Прокремлівці на Заході роками помовкували, а тепер заговорили
Президент Трамп хоче, щоб Сполучені Штати приятелювали з Росією. Деталі поки не відомі, і це «перезавантаження» може закінчитися так само, як попередні. Але вплив на суспільний дискурс уже помітний.
Після повномасштабного вторгнення 2022 року захищати Росію в мейнстримних медіа чи політиці стало майже неможливо. Та нині все змінилося. До прикладу, з останнього інтерв’ю президента Трампа для журналу Time: «Із першого дня… Гадаю, що причиною початку війни стало те, що вони [Україна] почали говорити про вступ до НАТО. Якби про це не йшлося, було б набагато більше шансів уникнути війни». Трамп також назвав свого українського колегу Володимира Зеленського «диктатором без виборів», у якого рейтинг популярності нібито становить 4 %.
Це тези Кремля, що раніше лунали тільки від ліво- і праворадикалів у європейських країнах. Адміністрація США перетворює їх на мейнстримні. М’яка версія фігурує, скажімо, у листах до британських газет, де нібито експерти з питань Росії пояснюють, що Україна повинна прийняти будь-яку запропоновану угоду і дякувати, що не пропонується гірша.
Інші висловлюються відвертіше. У колонці на цілу сторінку в Mail on Sunday — найпопулярнішому недільному виданні Великої Британії — коментатор Пітер Гітченс заявив: громадськості систематично брехали про Україну в таких самих масштабах, як у заявах про зброю масового знищення, що спричинили війну в Іраку. Хоч і оцінюючи критично путінський режим і поведінку російського лідера, Гітченс стверджує, що НАТО спровокувало війну своїм розширенням і що 2014 року президента України Віктора Януковича скинули незаконно в рамках перевороту за підтримки Заходу.
Деякі з подібних аргументів (Гітченс — лише промовистий приклад) випливають з моральної еквівалентності. Захід настільки морально збанкрутів, що не в змозі повчати Росію, та й будь-кого іншого. Ідеться про фальшиву Realpolitik, зокрема звинувачення русофобських «східних європейців» у втягуванні нас у небезпечну конфронтацію з Росією. Набагато краще виявити трохи поваги до Кремля й сприяти розвитку торговельних та інвестиційних зв’язків (ось і ще один мотив: жадібність). Далі — боягузтво. Як сказав у нещодавньому інтерв’ю Times, колишній посол Великої Британії в Москві сер Тоні Брентон, «Україна, безумовно, має значення, але вона не варта ядерної війни». Іншими словами, дайте Путіну все, що він захоче, коли він брязкає ядерною шаблею.
Ці аргументи не нові. Але вони отримали нове життя, принаймні зараз. Тож добре, що в нас з’явилася «Незавершена імперія» (Unfinished Empire) — нова книжка ірландського науковця Доннаха О Багуена, який слушно звертається до справжнього підґрунтя війни Путіна в Україні: російського (і радянського) імперіалізму. Агресивний за своєю сутністю імперіалізм зазвичай подається як оборона. Кремль вимагає самовизначення для інших (особливо на сфальсифікованих виборах у сусідніх країнах), але безжально придушує його у власній державі. О Багуен відзначає колоніальний характер Радянського Союзу (замаскований лівою риторикою), а також те, як російський етнонаціоналізм утиснувся в зовнішню політику ще за часів Єльцина. Автор критикує неприйнятне нехтування цим фактом в наукових дослідженнях колоніалізму й постколоніалізму.
О Багуен наголошує також на траєкторії: для тих, хто намагається відновити славу «Третього Риму», знищення України — лише початок. Його книжка промовисто починається з цитати Карла Маркса: «Політика Росії — незмінна… можуть змінюватися її методи, її тактика, її маневри, але полярною зорею російської політики завжди лишається світове домінування».
Лише в одному автор помиляється. Він пише, що війна не тільки не підтвердила місце Росії за глобальним столом переговорів, але й ізолювала Кремль. Колись так було, але зараз це впевнене твердження, хай як страшно, неактуальне.