Це коли у квартирі, де мала б жити одна сім’я, мешкає ще одна – ніби тимчасово, але бувало, що й роками. Бувало, що підселяли людей не випадкових, а «надійних» для контролю за «ненадійними». Те, що зараз намагаються називати переговорами про мирне врегулювання, мінськими домовленостями, «яким немає альтернативи», є не чим іншим, як підселенням окупованого Донбасу до решти України – з усілякими особливими статусами, привілеями тощо. Тимчасовим, але вкрай ризикованим…
Кремлівські маніпулятори ніби ловлять Київ на слові: ви кажете, що Донеччина і Луганщина є частиною України, – ОК, ми не будемо цього заперечувати (набавилися зрештою в Новоросію), але ж ви розумієте, що Донбас – регіон специфічний, інакше ви не мали б там війни, отже, до нього треба прислухатись і почути його. Треба визнати, що порівняно з мантрою «Кримнаш» ця риторика має вигляд більш поміркованої і миролюбної. Такі собі обійми, у яких легко задушити Україну, не витрачаючи надмірних зусиль і ресурсів.
Сценарій «Донбас за будь-яку ціну» є ще віроломнішим, ніж ведмежа хода «русской вєсни» південно-східними регіонами нашої держави півтора року тому. Формальне відновлення територіальної цілісності (мінус Крим) може обернутися капканом для всієї країни. Свого часу таку функцію виконував Севастополь. Де-юре українська Конституція не передбачала присутності на території країни іноземних військових баз, але «братній» Чорноморський флот при цьому до уваги не брався. І так рік за роком створювався плацдарм для анексії цілого українського півострова з «особливим статусом». Автономія «ЛНР-ДНР» може стати чимось подібним, якщо Київ щосили демонструватиме себе як законослухняного партнера, котрий свідомо підписав контракт із шахраями й лише дивується їхній спритності.
В українського суспільства пам’ять коротка. Першими мінськими домовленостями й осіннім законом про спеціальний статус, відновленням контролю над кордоном і проведенням виборів на окупованих територіях – усіма цими намірами був вимощений шлях до штурму бойовиками Донецького аеропорту, наступу на Дебальцеве. Зараз про це забули й щиро дивуються новим «мирним ініціативам». Другі мінські домовленості пішли тим самим шляхом, що й перші, а саме шляхом показового виконання всіх норм українською стороною і відкритим ігноруванням їх з боку бойовиків. Так, вони дещо змінили тактику й характер обстрілів, стали менше використовувати реактивну артилерію і намагаються вести вогонь уночі, бо, як зізнався голова спеціальної моніторингової місії ОБСЄ Александер Гуґ, міжнародні спостерігачі в темну пору не працюють – з міркувань безпеки.
Імітація – головне покликання самопроголошених республік. Їхній шлях – від імпровізованих референдумів до гри в державність з усіма її атрибутами: поліцією, МГБ, одіозними міністрами, пафосними парадами й бутафорськими медальками. Логічно, що й міжнародні домовленості сепаратисти виконують частково й вибірково. Годі сумніватися, що заради фарсу вони підуть на чергові чи позачергові вибори, на яких змагатимуться Захарченко з Пушиліним, а міжнародними спостерігачами знову виступлять західні маргінали, які вбачають у бойовиках борців проти американської гегемонії.
Читайте також: «Радянські» черги як супутники окупації
Контроль над кордоном – боюся, що сепаратисти наважаться і на цей фейк, – українських прикордонників можуть допустити на пункти пропуску, які зазнаватимуть постійних обстрілів «невідомими», у час, коли спочиватимуть міжнародні спостерігачі. Такий «контроль» може обернутися чималими втратами серед українських воїнів.
І навіть якщо уявити, що Київ раптом визнає вибори у «ЛНР-ДНР», то якісний склад тамтешніх «республіканських» парламентів відгадати нескладно – «вата» в законі, яка претендуватиме на місця у Верховній Раді та інших представницьких органах. Маючи у своєму складі такі «автономії», Україна знову стане трохи радянською, трохи проросійською, трохи терористичною, у ній місцями діятимуть смертна кара й тортури «на подвалє», часом шануватимуть Сталіна і прийматимуть дітей у піонери. Не всюди, в окремих «особливих» регіонах, але під франшизою України, яка візьме собі весь цей екзотичний цирк на утримання. Про саму Україну тут, як і раніше, й слухати не захочуть, але кортіло побавитись у мінські угоди – ласкаво просимо, буде вам «обопільне виконання». Москва припише це досягнення своїй дипломатії.
Повернення до складу України – це повернення в її правове та інформаційне поле, у її ціннісну матрицю, у її культурний контекст. У цьому розмінні його не сталося навіть на територіях, які були звільнені рік тому. Головний обивательський настрій там – «скоріше б усе це закінчилося», а як саме, цікавить далеко не всіх: не стрілятимуть – і то добре. Тут досі живуть і підживлюються чутки про нелюдську жорстокість української армії та «порядок», який панує в «ЛНР-ДНР», де влада «справжня», себто з кулаками й чекістським завзяттям до розправ. Усе, що тут треба від «хунти», – своєчасні соцвиплати, а взамін хіба що згода мати паспорт із тризубом, у цьому й увесь «патріотизм».
З подачі росіян непримиренні бойовики кивають на олігархічну київську владу, на небездоганного, м’яко кажучи, Петра Порошенка, «фашистів», що нібито тероризують усе російськомовне населення країни. Мовляв, от були б на чолі країни інші персони, нам легше було б порозумітися. Інші – це Захарченко? Єфремов? Янукович? Сепаратисти конкретних прізвищ не називають, але й так зрозуміло, з якої колоди вони витягли б чергового джокера – «загальнонаціонального лідера», батю…
Читайте також: Українські перемоги в АТО: якщо треба, то можемо
Нав’язаний на утримання Україні вороже налаштований Донбас стане просто нестерпним «підселенцем», який завжди матиме під подушкою наган, гранату й скаргу до Москви про «утиски російськомовного населення». Соціально небезпечні елементи повинні проходити процедуру покарання і виправлення. Сепаратизм і тероризм не повинні мати терміну давності, а належність до країни передбачає лояльність до її суверенітету. Без цього не буде ані пенсій, ані дотацій шахтам, ані відбудови знищеної війною інфраструктури. Тільки на таких умовах переговори про повернення «невід’ємної частини України» будуть конструктивними, а не грою новачка з шулером.