Більшість гострих тем на окупованій території так чи інакше стосуються можливостей існування поза кордонами “ЛНР” та “ДНР”. І це не дивно: “незалежні” та “самостійні” “республіки” своїми пропагандистськими чи каральними засобами не можуть змусити тамтешніх мешканців почуватися щасливими та самореалізованими. І ті умови, які з різних боків обмежують людей, лише підкреслюють абсурдність ситуації, у якій вони опинились, та викликають хвилю обурення.
Черговий скандал через великі черги та повільний рух на кордоні неконтрольованих територій України з Росією змусив обуритися навіть російського політолога Дмитра Кулікова. Обговорюючи питання врегулювання ситуації з чергами, він запропонував “припинити комунікацію перетину”, тобто, скасувати взагалі кордон з Росією. “У двох республіках російське громадянство отримали понад 800 тисяч людей. Якщо ми громадяни однієї країни, то навіщо кордони?”- радикально висловлюється політолог, який, мабуть, вперше побачив, що насправді Росія не поспішає визнавати фінансовані нею анклави частиною своєї країни.
Читайте також: Померти у Луганську
Мешканці ж окупованих територій, котрі скаржаться на багатогодинні черги та дуже некоректне поводження російських прикордонників, готуються ще й до додаткових “особливих умов”. З 1 листопада 2021 року, за інформацією так званого “Центру громадських зв’язків МВС ЛНР”, змінився порядок отримання паспортів мешканцями окупованих територій, які мають дітей віком від шести років. Для отримання паспорту громадянина РФ вони тепер мають обов’язково виїхати до Росії разом з дітьми, які теж зобов’язані пройти “державну дактилоскопічну реєстрацію”. Тепер паспорти, які до виборів роздавали ледь не під кожним кущем, треба вибороти, штовхаючись разом з дітьми у прикордонних чергах під час епідемії. І обов’язково занести відбитки дітей у державну базу Росії. Ну а раптом українські діти вже з шестирічного віку можуть бути небезпечними для окупантів?
Несподіваним стало рішення влади “ЛНР” скасувати суворі обмеження щодо перетину КПВВ “Станиця Луганська”, які раніше були запроваджені через погіршення епідеміологічної ситуації. Тепер виїзд з території так званої “ЛНР” на вільну територію України громадян, які мають реєстрацію за місцем проживання в зоні окупації, здійснюється за документами, що підтверджують такий факт, не частіше ніж один раз на місяць незалежно від підстав для такого виїзду — пояснила окупаційна влада. При зазначається, що підстави для в’їзду в ОРЛО з підконтрольної Україні території не змінилися: це відбувається за списками, сформованими “робочою групою” за наявності певних підстав, серед яких лікування (реабілітація), навчання, необхідність стороннього догляду за близьким родичем, поховання родича. Крім того, допускається в’їзд “у виняткових випадках” на підставі рішення “робочої групи” за погодженням з “МДБ ЛНР”.
Але попри офіційну статистику, згідно з якою на 11 листопада у “ЛНР” зафіксовано лише 1743 випадки активних випадків захворювання на COVID-19, ситуація насправді не покращилася. В соціальних мережах багато сповіщень, що хворих з ознаками коронавірусної хвороби тут просто не тестують, а лікування проходить здебільша амбулаторно та просто “від застуди”, а смерті списують на інші різні хвороби. Не можна сказати, що різко покращився епідеміологічний стан й на підконтрольній частині Луганщини, яка вже тиждень перебуває у “червоній зоні”. То звідки ж таке різке бажання полегшити перетин КПВВ, про що неодноразово просили як міжнародні, так і українські перемовники?
Читайте також: Дешеве життя
Можна було б припустити, що йдеться про гуманітарні причини: частина людей, які скористаються цим дозволеним перетином раз на місяць, щепляться від COVID-19 на вільній території України, що знизить захворюваність та навантаженість на медичні заклади на окупованій території. Бо поки Україна за кількістю щеплень першою дозою нарешті обігнала навіть кілька європейських країн, на окупованих територіях вакцини від Росії й досі чекають. Сповіщення про це можна вже кілька місяців поспіль побачити в офіційних джерелах тамтешніх міністерств з хештегом “СпасибоРоссия” та головним словом “скоро”. А також з попередженням, що “інформація про надходження у Донецьку Народну Республіку у 2021 році вакцини “Супутник-М” для вакцинації дітей, не відповідає дійсності”.
Але скоріш за все, лібералізація правил перетину пов’язана із соціально-економічним колапсом, який відбувається на окупованій Луганщині. За інформацією з тамтешніх ЗМІ, влада змушена зменшити оплату навіть лікарям та медичним працівникам, яких і без цього катастрофічно не вистачає для лікування коронавірусної хвороби. І можливість виїхати пенсіонерам для отримання накопичених під час пандемії виплат для багатьох родин, що залишилися в окупації, стане чи не єдиним шансом вижити. А владі — трохи загасити невдоволення та зняти соціальну напругу. Але на тлі цього, пропагандистські ЗМІ активно тиражують оптимістичні плани, зафіксовані у “Спільній програмі розвитку “ЛНР” та “ДНР” на 2022-24 роки”. До прикладу, на окупованій Донеччині планують відновити 40 шахт та запустити в експлуатацію майже 1000 багатоквартирних будинків для “переселенців” та “ополченців”. А також підняти показник ВВП на 75%, а середню зарплатню — до 35 тисяч рублів. Та поки залишається сподіватися на пенсіонерів, які нарешті зможуть поїхати по свої виплати в українських банках.
А у Донецьку продовжують грати на “видовищах”. Через велику кількість хворих довелося скасувати концерт Олєга Газманова, який тут очікували чомусь не менше, ніж визнання Путіним окупованих територій російськими. Довелося терміново шукати інший привід для зміцнення патріотичних настроїв. Наприклад, залучити завжди актуальну для Донецька тему футболу. Так званий “Футбольний союз ДНР” звернувся до невизнаної “Конфедерації незалежних футбольних асоціацій” з проханням дозволити клубам окупованого Донецька брати участь в їхніх турнірах. Зараз там змагаються команди, в яких грають представники етносів або навіть політичних партій: наприклад, збірна Лапландії, до якої входять саами з північної Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Який етнос хотіли представляти донецькі футболісти, котрі пропонують приєднати ще й “колег” з Південної Осетії, Абхазії та Нагорного Карабаху, ініціатори цього проєкту не повідомляють. Але порівняння теперішнього становища Донецька із довоєнним, коли там проводилися турніри світового рівня, явно не на користь “республік”.
Також окупована Донеччина продовжує “повертати імена героїв”. Цього разу, колишній Донецький юридичний інститут отримав ім’я одного з організаторів “червоного терору” Фелікса Дзержинського, а біля інституту, який тепер зветься “Академія внутрішніх справ МВС ДНР” йому поставили пам’ятник. І з цього приводу виникає цікава пропозиція. Наразі майже у всіх населених пунктах вільної Донеччини та Луганщини на задвірках комунальних підприємств “сумують” знесені під час декомунізації пам’ятники катам різних масштабів та зросту. Деякі навіть не дуже пошкоджені та доволі пізнавані. Можливо, варто запропонувати окупаційній владі викупити чи виміняти цих бовванів. Нехай би у цьому дивному пориві любові, який не дозволяють собі навіть у самій Росії, ставили їх у кожному дворі, щоб перетворити вже територію на великий музей тоталітаризму не тільки по суті, а й з застосуванням потрібної атрибутики.