Аркадій Корнацький, один із найбільших землевласників України розповідає Тижню про стан справ на ринку землі, яка призначена для сільського господарства:
У. Т.: Вам, як одному з найбільших землевласників України вигідне продовження мораторію на землю?
– Перед тим, як стати держслужбовцем, я передав активи у довірче управління, як у Росії так і в Україні, тому не можу відповідати, як бізнесмен-практик. У мене, як у будь-якого ліберального громадянина, відношення до мораторію негативне. Проведемо аналогії з сертифікатами акцій, які отримали працівники підприємств, під час приватизації. Уявімо собі, що їм заборонено продавати такі сертифікати. Тобто, вони фактично перетворилися у непотрібні папірці. Запитується, яким чином на це підприємство може прийти інвестор? Юридично це не можливо зробити – і в цьому пряма аналогія із забороною на продаж землі.
У. Т.: Проте панує думка, що мораторій вигідний саме таким людям, як ви – великим землевласникам, адже дає змогу отримувати землю в користування за непрозорими, а, отже, дешевими схемами.
– У мене достатньо землі і мені не потрібно використовувати якісь схеми. Насправді, більшість орендарів зі старих голів колгоспів, їх представляє у Парламенті аграрне лобі, до речі, найдієвіше і найпотужніше. Це СПУ, Аграрна партія, яка потім трансформувалася в Народну партію Литвина. Саме вони зацікавлені в мораторії, щоб їхні представники на місцях могли стати господарями землі, господарями взагалі безправних селян, чого вони у принципі і домоглися. Людей пограбували соціалісти, агронародники, і меншою мірою комуністи. Їхні представники спустошили і знищили фактично всю інфраструктуру, село і селян. І досі тримають їх міцною хваткою за горло, ще й тому, що бідні та пограбовані люди – це їхній електорат.
У. Т.: Яким чином відбувається «пограбування»?
– Після реформи землевласниками спочатку стали близько7 мільйонів людей, а з родинами – це всі 13, тобто, третина населення України. Їм не пояснювали, що означають ці папірці. І це також, швидше за все, було зроблено навмисно – адже неосвічену, непоінформовану людину обдурити набагато легше. Дані з Миколаївщини: з 1 мільйона 700 тисяч гектарів ріллі лише третина вважається не переданою нікому в оренду. Дуже часто за допомогою голови сільради в людей забирають сертифікати, земля записується як не оброблювана, при цьому насправді на ній сіють. Це і є чорний сільськогосподарський ринок. На тому, що штучно ускладнюється право людини на розпорядження своїм майном, заробляють чиновники.
У. Т.: Одна із головних тез прихильників мораторію – недосконалість законодавства. Це дійсно так?
– Всі відносини необхідні для роботи ринку землі вже тим чи іншим способом регулюються! Є Земельний кодекс. Відкрийте його, і ви знайдете всі необхідні правові норми роботи ринку землі. Всі необхідні правові норми. Також є Цивільний кодекс, який регулює обіг майнових прав. Навіть, якби був лише тільки він, абсолютно спокійно за допомогою його норм могла б обертатися і земля сільгосппризначення. До речі, вся інша земля вже давно і вільно продається. Хоча Земельний кодекс і потрібно удосконалювати, але хтось дуже хитрий у Верховній Раді вигадав, що замість цього можна приймати по новому закону мало не на кожну статтю кодексу.
У. Т.: Але в багатьох країнах Європи вільний ринок сільгоспземлі не діє, існують так звані індикативні ціни, встановлені державою. Можливо нам також варто скористатися цим досвідом?
– Почну здалеку. Навіть досі, Україна має перевагу перед американськими та європейськими сільгоспвиробниками за рахунок крупнотоварності сільгоспвиробництва. За радянських часів сформувалися багато тисяч гектарів сівозмін – площ господарювання. Ось це і є єдиним гарним надбанням колгоспно-радгоспної системи. Все інше непридатне у сучасних умовах. Не зважаючи на те, що існуюча стратегія земельної реформи абсолютно себе не виправдала та дискредитувала, нової ніхто не розробляє. А вихід очевидний: по-перше, відхід від орієнтації на дрібного виробника, фермера, до крупнотоварних виробництв; по-друге, державна підтримка особистих селянських господарств у вигляді допомоги зі збуту. Забрати недолугу сучасну підтримку у фермерів. Взагалі, ця так звана державна підтримка настільки погана, що не дає цьому фермеру ні розвиватися, ні остаточно розоритися. Вона фактично консервує фермера у його злиденному стані на багато років вперед.[119]
У. Т.: Вашими устами говорить великий землевласник, але як захистити селянина в умовах вільного ринку, перед корпорацією з мільярдними капіталами? Приклад США 1960-х років свідчить, що корпорації не зупиняться навіть перед знесенням людських помешкань, аби оптимізувати виробництво.
– Перш за все держава має встановити мінімальну ціну відчуження землі. По-друге, контролювати виконання угоди. Причому не командно-адміністративними методами, а суто правовим спосібом, у момент державної реєстрації. А якщо держава в особі чиновника не виконала цю функцію, вона має бути матеріально відповідальною. Тому держава має забезпечити отримання селянином мінімальної ціни за будь-якої схеми. Також держава має захищати селянина від ситуацій, за яких селянин залишався б без штамка хліба. Тобто, окрім мінімальної ціни обов’язковим є запровадження довічної натуральної ренти, яку землевласник має виплачувати селянину після купівлі його землі за мінімальною, а не ринковою ціною, яка може бути набагато вищою. Адже за визначенням сільського жителя годує земля. Як бізнесмен я можу стверджувати, таку норму великі агрокомпанії легко можуть виконати. Наша родинна агрофірма вже багато років чинить саме так. Було б дуже добре, якби в законі був прописаний обов’язок орендаря викуповувати землю за мінімальною ціною. Бо можлива ситуація, коли орендар не захоче купувати, бо йому вигідніше просто орендувати її. Але ж селянин може забажати обов’язково продати її – тоді це зобов’язана зробити держава, за встановленою мінімальною ціною. Оце все, що має зробити держава для захисту селянина від несправедливого обезземелення.
У. Т.: Якою має бути мінімальна ціна сільськогосподарської землі в Україні?
– За моїми оцінками, це 3000 гривень за 1 гектар землі сілдьськогосподарського призначення. Тобто, відповідно до поточного курсу, це 600 доларів за гектар. До речі, покупець платить значно більше – потрібно приплюсувати всі супутні розходи, які ми несемо замість продавця, з переоформлення прав власності, також ціна збільшується у зв’язку із вартістю ренти.
У. Т.: Щось мало ви пропонуєте. Наприклад, екс-міністр Баранівський пропонував встановити 10–12 тисяч доларів. [120]
– Він член Соцпартії і цим все сказано. Науковці, які мали пряме відношення до реформування аграрних відносин в Україні на початку-середині 1990-х років, на основі своїх, повністю відірваних від сільськогосподарських реалій, критеріїв визначення мінімальної ціни, нарахували на догоду на поширену думку про багатющі українські чорноземи ціну 10–12 тисяч гривень за 1 гектар. На підставі чого я не знаю. Швидше за все вони керувалися міфами про неймовірну родючість наших ґрунтів. Але реальність інша – наші землі вражені насіннями бур’янів і передозовані ще за радянських часів отрутохімікатами всіх видів. На жаль, більшість українських земель вже давно не варті доброго слова.
Якщо мінімальна ціна все-таки буде прийнята за рекомендаціями наших «провідних» вчених – це буде першим складником «економічного мораторію», через який ринок не буде працювати навіть після скасування мораторію юридичного. Другим складником будуть всі ті обмеження законодавства, що зараз намагаються провести автори законопроекту про продаж землі. Це, в першу чергу, обмеження на площу землі, на яку має право н один підприємець.
У. Т.: Ви берете участь у різноманітних робочих групах з аграрної реформи. Коли у Президента буде готова концепція аграрної реформи?
– На жаль, у жодної політичної сили в Україні немає правильного бачення реформи, яку потрібно проводити дуже швидко – за 2-3 роки. Немає її і у Секретаріаті Президента України. На мою думку, всі ці робочі групи з реформи чітко не розуміють того, над чим вони взагалі працюють. Багато чиновників абсолютно свідомо намагаються запровадити якомога більше бюрократичних гачків, які у майбутньому прийдеться обходити, звертаючись до цих чиновників, зрозуміло, за хабарі. З цим потрібно боротися, призначаючи відповідальним за підготовку закону конкретну людину. Щоб не створювалася ситуація, за якої багато людей, що кивають головами на одне одного. Плюс – має бути опонент, який буде «мочити» цього розробника з усією ненавистю.
Адже без опонування немає робочої групи. Також дуже важливо, щоб розробник був людиною юридично грамотною.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Аркадій Корнацький
Один із найбільших землевласників в Україні.
Народився 1953 року в селі Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області. Закінчив Московський УДН ім. Патріса Лумумби.
У 1980–1989 роки працював на різних посадах в установах та підприємствах Москви та області, зокрема АПК.
1989 року заснував фірму «Каскад», яка працює і донині. Згодом став засновником та керівником ще кількох господарчих товариств, які займаються юридичною та інвестиційною діяльністю, в першу чергу на земельному ринку (будівництвом у Підмосков’ї котеджних містечок та комплексів на узбіччах доріг, створення сільгосппідприємств і продаж їх стратегічному інвесторові).
З 1998 року – президент регіональної торгово-промислової палати в Московскій області. Останній проект – «Швидкісні платні автомобільні вулиці (дороги)». Автор винаходів, захищених міжнародними патентами. Придбав сільгоспземлі в Україні та заснував компанію «Агрофірма Корнацьких».
2005 року – після Помаранчевої революції повернувся в Україну. Членом кількох робочих груп при Президентові з проведення аграрної реформи.
З 2007 року – радник глави Секретаріату Президента в. о. заступника голови Миколаївської облдержадміністрації.
БІЗНЕС-ІСТОРІЯ
Перший латифундист
Корнацький першим в Україні застосував легальну юридичну схему купівлі сільгоспземлі у приватну власність. Йому потрібна була земля для парку, що мав бути навколо нового будинку, який він будував для своїх батьків у рідному Чаусові-2. Пізніше з’явилася ідея зайнятися сільськогосподарським виробництвом – було створено ТОВ «Агрофірма Корнацьких», і до переходу на держслужбу був головою ради директорів. Права на земельні паї Аркадій Корнацький скуповував за безпрецедентно високою на той час ціною – 3000 грн за гектар.
2000 року, після скарги кількох селян на те, що вони залишилися без землі, безпосередньо Президенту Леоніду Кучмі, який приїздив у Первомайський район, той віддав наказ повернути землю селянам адміністративними методами, не повертаючи назад гроші Корнацьким. На той момент вже було вкладено понад $1 млн. Судові засідання ще не закінчилися. Якби не втручання ЗМІ, в 2002 році могло відбутися навіть силове захоплення агрофірми за допомогою спецназу.
Після «помаранчевого» 2004 року Аркадій Корнацький відновив, як він це називає сам, українське громадянство. Відтоді він принципово розмовля українською.