Коли я прокинувся пару хвилин по 6 ранку, за вікном разюче світило сонце. На підвіконні в горщику стояло деревце верби. Уже кілька років на початку березня я купую таку мініатюрну вербу з уже дозрілими «котиками» на день народження моєї дружини.
Зрештою, з дому вона Вербова, а отже, заслуговує на близький зв’язок із «праматір’ю» родового прізвища Вербових. Цьогоріч деревце стояло у нашому вікні 3 місяці, пройшовши всі фази розквіту від «котиків» до пишного листя. Сьогодні я, як і щороку, вирішив повернути вербу природі. Під’їхав до нашого найближчого парку біля озера Онтаріо. Парк імені полковника Семюеля Сміта — це витвір людської винахідливості, штучно насипана гребля, що дугою на півтора кілометри простягається углиб озера. При в’їзді я зустрів гурт людей, які питали, чи хочу я взяти деревце, підготовлене заздалегідь для розсади? Як виявилось, це була весняна ініціатива сусідського колективу місцевого району. Дуже мила і зворушлива акція. Нашу «віконну» вербу я посадив біля самого краю озера, бо верби люблять добре зволожений ґрунт.
Повертаючись із цієї короткої недільної «вербової» вилазки, на Лейк-Шор Бульварі я зазирнув до маленької крамнички з гордою назвою «European delicatessen», а це просто невеличкий польський продуктовий магазинчик, в якому я іноді купую житній хліб на заквасці, ідеальне українське масло чи «бабусину» шинку від місцевого виробника. Крамничка польська, але окрім власників, які вже понад 30 років керують цією конче потрібною східноєвропейцям торгівельною точкою, уже 4 роки там працює пані Віра родом десь із Галичини.
Серед найважливіших покупок, які я зазвичай роблю, є також шоколадний батончик «Дануся» фабрики «Вавель» із Кракова, сентиментальні спогади з дитинства. Колись він коштував долар, потім трохи подорожчав. Тиждень тому я заплатив $1,69, а нині вже $2,29. Пані Віра сказала, що все дорожчає, тож і «Дануся» мусила подорожчати. Що ж, сентиментальні спогади мусять мати свою ціну.
Нещодавно на телебаченні лідер опозиційної консервативної партії дорікав ліберальному уряду Марка Карні, що Канада єдина з країн G7 увійшла в стан рецесії.
За даними Statistics Canada, у річному перерахунку економіка скоротилася на 0,1 %, після падіння на 1 % у четвертому кварталі 2025 року. Саме тому частина економістів говорить про «технічну рецесію».
Але, можливо, головне питання не в тому, чи можна формально назвати це рецесією. Головне питання — чому така багата країна, як Канада, вже надто довго не може вийти на переконливе зростання.
Саме тому розмова про «технічну рецесію» може відволікати від суті. Навіть якщо наступний статистичний звіт перегляне цифри й формально прибере слово «рецесія», проблема не зникне. Канада стикається не лише з ризиком короткого спаду. Вона стикається з ризиком затяжного застою.
Канада не є слабкою країною. Але вона ризикує стати країною, яка має всі переваги — і все одно погоджується на посередній результат.
За CBC News: Canada slipped into a technical recession on an annualized basis as economic growth stalled in 1st quarter
Враховуючи нестабільність канадської економіки я на всяк випадок купив два батончики «Дануся», бо, може, через тиждень буде чергове підвищення цін, а ніщо не вказує на те, що моя пенсія збільшиться, щоб компенсувати зростання цін на сентиментальні шоколадні батончики. Повернувшись додому, я розрізав батончик «Дануся» навпіл, щоб могти насолодитися ним двічі. Можливо завтра я ще раз розріжу другу половинку шоколадки на дві менші частини. Колись, перед Другою світовою війною, говорили, що в галицьких селах ділили сірники на чотири частини, тож у мене є нагода повернутись до давніх вітчизняних традицій.
У польській мові існує такий фразеологізм: ділити волосину на чотири частини, що означає зокрема «дарма щось обмірковувати до дрібниць». Упродовж кількох днів я стежу на своєму польському українському фейсбуці за сповненими затятості взаємними обвинуваченнями, що стали реакцією на рішення Президента Зеленського присвоїти одному з військових формувань української армії «імені героїв УПА», що спровокувало гостру критику з боку польського Президента Навроцького. Словом, «понеслося». Масштаб істерії з польського боку швидко набрав обертів, а відповіді українських коментаторів були не менш радикальними. Щоправда, трапляються голоси, що намагаються вгамувати запал і непохитність, але вони в меншості. Хтось знайшов і процитував слова адвоката Яна Ольшевського, діяча антикомуністичної опозиції в часи ПНР, захисника в політичних судових процесах, одного з засновників Комітету оборони робітників, який у 1980 році був відповідальний за легалізацію НСПС «Солідарність». На початку 90-х — прем’єр-міністра уряду РП, і то з правого крила політикуму. Як і Президент Зеленський — кавалера ордена Білого Орла. Отже, цей політик, публіцист, адвокат, прем’єр-міністр уряду, коли його запитали про ставлення до Бандери, сказав так: «Якщо ми говоримо: “Бандера до війни був українським терористом”, то слід пам’ятати, що росіяни те саме говорили про Пілсудського, про людей із Бойової організації ПСП. Я дуже перепрошую, що це емоційно викликає спротив, але так було…». «Цим відрізняється націоналізм від патріотизму, що патріот повинен розуміти почуття, такі самі почуття іншого народу. Що немає пріоритету лише власних інтересів, що тільки вони важливі і тільки ми маємо рацію, і тільки ми святі, і маємо право на все, а іншим у цьому відмовляємо. Треба дивитися на речі так, як вони виглядають. Для українців Бандера був героєм».
Шкода, що людей, які мислять так відкрито, досі надто мало. Тож годі ділити волосину на чотири частини, спираючись при цьому не на ґрунтовну й верифіковану інформацію, а лише на образи, неприязнь, ресентименти.
Сентиментальний шоколадний батончик «Дануся» точно допоможе нам підсолодити будь-який гіркий день.
