Навіть внутрішні чвари навколо спроб піддати ревізії чинне мовне законодавство також віддзеркалюють українську інституційну слабкість, брак суб’єктності, що тягне за собою імідж failed state, а відтак ставить під питання її майбутнє. Коли п’ятеро депутатів із начебто патріотичної партії «Голос» спочатку підтримують внесення до порядку денного русифікаторських правок, а потім пояснюють, що вони начебто помилилися, то жодних вигаданих сюжетів російського ТБ не потрібно, анекдоти народжуються прямо в стінах Ради.
Констатувати це напередодні 30-річчя Незалежності особливо прикро. А чи може бути інакше? От якщо без фантастики про корупційну стерильність, мільярдні іноземні інвестиції, глибинні реформи, цитат з Лі Куан Ю, мантр про «величезний потенціал» і «приреченість на успіх». Так, може. І питання навіть не в прізвищі президента чи партійних кольорах (моно) більшості. Сама історія виштовхнула нас на вістря актуальних викликів: протистояння з країною, що прагне світової гегемонії, стримування гібридної агресії з усіма її інформаційними, технологічними й економічними складниками.
Читайте також: Едвард Лукас: «Скидається на те, що Білий дім збирається «відкласти» питання Росії, щоб зосередитися на Китаї»
Плекати образ жертви — не найкращий сценарій, жертв вистачає й без нас. Та й хіба нам насамперед потрібні співчуття та гуманітарна допомога? Але й запитання в стилі КВНівської «розминки», чому ми, мовляв, досі не в НАТО, теж важко назвати доречними. І поки ми не навчилися артикулювати свої меседжі так, щоб вони були зрозумілими решті світу та викликали інтерес, на всі наші претензії буде одна й та сама відповідь: боріться з корупцією та запроваджуйте реформи. Немає сенсу сперечатися з такою необхідністю, але ми бачили приклади входження до ЄС і НАТО країн зі значно слабшими арміями та владними елітами, чистота й прозорість яких викликала чимало запитань. Зокрема Румунія й Болгарія. Їхні переваги перед Україною полягають передовсім у меншій кількості населення й тому, що від 1989-го їх не сприймають як зону російських геополітичних інтересів.
Просто чекати, коли наш темп реформ помітять і визнають достатнім, чи вимагати «чітких сигналів» щодо надання Плану дій щодо НАТО — це вже було, всі ці очікування озвучував кожен український президент, починаючи від Леоніда Кучми. Необхідно замінити реактивність на проактивність. Це не просто красиві слова з сучасного політично-ділового лексикону чи заклик за мить стати країною, вплив якої буде зіставним з країнами — членами G7. Є цілком релевантні свіжі приклади. Сейм Литви ухвалив резолюцію, у якій не лише засудив практику радянських депортацій і репресій та закликав розслідувати злочини тоталітарних режимів, а й озвучив питання компенсації Росією збитків, що їх СРСР завдав під час окупації. Як і в останні роки існування СРСР, Вільнюс створює прецедент, який могли б наслідувати всі колишні республіки, адже кожна з них постраждала, а нинішня РФ є офіційно визнаною правонаступницею Радянського Союзу.
Процес буде складним і тривалим, але ініціювати його спроможна країна-суб’єкт, нехай із зовсім невеличкою територією та малою, навіть за європейськими мірками, кількістю населення. Сейм Польщі водночас ухвалює резолюцію проти будь-якої підтримки добудови «Північного потоку-2». «Реалізація проєкту «Північний потік-2» насправді відкриває шлях агресії Росії проти України. Це моральна відповідальність тих, хто реалізує його з режимом Владіміра Путіна, передусім Федеративної Республіки Німеччина. «Питання насильства з боку російської держави та порушення міжнародного права показує, що необхідно чітко заявити: стоп!», — ідеться в ухваленому польським парламентом документі. І це теж слова суб’єкта. У Києві ж воліють розгадати сенс обіцянок Меркель і Байдена про те, що Україна, мовляв, не має постраждати від добудови нового російського газогону. Що за цими словами — реальний намір зміцнити нашу країну чи чергові обіцянки в стилі Будапештського меморандуму? Якби наша дипломатія прагнула продемонструвати суб’єктність, її було б краще чути, наразі ж у цьому питанні краще чути Варшаву.
Читайте також: Філіп Карбер: «Найкращим фактором стримування для Росії є Україна як сильна частина Заходу та член НАТО»
Володимир Зеленський вимагає «більше конкретики» від президентів США та Росії, але зі зрозумілих причин він не почув її ні напередодні зустрічі в Женеві, ні після неї. Можливо, він отримає її у своїх телефонних розмовах з лідерами цих держав чи при особистій зустрічі з ними. Але тут виникає природне запитання: а чи є в самого Зеленського конкретика для таких зустрічей? На початку свого правління він ще міг випромінювати оптимізм і розповідати про те, як невдовзі змінить країну. Нині він наближається до «екватора» свого правління й лоску свіжого «позасистемного» політика майже непомітно. Він може у вічі, якщо трапиться така нагода, запитати Джо Байдена, чому ми досі не в НАТО, але чи є в цьому якась конкретика? Вона могла би бути в пропозиції про формат союзництва зі США й розміщення на українській території американських військово-повітряних баз (див. Тиждень № 23/2021), проте чи зважиться український президент на таку безпосередню пропозицію? Вона мала б певні ознаки суб’єктності, хоча суперечила б миролюбній риториці, яку й сам Зеленський останнім часом почав забувати.
Миролюбна, упокорена Україна, яка воліє не помічати втрачених територій, фінляндизована, якщо вдатися до історичних аналогій, влаштувала б багатьох світових гравців, але не нашу державу. Безконфліктна, поступлива політика з боку Києва — це не шлях до нейтральності, а прямий програш у гібридній війні, повзучий, поступовий, але незворотній, якщо слідувати в цьому напрямі. Антитеза такій політиці — суб’єктність, лобіювання власних інтересів — безпекових та економічних, прагнення регіонального лідерства. У цьому, врешті, і полягає завершення постколоніальної трансформації, яку Україна не змогла пройти впродовж останніх 30 років.
Певним паростком суб’єктності можна назвати Кримську платформу, але тут зараз також бракує конкретики. Якщо захід не буде паркетно-декоративним, то він міг би стати хорошою спробую зафіксувати Україну у світових безпекових координатах.