Основним лейтмотивом новин минулого тижня на окупованій території Донбасу стало обговорення наказу президента Росії “Про надання гуманітарної підтримки населенню окремих районів Донецької та Луганської областей України”. І хоча навіть у самій назві цього документу йдеться саме про райони України і лише про “гуманітарну допомогу”, а не про партнерство, діячі “народних республік” знов заговорили про “інтеграцію республік” з Росією та входження їх до Митного союзу. Схоже, в це готове повірити й пересічне місцеве населення. Згідно із голосуваннями, які проводять у місцевих соцмережах, майже третина тамтешніх користувачів вважає визнання Росією товарних сертифікатів так званих “ДНР” та “ЛНР” черговим етапом входження “республік” до її складу. Ще однією “віхою на шляху здійснення мрії про з’єднання з Росією” назвав цей указ, наприклад, й незаконний голова кримського парламенту Володимир Константінов.
Але Володимир Путін про об’єднання знов нічого не казав. А тільки дозволив виробникам з окупованих ним територій брати участь у держзакупівлях на рівних із умовах із російськими. Наказ планується виконувати “до політичного врегулювання на Донбасі на основі Мінських угод”. Окупаційна влада та відомі пропагандисти миттєво почали транслювати обіцянки неймовірного економічного прориву, які вони очікують після такого рішення. Так званий “міністр економічного розвитку ДНР” Олексій Половян заявив, що це стане відправним пунктом для зростання економіки “республіки”. “На цей час на експорт поставляється понад 60% продукції, що виробляється в республіці. У зв’язку з цим, можливість брати участь на рівних умовах з товарами російського походження в закупівлях на території Російської Федерації особливо актуальна для наших підприємств”, – заявив він.
Читайте також: Життя в окупації: дактилоскопія дітей та пам’ятник радянському кату
Ватажок донецьких бойовиків Денис Пушилін розмріявся навіть про експорт продуктів сільгоспвиробництва. Хоча насправді до окупованих промислових районів Донбасу їх завозять із самої Росії. Про те, що Донбас тепер точно стане одним з найрозвиненіших регіонів Росії, написав так званий “ієромонах Феофан” (Георгій Кратиров), який був затриманий СБУ за терористичну діяльність та згодом перевезений на окуповану територію за посередництвом Віктора Медведчука.
Окупаційні ЗМІ також зарясніли звітами про досягнення у стилі радянських передовиць. Наприклад, про те, як харцизьке підприємство з виробництва металевих канатів “Силур” сенсаційно “збирається оформлювати” майже 200 контрактів прямо зараз на промисловій виставці “Метал-Експо” у Москві. І у зв’язку з цим “валом” контрактів, звісно, планується реконструкція агрегатів та розширення виробництва. Звісно, це випадковість, що саме на цьому тижні запустили машину безперервного лиття заготовини на Алчевському металургійному комбінаті. Перші тони металопрокату ще тільки “очікують” обробки, але для потрібної картинки керівники підприємства відзвітували про потенціал у 2,5 млн тонн продукції на рік.
Під цю тему вирішили дістати ще один “козир з рукава”: у інформпросторі вигулькнув горлівський “Стирол”, який з початком окупації з найбільшого хімічного виробництва України, яке виготовляло 3% світового експорту аміаку та карбіду, перетворився на руїни в режимі консервації. Хоча правильніше це було б назвати режимом розграбування — перші роки окупації завод, який мав би охоронятися як небезпечний об’єкт, піддавався атакам мародерів та грабіжників. Всі ЗМІ, контрольовані бойовиками, сповістили гучну новину: на “Стиролі” почали свою роботу два цехи, де готові виробляти 16 видів фарби обсягом 9991,2 тон на рік та 44 види одноразового посуду та пакування в обсязі 410,4 млн штук.
Читайте також: Життя в окупації: конверт зі Сталіним та продаж легендарної книгарні
Але навіть гучні заголовки на кшталт “На заводі “Стірол” готові залити фарбою майже всю республіку” не здатні притлумити реальної картини. Василь Агарков, який називає себе теперішнім директором “Стиролу”, повідомляє, що він готовий забезпечити потребу в лакофарбовій продукції не лише “ДНР,” а й Росії. А ще, мовляв, це знизить соціальну напруженість у місті, бо “дозволить створити нові робочі місця”. За його словами, на заводі працюють 363 особи — переважно працівники охоронної сфери. До окупації штат холдингу складав понад 4500 працівників. Помпезний запуск двох цехів “подарував” роботу аж 25 працівникам, а при найкращому сценарії роботи у дві зміни обіцяють довести цю цифру до 160. Звісно, якщо Росія таки схоче заливатися саме горлівською фарбою.
Але під шаром всього цього “тотального позитиву”, окупантам складно приховувати справжній стан речей. Екс-спікер так званої “Народної Ради ДНР” Андрій Пургін скептично висловився щодо масштабів можливого експорту до Росії: “Нам дали вудку, але ми поки що не знаємо, де річка. Дуже складно зрозуміти, які будуть первинні дії. Поки що все у стані полуадміністративного колапсу та бродіння”. В самій же Росії відверто вказують на інші, ніж приєднання Донбасу, цілі цього політичного проєкту. Так, проректор Фінансового університету при уряді Росії Олексій Зубець бачить в наказі про гуманітарну підтримку Донбасу інструмент тиску та Україну та Захід: мовляв, невиконання Мінських угод розв’язує руки Росії для врегулювання конфлікту таким чином. Цей меседж підтверджує й представник Росії в ТКГ Боріс Гризлов, який прямо називає цей наказ “відповіддю на дії Києва, котрі направлені на ескалацію конфлікту”.
Між тим, практика розв’язання проблем методом роздування навколо них пропагандистського галасу працює не тільки в економічній сфері на окупованій території. Налякані використанням безпілотних апаратів “Байрактар” чи не більше, ніж колись новиною про озброєння ЗСУ американськими “Джавелінами”, бойовики почали публічно вихвалятися своїми сучасними засобами для їх знищення. Щоправда, як і у випадку з заводами, котрі “колись розширяться та реконструюються”, це виглядає дещо розпливчастим та спрямованим у далеке й нереальне майбутнє. Навіть якщо це впевнено говорить цілий російський полковник, який дивовижним чином вже встиг “накопичити чималий досвід боротьби з цією крилатою технікою”. Мовляв, є у них й речі набагато серйозніші, ніж кулемети та зенітні комплекси, але ми вам про них не скажемо. І, скоріш за все, показати їх теж не вийде.