За кілька днів до офіційного старту місцевих виборчих перегонів партія влади вже почала готувати інструменти для нейтралізації майбутніх незручних мерів та рад. Новою зброєю мають стати місцеві референдуми. 3 вересня уряд подав до Верховної Ради законопроект «Про місцевий референдум», виписавши його в інтересах діючої влади.
Нині проведення референдумів місцевого значення регламентується законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 року, значна частина положень якого застаріли і не відповідають Конституції. Втім, за роки незалежності відбулося понад 150 місцевих референдумів, здебільшого з питань адміністративно-територіального устрою та зміни назви населених пунктів. Але громада має право вирішувати шляхом плебісциту й інші проблеми, зокрема достроково припиняти повноваження органів місцевого самоврядування, висловлюючи їм недовіру. Проте із організацією референдумів з таких питань виникають складнощі, оскільки за діючим законом право призначати їх має безпосередньо сама місцева рада. Як правило, серед депутатів бажаючих власноруч позбавити себе мандату небагато.Тож не дивно, що лише 13% проведених за майже 20 років місцевих референдумів стосувались оцінки роботи органів самоврядування. Причому через це «випробування» проходили в більшості випадків сільські голови, а от мерів міст було лише двоє, серед них мер Шостки, якого у 1996 році жителям міста вдалося таки зняти з посади.
Водночас жодного випадку дострокового припинення повноважень місцевих рад через референдум не зафіксовано. І навряд чи тому, що їх робота цілком задовольняла мешканців. Найбільш яскравий приклад опору влади організації плебісциту стався у 2007 році у Києві, де з подачі опозиції намагались розпустити столичну раду й відправити у відставку мера Леоніда Черновецького. Тоді процес заблокували на початковому етапі: чиновники секретаріату міськради під різними приводами відмовились реєструвати ініціативні групи, що мали збирати підписи киян за проведення референдуму. Намагання організувати аналогічний референдум у Харкові також зазнало поразки.
Про необхідність змінити застарілий закон, який регламентує проведення місцевих референдумів, політики говорять давно. Впродовж останніх років до Верховної Ради вносили з десяток варіантів законопроектів, проте жоден з них так і не був ухвалений навіть у першому читанні. Діючий склад парламенту має найбільші шанси довести цю справу до кінця через серйозну зацікавленість влади у застосуванні механізму плебісциту для зміцнення своїх позицій в регіонах.
Головною новацією запропонованого урядом проекту закону «Про місцевий референдум» є передача всіх повноважень щодо призначення, організації і проведення референдуму територіальним виборчим комісіям, що формуються відповідно до закону «Про вибори депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Того самого закону, який навіть після внесення до нього 30 серпня коректив, більшість експертів продовжують називати недостатньо демократичним. Нагадаємо, що одне із зауважень стосується саме процедури формування територіальних виборчих комісій, до складу яких включаються по три представники від політичних сил, що представлені у фракціях парламенту, і ще три обираються жеребкуванням від решти існуючих в країні партій. У підсумку половину складу ТВК складатимуть представники нинішньої коаліції, що, на переконання опозиціонерів, може серйозно вплинути на результат виборів. Ця ж загроза існуватиме і при проведенні референдуму.
Відповідно до законопроекту, до повноважень ТВК зокрема належить: прийняття рішень про реєстрацію або відмову у реєстрації ініціативної групи; утворення дільниць та дільничних комісій; розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність дільничних комісій; встановлення результатів місцевого референдуму. Рішення ТВК приймаються більшістю голосів від складу комісії, а у випадку рівного їх розподілу прийнятим вважається те рішення, за яке проголосував головуючий на засіданні. Фактично присутність представників опозиційних сил на засіданнях комісії потрібна буде лише для забезпечення легітимності засідання – кворум складає 2/3 загального складу.
Передбачається, що ініціювати референдум щодо дострокового припинення повноважень органів місцевого самоврядування можна буде двома шляхами: за народною ініціативою (на вимогу не менш ніж 1/10 членів громади, що підтверджується підписами) та на вимогу органів самоврядування – місцевої ради (для припинення повноважень сільського, селищного, міського голови) і сільського, селищного, міського голови (для припинення повноважень відповідної ради). В першому випадку момент оголошення референдуму відтерміновується приблизно на 2 місяці – потрібно провести збори громадян, сформувати ініціативні групи, зареєструвати їх у ТВК, а потім впродовж місяця збирати підписи мешканців, які згодом перевірятиме ТВК. Якщо ж провести референдум вимагає місцева рада чи голова міста або селища, його дата призначається ТВК впродовж тижня. Пройти до кінця довгим першим шляхом для зміни, наприклад, провладного мера практично нереально.
Явка виборців на референдум має складати не менш ніж 50% від зареєстрованих на даній території, в іншому випадку він вважається таким, що не відбувся. Якщо більшість громадян, що прийшли на дільниці, висловились за недовіру місцевій раді чи голові, а їх намагання оскаржити результати плебісциту в адміністративному суді виявились марними, Верховна Рада має ухвалити рішення про призначення позачергових виборів. Проте останнім часом депутати у виконанні своїх обов’язків з вирішення подібних питань демонстрували вибірковий підхід – дострокові вибори призначали лише в тих регіонах, де мали великі шанси перемогти представники влади. Прохання з інших куточків країни, що залишились без сільських чи міських голів (люди пішли у відставку чи з життя) народні обранці просто пропускали повз вуха.
Міністр юстиції Олександр Лавринович запевняє, що прийняття законопроекту дозволить громадянам реалізувати свої конституційні повноваження у вирішенні питань місцевого значення, втім текст документу засвідчує – лише в тому разі, якщо влада не буде проти. Правила проведення місцевих референдумів влада виписала виключно під себе, вочевидь, щоб мати механізм впливу на майбутніх норовливих мерів та бунтівні ради на заході країни і тримати під контролем власних висуванців. За потреби їм оперативно організують відставку руками місцевих мешканців, або ж принаймні переконливо натякнуть на таку можливість. Для опозиційних сил використання цього інструменту залишається недосяжним через встановлені захисні бар’єри у вигляді тервиборчкомів та Верховної Ради.
Розподіл кількості місцевих референдумів, які відбулися в Україні за роки незалежності, за питанням:
адміністративно-територіальний устрій – 34,8%
зміна (уточнення) назви населених пунктів – 22,8%
дострокове припинення повноважень – 13,3%
інституційні питання – 8,2%
земельні питання – 7,6%
благоустрій – 7,6%
інше – 5,7%
Довідка:
Батьківщиною референдумів вважається Швейцарія. Перший у світі достовірно відомий референдум було проведено в 1439 році у швейцарському кантоні Берн. На ньому вирішувалася проблема фінансового становища цього кантону, а саме: затвердження збору в розмірі 1 ангетера на тиждень для погашення військових боргів кантону. У подальшому позитивний досвід Берна був запозичений більшістю інших швейцарських кантонів. Згодом місцеві референдуми почали проводити в інших країнах – Австралії, Росії, США, Франції тощо.