздять на роботу щодня модним автобусом фірми. Як результат, різко зросли ціни на нерухомість. Колись цілком доступні райони, як-от Сома або Мішен, зараз заполонили грошовиті програмісти й бізнесмени, які потихеньку витісняють старожилів.

Попит на офісні приміщення такий самий високий, як і на житло. Венчурні фонди, котрим раніше цілком вистачало контори на вулиці Сенд-Гіл-роуд (Пало-Альто), яка проходить біля студентського містечка Стенфордського університету, повідкривали офіси в Сан-Францис­­ко – ближче до молодих міських бізнесменів, яким Долина видається надто далекою і нудною.

Орендна плата росте досить швидко: загалом у Сан-Франциско квадратний фут від 2010 року подорожчав більш ніж на 30%. Деякі збанкрутілі компанії навіть компенсували чималу частину збитків збільшенням ціни своїх офісних приміщень. Як і під час буму доткомів, стартапи беруть в орен­­ду значно більші площі, ніж їм зараз потрібно, щоб зайняти міс­­це за нинішніми високими ціна­­ми, а не за завтрашніми космічними. «Якщо хтось вважає, що ринок нерухомості сьогодні поганий, хай зачекає, поки більше компаній із Сан-Франциско стануть публічними», – каже Навал Равікант, засновник сайта Angel­List, який допомагає стартапам знаходити фінансування.

Звісно, неминуче настане момент, коли технологічна економіка міста почне сповільнюватися. Підвищення відсоткових ставок може охолодити запал інвесторів до технологій, бо вони матимуть перспективу вищих прибутків у інших галузях. Не виключено, що розоряться кілька відомих «єдинорогів», знищивши цим надії інших стартапів на фінансування. Послідовне занижен­­ня оцінки вартості компаній у секторі здатне також відлякати інвесторів.

Але корекція цін не буде такою, як у 2000-му. Вона не ви­явиться такою повальною, глибокою або швидкою. Те, що так багато великих технологічних компаній є приватними, дає їм більше часу, щоб пристосуватися до відкату ринку, ніж мали попередники в період краху доткомів. Їхні інвестори зможуть знижувати вартість вкладень повільно, як це робили приватні інвестиційні фірми під час фінансової кризи 2008 року. Коли луснула доткомівська булька, вартість численних компаній упала до нуля. Цього разу, можливо, у багатьох із них вона завищена, але таких, що не варті взагалі нічого, знайдеться мало. Чимало «єдинорогів» збудовані на надійному бізнесі й можуть узяти тайм-аут, якщо ринок стане несприятливим. І справді, деякі компанії накопичують кошти, щоб мати резерви про всяк випадок. «Я запитав у ради директорів, як краще підготуватися, щоб перечекати важкі часи, – розповідає Стюарт Баттерфілд, співзасновник софтової компанії Slack. – Найкраща відповідь – готівка. Не можна ж запасати нематеріальні активи». За словами Баттерфілда, його фірма має «сот­ні мільйонів доларів у банку» й ось-ось досягне рівня беззбитковості. Багато інших «єдинорогів» теж мають фінансові резерви про чорний день. Компанія Palantir, розробник систем аналізу даних, мала на кінець минулого року $1 млрд на рахунку в резерві.

Злети й падіння – частина історії Кремнієвої долини та загалом Каліфорнії. Але вплив Долини на майбутнє споживачів і капіталізму – це назавжди. Вона стала центром комерційних угод та авантюризму, царством креативності й екстравагантних ідей і такою залишиться. Але гікам та мрійникам, які там живуть, доведеться навчитися плавати і в штиль, і в шторм.

Дехто спробує піднятися над­­то високо, і їх винесе в затоку. Іншим заважатимуть сильні вітри. Але багато хто безпечно повернеться на берег, щоб знову вийти в море, де чекають азарт, небезпека та майбутнє.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com