У Донецьку цього тижня перемогли COVID-19. Принаймні, окупаційна влада стверджує, що жодної небезпеки для учнів, їхніх батьків та вчителів вже немає. Мовляв, місцеві санепідемслужби так добре контролюють ситуацію, що школярів на дистанційне навчання принципово більше не повертатимуть і на позачергові канікули не відправлять. Діти мають сидіти у школах — навіть попри сезон грипу та ГРЗ, який традиційно впливав на роботу навчальних закладів, та відсутність будь-якої можливості для щеплення підлітків і тих, хто ще не хворів на COVID-19. Бо єдина вакцина, доступна у “республіці” — це привезений з Росії однодозовий “Спутнік Лайт”. Його тепер рекомендують вводити особам від 18 до 60 років, а також тим, хто вже хоча б раз перехворів на коронавірусну хворобу. Всім іншим рекомендована дворазова вакцина, яку до окупованих районів Донбасу ніхто не привозив.
Але оптимістичні реляції “Міністерства охорони здоров’я ДНР” підважують інші заяви представників окупаційної влади. Так, цього тижня представниця “ЛНР” у робочій підгрупі з гуманітарних питань у ТКГ Ольга Скобцева скаржилася, що питання відкриття КПВВ біля населених пунктів Золоте та Щастя висвітлюються на міжнародному рівні тільки з позиції України. Мовляв, Україна не зважає на ризики поширення інфекції через перетин КПВВ та ігнорує складну епідемічну ситуацію. Тимчасом влада “республіки” навпаки так сильно турбується про своїх “громадян”, що забороняє відкрити додаткові пункти перетину — нібито для того, щоб уникнути скупчення людей. І водночас обмежує для них можливість зайвий раз з’їздити за пенсіями чи до рідних, а також перевірити, чи справді життя у вільній Україні аж таке страшне, як запевняють місцеві пропагандисти.
Читайте також: Життя в окупації: рекрутинг до “Єдиної Росії”, повернення таксофонів та смак російської горілки
То чому ж “успішна” боротьба з коронавірусом торкнулася виключно школярів, їхніх родин та вчительських колективів? Схоже, відповіддю на це питання можна вважати анонсовану у Донецьку масову акредитацію тамтешніх шкіл відповідно до вимог системи освіти РФ. “Найближчим часом заплановано проходження державної акредитації у Російській Федерації дев’ятьма загальноосвітніми організаціями республіки”, – заявив Віталій Пєстрецов, який називає себе “директором департаменту освіти Міністерства освіти та науки ДНР”. Він підкреслив, що відбувається це із рекордною швидкістю — тож зрозуміло, чому зараз неможливо навіть припускати переривання навчального процесу за будь-якої причини, навіть через пандемію.
На черзі ще кілька шкіл, які виборюють право вважатися “російськими”. Це означатиме не лише офіційний перехід на російську систему освіти, яка стимулюватиме молодь вступати до навчальних закладів РФ, а й насичення шкільної програми специфічною, подекуди відверто пропагандистською та антинауковою інформацією. Фактично цей процес у навчальних закладах триває вже давно: з Росії завозиться більша частина підручників, шкільні програми і навіть теми урочистих заходів синхронізовані із російськими. Тому початок акредитації одні вважають сигналом про швидке входження “республік” до складу РФ, а інші — просто черговим засобом посилення пропаганди засобами шкільної освіти.
До прикладу, засновник батальйону “Восток” і колишній голова “Радбезу ДНР” Олександр Ходаковський вважає, що Росія просто чекає на зручний момент, щоб визнати “ДНР” та “ЛНР”. “Мені здається, що Росія не поспішає зробити цей крок через розрахунок, що можливо завтра прийдеться зробити цей крок ще більш довершеним, ніж сьогодні. Бо, прийнявши у свій склад урізані у кордонах території, потім буде складно щось перегравати. Простіше зараз дочекатися якоїсь розв’язки подій, до чого ми зараз підходимо, а потім вже приймати рішення”, – міркує Ходаковський, пояснюючи, що статися це може й завтра, і після завтра, і через рік.
Читайте також: Не варто грати в путінський покер
А поки цей “довгоочікуваний” час ніяк не настане, чиновники “республіки” продовжують дякувати Росії за ті крихти, які їм дістаються від країни-окупанта. Цього тижня так званий “голова ЛНР” Леонід Пасічник вчергове вклонився Володимиру Путіну за наказ про гуманітарну підтримку, котра останнім часом розглядається тут як чи не єдина можливість вижити. Попри те, що ЗМІ, контрольовані бойовиками, вже відзвітували про мільйони тонн та тисячі різновидів продукції, які “республіки” готові імпортувати в Росію, уряд РФ через місяць ще тільки готує перелік товарів, котрі дозволять експортувати. “Але у будь-якому випадку для нас це великий плюс”, – запевнив Пасечник, висловлюючи “слова величезної вдячності” у ефірі російського телебачення.
Втім, у Донецька справді з’явився особливий привід для гордості: “Центральний республіканський банк ДНР” сповістив, що розпочинає кредитування фізичних осіб. Те, що всьому цивілізованому світі вже давно є буденною та звичною практикою, на території, відрізаній від цивілізації окупаційними військами — це справа нечувана і давно забута. Правда, 24% річних, а також необхідність мати понад рік офіційного стажу та паспорт “ДНР”, значно звужують коло охочих скористатись новою послугою. І, як слушно прокоментували цю подію в соціальних мережах, скористатися таким кредитом схочуть хіба що ті, кому ці кошти потрібні на власний похорон, бо віддавати майже на чверть більше, ніж взяв, враховуючи рівень заробітної плати в ОРДіЛО — небачена розкіш.
Втім, на окупованій Луганщині кредування фізосіб — хай навіть на таких грабіжницьких умовах — ще недоступне. Щоб якось розважити “громадян”, у “ЛНР” оголосили великий “республіканський” конкурс “Трудовий подвиг року” – вочевидь, щоб стимулювати населення працювати, навіть якщо за працю воно отримує платять не так вже й багато. Хоча більш успішною та продуктивною тактикою, на погляд окупаційної влади, є залучення населення до примусових робіт. За словами українського правозахисника Павла Лисянського, як на Донеччині, так і на Луганщині, практикується використання затриманих за порушення “комендантської години” на примусових роботах з укріплення позицій на лінії фронту. Враховуючи, що порушників затримують чимало, дефіциту такої робочої сили, схоже, не відчувається. “Всі заарештовані були залучені до трудової експлуатації та виконували роботи на лінії фронту протягом усього терміну арешту. Це приклад, як зухвалим чином зневажаються будь-які права людини, а “порушник” виступає у ролі безплатної робочої сили”, – пояснив у пресі Лисянський.