«Скільки зебу за неї віддав?» — поцікавився водій автобуса в італійця, який приїхав із дружиною на Нусі-Бе. Цей зелений острів на північно-західному узбережжі Мадагаскару з кратерними озерами й запаморочливим бездоріжжям останнім часом приваблює багатьох молодят із Західної Європи. Чимало тутешніх окрім рідної малагасійської та французької, мови колишньої метрополії, непогано говорять італійською та англійською, яких навчилися від туристів.
Зебу — домашня худоба, добре пристосована до посушливого тропічного клімату, стійка і дуже витривала. Вона дещо подібна до корови, але має жировий горб, який за тривалої відсутності їжі слугує джерелом енергії. Одна така коштує щонайменше півтора мільйона аріарі (€365). Колись, щоб узяти в дружини уподобану дівчину, кожен малагасійський парубок мав запропонувати її матері щонайменше кілька зебу.
— А якщо дівчина гарна, то щонайменше п’ять, — інструктує водій.
— Ти скільки за свою дружину віддав? — запитує в нього італієць.
— Я ще не одружений. У нас це не так просто.
Ринок столиці Нусі-Бе Ельвіля (Андуані)
По-перше, середня місячна зарплата — близько €40 — не дає змоги нареченим запропонувати гідну матеріальну компенсацію потенційній тещі за те, що хлопець забирає в неї з дому «робочу силу». По-друге, не у всіх є свідоцтво про народження. Щоб вирішити цю проблему, нареченим треба йти до найближчого міста зі свідками, які підтвердять їхні вік і походження. Якщо закохані таки укладуть шлюб, то рідні й друзі традиційно бажатимуть їм «сім синів і сім дочок». Узаконення стосунків часто відкладається на роки, і діти народжуються без формальностей, отримуючи прізвище того з батьків, у кого сім’я багатша.
Читайте також: Погляд на Схід і зі Сходу
На Мадагаскарі заледве щось відбувається швидко й одразу. Малагасійці часто повторюють і собі, й іншим «мора-мора», що означає «помалу-помалу». Вони живуть в іншому ритмі. Затримка для них — це норма. Громадський транспорт вирушає не за розкладом, а коли набереться вдосталь пасажирів.
Вісім із десяти острів’ян мешкають у халабудах, вкритих ондуліном чи пальмовим листям, без електроенергії, прокидаючись на світанку й засинаючи, коли смеркає. Від годинників їм мало користі. Оскільки острів міститься поблизу екватора, суттєвої різниці між порами року немає, весь рік день і ніч тривають майже порівну. Якщо щось не спрацювало за планом, малагасійці не впадають у відчай. Їм не все одно, вони просто чекають іншої нагоди. Кажуть, тут можна вирішити майже будь-яку проблему, але не одразу, а не поспішаючи й запасаючись терпінням.
Самку і самця чорного лемура в природних умовах можна зустріти лише в Нусі-Бе та прилеглих до нього територіях
У малагасійців споконвіку було своєрідне сприйняття дня прийдешнього, вони входять у нього наосліп. Ми звикли думати, що пережите позаду, а те, що з нами трапиться, попереду. Вони ж уявляють, що майбутнє, якого ніхто не знає, проникає в людину крізь потилицю, стаючи минулим, яке зриме й простягається перед очима.
Вікенд із президентом
Саме на Нусі-Бе найдорожчі на Мадагаскарі комплекси для відпочинку, які можуть дозволити собі лише поодинокі малагасійці та європейці середнього рівня достатку. Ми зупинилися в чотиризірковому готелі біля мальовничої затоки, звідки збиралися вирушити на пошуки найменшого з відомих науці хамелеона. Екскурсію скасували — не набралася група. Мікроскопічні видовища, мовляв, не для кожного. «Їм, бачте, нецікаві маленькі! — думалося мені. — Та хто сюди їде взагалі?»
.jpg)
Пантерний хамелеон
Під час сніданку хвилин за 10 до закриття буфету кухарка, яка поклала мені на тарілку млинець, ні сіло ні впало пробубоніла: «Зараз прийде наш президент. Він такий молодий…»
Коли ми виходили з ресторану, побачили охоронців у темних піджаках і з раціями, які супроводжували чоловіка, вбраного в білу сорочку й сині штани. Поруч із ним були його дружина в довгій квітчастій сукні й діти підліткового віку, спокійні та серйозні. Він упевнено усміхався й продемонстрував нам V. Цьому переможцю останніх виборів тільки 44, але він уже був президентом і, як і 10 років тому, незмінно обіцяє боротися з бідністю, якої сам він, щоправда, ніколи не знав.
Читайте також: Варто наважитися
Анрі Радзуеліна — син полковника та керівника мадагаскарської філії французької нафтової компанії Total, який зробив собі ім’я як столичний діджей та успішний бізнесмен у сфері розваг і реклами. У 2007-му він став мером Антананаріву, а згодом очолив антиурядові протести в столиці. Через заворушення того року загинуло 135 людей. У результаті державного перевороту тодішній президент пішов у відставку і втік із країни. Влада перейшла спершу до військового керівництва, а потім до самого Радзуеліни, якого призначили головою Тимчасового уряду. Конституційний суд визнав передачу повноважень законною. Але міжнародна спільнота включно з Африканським Союзом та ООН висловлювала різкий осуд. Головні донори, зокрема й Світовий банк та Міжнародний валютний фонд, призупинили підтримку. Так почалася дипломатична ізоляція Мадагаскару, наслідки якої країна відчуває досі. Утім, навіть це не завадило Радзуеліні, який не був допущений до участі в політичних перегонах у 2013‑му, знову прийти до влади.
На Мадагаскарі живе 2/3 видів хамелеонів, зокрема найменші, серед яких Брукезія мала (Brookesia minima)
Я поцікавилася в одного з його помічників у чорному, чи не погодився б президент, який сьогодні перебуває в такому піднесеному настрої, дати коментар українському виданню. Помічник запитав у його дружини, попросив зачекати, а тоді чемно вибачився й сповістив, що Радзуеліна не готовий. Я подякувала йому за спробу, а він додав дещо здивовано:
— Це вперше до нас звертаються журналісти аж із України.
— Можливо, не востаннє.
Як показали результати розслідування BBC, які було опубліковано у квітні, щонайменше шестеро кандидатів напередодні торішніх виборів отримало гроші від російських політтехнологів із тісними зв’язками з Кремлем, які приїхали на острів, представившись туристами. Радзуеліна заперечив, що його фінансували росіяни. Тим часом у 2018-му Мадагаскар разом із такими африканськими країнами, як Гвінея, Буркіна-Фасо та Бурунді, підписав із РФ угоду про військову співпрацю. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, 13% усього російського експорту зброї у 2017-му спрямовано в Африку.
Домашній перегінний апарат для виробництва ефірної олії іланг-ілангу в одному із сіл Нусі-Бе. Щоб отримати 1 л олії, потрібно зібрати щонайменше 60 кг цвіту
Попри злидні, у яких живе населення, Мадагаскар — земля, що буквально нашпигована ресурсами. Один із ключових експортерів ванілі та ефірної олії на основі іланг-ілангу (що входить до складу «Chanel № 5») має ще й величезні неосвоєні запаси корисних копалин, таких як нікель, кобальт та уран. Також це батьківщина унікальних тварин, які потребують захисту.
Врятувати ліс
Малагасійці дуже близькі з природою, яка тут справді виняткова, адже острів відколовся від Індійського субконтиненту близько 88 млн років тому. Відтак місцева флора й фауна розвивалися у відносній ізоляції: понад 90% тварин і рослин тут ендеміки, тобто не трапляються за межами Мадагаскару в диких умовах.
Для природного заповідника Лукубе, що неподалік Нусі-Бе, характерне неабияке біорізноманіття. Над нами й під нами кипить життя: стогнуть сови, шиплять таргани, ворушать листя чорні лемури, перестрибуючи з однієї гілки на іншу, вовтузяться гекони та ящірки — тихо-тихо, наче їх тут і немає…
Читайте також: Острів і його сепаратисти
Аміс, наш місцевий провідник, подібний зростом на баскетболіста, пробирається крізь хащі босоніж. Він аніміст. Його святині — дерева. Він переконаний, що вони здатні зцілити і душу, і тіло. «Майже всі наші ліки в лісі, — каже. — До лікарів ми рідко звертаємося».
Скатертини ручної роботи на острові Нусі-Сакатія
У селищі, де він мешкає, є шаман, якому вже за 80. Це народний медик, а ще певною мірою феномен для громади, де мало кому вдається дотягти до такого віку. Як особа в особливому статусі, він живе з трьома десятками жінок і від кожної має щонайменше по одній дитині. Аміс якось жартома запитав його, чи впевнений той, що всі, хто кличе його татом, від нього, а не від якого-небудь молодшого жевжика. Шаман, який готує засоби від будь-чого й для будь-чого, запевнив, що на своїй справі знається: «А ти, якщо такий дотепний, приводь до мене свою дівчину — і перевіримо, на що я здатен». Аміс вирішив повірити шаману на слово. П’є відвар з імбиром, бо ж нібито це на користь чоловічому здоров’ю.
Попри те що для багатьох на Мадагаскарі дерева мають сакральне значення, більшість малагасійців — селяни, які самотужки вирощують їжу, щоб прогодувати свої родини. Тут поширене так зване підсічно-вогневе землеробство: ліс вирубують і випалюють, а на його місці садять сільськогосподарські й товарні культури. Місцеві еліти патронують розширення плантацій, уникаючи сплати податків. А постраждають від цього, як зазвичай, найуразливіші.
Останніми роками задля отримання дорогоцінної деревини ліс винищують навіть у зонах з охоронним статусом (за президента Радзуеліни призупинили дію відповідного мораторію, щоб компенсувати збитки від міжнародного бойкоту). Це загрожує як рідкісним видам, так і самим малагасійцям, адже втрата екосистеми призведе до дефіциту питної води та руйнування ґрунту. Автори маніфесту, опублікованого в журналі Nature, закликають нового старого президента провести роботу над помилками й узяти до уваги досвід Коста-Рики та Руанди, де економічна ситуація значною мірою покращилася завдяки туристам, яких приваблює первозданність їхніх ландшафтів.
Чао, вазá!
Біля школи одного з населених пунктів Нусі-Бе, реконструйованої коштом неаполітанської меценатки, нас зустрічає група дітлахів: «Чао, вазá!». Струнка й доброзичлива жінка на ім’я Марі, яка викладає в початкових класах, завбачливо попередила нас, що слово зовсім не образливе, і розповіла про його походження.
За легендою, Вазою звали третього сина одного з місцевих королів-вигнанців, який заснував три королівства. Хлопчик нібито вирушив на човні в далекі мандри і не повернувся. Коли король постарів, побачив на горизонті корабель і подумав, що це нащадки зниклого безвісти. «Вазá! — кричав він радісно. — Вазá!» Коли корабель наблизився до берега, з нього вийшли білошкірі люди.
— Відтоді вас почали так називати, — завершує оповідь вчителька.
— Дивна історія, — кажу. — Про що вона?
Марі сміється й знизує плечима:
— Мабуть, про надію.
Читайте також: Китай: десять тисяч кроків
Її учні звикли до іноземців. Ті часто приїжджають сюди з подарунками: канцтоварами, одягом, цукерками. Оговтуючись після затяжної кризи, яка згубно позначилася і на рівні життя населення, і на зовнішніх відносинах країни, малагасійці покладають надію на туристів.
— Вони допомагають місцевій економіці рухатися, — зауважує високий, худий і жвавий 25-річний парубок Скай, який зголосився показати нам острів із таким ентузіазмом, що важко навіть повірити, що він прокидається раніше за півнів. Скай ніколи не був за кордоном і сумнівається, що із зарплатою гіда €70 зможе дозволити собі це найближчим часом. На його малій батьківщині, каже, без хитрощів і без зв’язків швидко заробити можна хіба що кулаками. Щонеділі в найбільших населених пунктах влаштовують бої без правил. Переможець поєдинку отримує €200.
— Хто стомився від безгрошів’я, шукає кращої долі в Амбатлоаке, куди ходять на дискотеки підстаркуваті й заможні французи та італійці. Там є і бари, і казино. Це наш Лас-Вегас.
Скай не хоче битися, перспективи вступити в шлюб за розрахунком для себе теж не бачить. Він гнучкий і допитливий, наче репортер, занотовує все, що може йому знадобитися. Останніми роками Нусі-Бе відкривають для себе вазá з найрізноманітніших країн, зокрема й зі Східної Європи.
— Недавно почали приїжджати поляки. Я чув, що скоро має бути ще й група з України, — каже Скай.
— То що, тепер вивчиш ще й українську? — запитую, ні на мить не сумніваючись, що йому це вдалося б.
Скай розгортає списаний і добряче потертий блокнот, а тоді, ледь усміхаючись і дивлячись мені просто у вічі, промовляє:
— Бу-дь-мо?