Влада, схоже, остаточно визначилася щодо виборів київських органів влади – міськради та мера. Їх не буде. Принаймні до найближчих президентських перегонів. Звісно, якщо відбудуться бодай ці останні, адже за нинішніх тенденцій може бути все. За інформацією, що її поширюють представники опозиції, Конституційний Суд, до якого депутати-регіонали минулого тижня внесли подання, аби він розтлумачив, коли законно має відбутися голосування в Києві, нібито вже отримав з Адміністрації президента готовий висновок: чергові вибори столичного голови та міськради треба організовувати аж у 2015 році. Зрештою, регіонали ніколи не розпочинали гру в «законність», яка закінчувалася для них поразкою.
Для цього, схоже, буде використано колізію в законодавстві про місцеві вибори. З одного боку, за депутатів Київради й міського голову (повноваження якого сьогодні припинені) востаннє голосували на позачергових виборах у 2008 році, а згідно з рішенням Конституційного Суду № 13-рп/2009 від 4 червня 2009-го, обчислення строків повноважень представницьких органів здійснюють однаково, незалежно від того, на чергових чи позачергових перегонах їх було обрано. Тобто термін повноважень голови київської громади і депутатів Київради, які працюють від 2008-го, становить п’ять років, а отже, електоральну кампанію мало б бути призначено на 2013-й. Із другого – ч. 2 ст. 14 закону про місцеві вибори стверджує, що чергове голосування за депутатів та міських голів проводять одночасно на всій території України, крім випадків, установлених Конституцією та законами держави. З огляду на те, що чергові муніципальні вибори за винятком київських та ще одних – до Тернопільської облради – відбулись у 2010 році, це може бути цілком зручним приводом для ухвалення КСУ потрібного Банковій рішення (відтермінування місцевих перегонів у столиці до 2015 року). Проведення їх тут зараз обернеться для режиму Януковича втратою контролю над містом: влада не має підтримки навіть серед п’ятої частини киян, що показала минулорічна парламентська електоральна кампанія, а останні дані соцопитувань, зокрема, засвідчують безумовний програш на наступних виборах мера ставленика влади, голови КМДА Олександра Попова опозиційному кандидату Віталієві Кличку. А надто після того, як нинішнє столичне керівництво виявило свою повну безпорадність перед стихією.
Читайте також: Вибори у Києві: парламент повертається в часи Ющенка
А з наближенням президентських перегонів роль столиці зростатиме, надто ж якщо дедалі чіткіше вимальовуватимуться акції протесту зразка Помаранчевої революції 2004 року. Тож на Банковій чудово розуміють, наскільки важливо зараз не втратити контролю над органами влади в столиці. Ідеальним варіантом розвитку подій для режиму Януковича є збереження до 2015 року наявного статус-кво: зіц-голова замість обраного жителями мера та міськрада, персональний склад якої вже давно не відображає волі киян. Після штучного продовження життя нинішній Київраді її депутати, які не мали б жодних шансів переобратися черговим голосуванням, будуть іще слухнянішими виконавцями волі АП. За такого сценарію столична влада й надалі абсолютно вільно нехтуватиме волею, інтересами та проблемами звичайних киян, як це було, зокрема, «52 лютого», коли вони майже на дві доби опинилися в сніговій пастці…
Олександр Попов свого часу 12 років був міським головою Комсомольська в Полтавській області і, за інформацією джерел Тижня, здобув неабияку підтримку серед тамтешніх мешканців. Саме місто нерідко згадували тоді в контексті передових муніципальних практик. Проте нині в Києві він має зовсім іншу роль – такого собі зіц-голови від режиму Януковича, який майже за три роки керування так і не став справжнім головою столиці, самостійною фігурою, здатною у відстоюванні інтересів громади піти проти центральної влади чи олігархів, які за Попова ж таки з іще більшим розмахом дерибанять місто (пам’ятки архітектури, землю тощо). Суттєво побільшало і скандальних забудов, скажімо, Попов не раз заявляв, що будівництво біля станції метро «Театральна» буде припинено, але роботи тривають. Не зміг він запобігти й скандальним подіям довкола реконструкції Андріївського узвозу та Гостинного двору, до яких причетні структури Ріната Ахметова й «Сім’ї». І це зрозуміло, адже його «призначали» не кияни, а президент, тож, зрозуміло, що саме інтереси Януковича та К° Попов і відстоюватиме, бо саме вони є його працедавцями. До речі, на початку березня голова Київміськдержадміністрації відверто заявив, що не має змоги впливати на ситуацію довкола Гостинного двору, бо, мовляв, об’єкт у державній власності й приватній оренді, тож він разом з очолюваною ним КМДА в цій ситуації може виступати лише як «дорадчий партнер». Цим головний чиновник міста фактично підтвердив, що не має жодних важелів впливу, а значить у Києві нічого не вирішує, за нього це роблять в Адміністрації президента.
Тож не дивно, що саме з нинішнім головою КМДА пов’язаний процес поступового позбавлення Києва фінансових ресурсів через різні механізми. Причому робить це владна команда, інтереси якої він репрезентує в місті. Так, 2010 року його однопартійці з ПР прийняли нову редакцію Бюджетного кодексу України, після чого Київ утратив 50% надходжень від податку на доходи фізичних осіб. У 2013-му збитки бюджету столиці через це рішення оцінюють у 8 млрд грн. Від 2012 року київський кошторис узагалі став дотаційним (!). Наприклад, у 2013-му місцеві платники податку на прибуток внесуть до держскарбниці 8,2 млрд грн, а місту у вигляді субвенцій повернеться лише 2,6 млрд грн. Бюджет на 2013-й було затверджено з таким дефіцитом коштів, що навіть Попов був не втримався і мусив про людське око відреагувати (хоча це більше нагадувало гру на публіку, точніше на електорат), але голова КМДА швидко змирився, коли уряд пообіцяв збільшити дотації столиці за результатами перегляду бюджету по завершенні I кварталу 2013-го.
Олександра Попова зазвичай піарять на тому, як він відкриває транспортні розв’язки, модернізовану лінію швидкісного трамвая, станції метро, мостові переходи, житлові будинки, мовляв, подаючи все це як його особисті заслуги. Дарма, що ці проекти часто є суто приватними інвестиціями або їх реалізовують у межах загальнодержавних програм, як-от із підготовки до Євро-2012. Так, у 2011 році на інфраструктурні проекти в Києві Кабмін виділив 1,5 млрд грн, у 2012-му ще 0,85 млрд. Водночас більшу частину цих коштів витрачають неефективно, про що нещодавно заявила Рахункова палата. Що й не дивно, інфраструктурні проекти в столиці завжди, а особливо за нинішньої влади, використовували для перекачування сотень мільйонів бюджетних гривень до «правильних» бізнес-структур, які їх освоюють.
Показово, що за «керівництва» Олександра Попова борг столиці збільшився від 8 млрд грн (у липні 2010 року) до 10,5 млрд грн (у лютому 2013-го). Це вже більше ніж 60% річного бюджету міста (18,5 млрд грн у 2013 році), а його обслуговування уже зараз коштує міській скарбниці понад 1,3 млрд грн. Це особливо показово на тлі заяв Попова, коли він став головою КМДА, про необхідність відмовитися від нарощовування боргів. Тоді як нещодавно один із його заступників Руслан Крамаренко фактично визнав, що заборгованості й надалі збільшуватимуться за принципом піраміди. Так, замість євробондів на $550 млн, що мають бути погашені у 2015–2016 роках, планують випустити нові – з терміном погашення у 2024 році, однак уже на суму $700 млн. Отже, не лише борги, а й відсотки за ними вже збираються гасити за рахунок нових боргів. Якщо так піде й далі, то кожні наступні позики ставатимуть дедалі дорожчими для міста, адже ризик їх непогашення зростатиме. Ще в 2012 році виникла загроза дефолту столиці. Тоді небезпеки вдалось уникнути, але чи надовго – з такою фінансовою політикою «проїдання»?
Тим часом цілі сегменти економіки столиці й надалі залишаються в тіні, і Попов на посаді голови КМДА демонструє неспроможність їх вирішувати. Що й не дивно, адже найприбутковіші ніші пов’язуть із високопосадовцями чи наближеними до них особами. Зокрема, в бюджеті міста на 2013 рік передбачено доходи від паркування на рівні 30 млн грн – стільки само було закладено в кошторисі минулого року. Тоді як, за оцінкою експертів, мінімальний річний дохід від паркування транспортних засобів у Києві становить 400–450 млн грн (в умовах дефіцитного міського бюджету досить поважна сума). «Захлинулись» також ініціативи Попова щодо виведення з тіні малих архітектурних форм (МАФів), простіше кажучи, кіосків та палаток. Він не раз заявляв, що їхні власники ухиляються від оподаткування, що ці споруди псують зовнішній вигляд міста, але буквально через кілька місяців кампанія пішла на спад. Кіоски, демонтовані в одному місці, діставши новий «дах», з’являлися в іншому. «Бізнес на МАФах» у столиці побудований таким чином, що «легальним» кіоском вважають лише той, власник якого сплатив певний внесок у певну структуру, а тих, хто відмовився, ставлять перед фактом демонтажу.
Та особливо дається взнаки безпорадність нинішньої, призначеної Адміністрацією президента столичної влади в умовах стихійних лих. Недавній колапс стався в місті після снігопаду 23 березня, який справді був рекордним за останні кілька десятиліть. Однак метеорологи вчасно попередили. Тож був час підготуватися. Але столична влада, вочевидь, сподівалася, що й цього разу обійдеться двірниками та лопатами.
За оцінками, в Києві працює у 40 разів менше снігоочисної техніки, аніж у Москві (300 проти 12 тис. одиниць), попри те, що розміри й населення цих міст відрізняються лише в три-чотири рази. Може, тому 24 березня боротьбу з негодою КМДА проілюструвала на своєму сайті світлиною… з Білокам’яної, знятою торік у листопаді. Причому для вдалого звіту адміністрації зображення трохи змінили, затерши напис «Союздорстрой» на КамАЗі. Показово також, що на вулицях столиці під час боротьби зі стихією, за оцінками кореспондентів Тижня, бронетехніки, яку позичили у військових, було значно більше, ніж одиниць комунального автопарку. Столичні чиновники виправдовуються, що причина дефіциту снігозбиральної техніки в місті – нестача фінансування. Але справжній мотив, схоже, – зневага призначеної влади до інтересів киян. Показовими в цьому випадку стали пріоритети у боротьбі із снігом. Скажімо, дорогу на Кончу-Заспу, де проживає так звана столична еліта, прибирали насамперед, бо вона, як щиро зізнався Попов, «категоризована». Водночас близько 12 годин у заторі на Кільцевій провели 47 дітей із Житомирської області, що приїхали до Києва на екскурсію. Школярів, які залишились у автобусі без води та їжі, «через нестачу техніки» рятувати не поспішали.
Тож варто констатувати: нинішня міська влада, яка призначена не киянами, а режимом Януковича, від якого вона повністю залежна, нездатна захищати інтереси жителів міста. Вона не може детінізувати цілі сектори економіки столиці, контрольовані наближеними до влади структурами, навести лад із приватизацією та орендою муніципального майна, покласти край корупції, за рахунок якої розкрадають сотні мільйонів гривень щороку (свіжий «засвічений» правоохоронними органами дерибан столичних коштів: прокуратура Києва розпочала кримінальне провадження щодо голови комітету з конкурсних торгів КП «Київпастранс», який закупив трамвайні вагони за завищеною на 11,1 млн грн ціною).
Періодичні вибори міської влади жителями столиці, безперечно, не панацея від усіх зазначених проблем. Однак залежність і відповідальність міського голови та міської ради не від волі президента та підконтрольних йому інститутів, як-от Конституційний Суд, а від киян, є важливим і незамінним інструментом, що спроможний змусити місцеву владу реагувати на реальні проблеми міста і його людей. Однак немає сумніву, що в умовах дальшого правління в місті зіц-голови від режиму Януковича та міськради-«зомбі» (бо життя їй може бути продовжене лише штучно – рішенням КСУ) на столицю чекатимуть чергові надзвичайні ситуації.