Щойно розвалився Радянський Союз, у нас з’явилися підстави чекати на появу в нашому житті того, що ми вже бачили в американських фільмах. І, що особливо парадоксально, про наше майбутнє можна було дізнатися навіть із тих американських стрічок, у яких ішлося про минуле.
Навіть до цього часу американська культурна продукція віддалених 60–70 років минулого сторіччя багато в чому й далі залишається на диво інформативною щодо нашого сьогодення. Наприклад, творчість Енді Воргола. Мік Джаггер, його друг, колись сказав: «Якщо хочеш дізнатися, що було найпопулярнішим у той чи інший період, подивися, що тоді малював Воргол». Річ у тім, що найпопулярніше в той час, коли малював Воргол, у нашому просторі ставало популярним значно пізніше.
«Кока-кола» й долари стали частиною наших реалій уже давно. Але є в художника ще одна відома серія робіт – «Автокатастрофи» (частина проекту «Смерті та катастрофи»). І, схоже, вона зараз саме набирає для нас актуальності.
Для Воргола автокатастрофа – один із ключових образів сучасної йому американської культури. Й, очевидно, не лише для нього. До образу автокатастрофи в 1960-х зверталися такі художники, як Едуардо Паолоцці, Джим Дайн, Арман. Письменник Джон Балард опублікував 1973 року роман під назвою «Автокатастрофа». А в поп- та рок музиці протягом 1950–1960 років було навіть таке явище як, car crash song (пісня про автокатастрофу), – поширений різновид жанру «підліткової трагічної пісні». Як зазначено у «Вікіпедії», популярність цієї теми була пов’язана з тим, що «на той час автомобільні аварії здавалися новою загрозою, яка хвилює та тривожить».
Особливо бентежним був, можливо, той факт, що цю «нову загрозу» величезна кількість людей добровільно робила невід’ємною частиною свого повсякденного життя. «Той час» – 1950–1960-ті роки – період масової автомобілізації, коли приватні автомобілі стають головним засобом пересування все більшої кількості американців. Серед молоді в моду входять побачення в машинах та автомобільні перегони. Швидкість і ризик вважають необхідними атрибутами «красивого життя». «Живи швидко, помри молодим!» – імператив, втіленням якого стала біографія культового актора, ікони свого покоління, Джеймса Діна, який розбився в 24 роки. Причиною аварії було, звісно ж, перевищення швидкості.
Статистика свідчить, що аварійність на дорогах була в 1960-х найвища. Проте показовішим є той факт, що тільки в 1960 році почали вести статистичні підрахунки аварій. Статистика (як і мистецтво) відреагувала на нову проблему – в суспільстві з’явилася нова причина частих раптових смертей.
Із цією проблемою, вочевидь, почали боротися. Справді, вдосконалення автомобілів, упровадження пасків безпеки, підсилення контролю за швидкістю та тверезістю водіїв дали певні позитивні наслідки. Але все-таки автокатастрофи – до цього часу причина передчасної смертності №1 у світі. Керування автомобілем нерозривно пов’язане з ризиком – у 1896 році в США було зареєстровано лише чотири автомобілі, два з них зіштовхнулися.
Французький філософ Жан Бодріяр вважає автокатастрофу фундаментальною метафорою сучасності. Якоюсь мірою це його твердження є логічним продовженням поширеної думки про те, що масова доступність автомобілів – одне з головних досягнень ХХ сторіччя.
Зараз у США зареєстрованих автомобілів – понад 130 млн. І, як зазначає один американський блогер, «ми, здається, вже сприймаємо фатальні випадки на дорогах як щось неминуче, щось із категорії «таке трапляється».