В гостях у доктора Хауса
Заготівля анатомічних матеріалів в Україні відбувається на базі моргів, де, в свою чергу, розташовані бюро судово-медичної експертизи. Простіше кажучи, де працюють судмедексперти, які і займаються заготівлею анатомічних матеріалів (біоматеріалів).
У приватних розмовах, опитані Тижнем представники цієї професії визнають, що в теперішніх умовах без згоди родичів померлого на проведення вилучення у їх померлого анатомічних матеріалів неможливо, а також у них просто немає і не може бути вигоди від цього. Справа навіть не тільки в суворому покаранні за такий злочин, від 5 років ув’язнення, але й умови, на яких вони працюють. «Від нас не вимагається виконати якийсь, умовно кажучи, «план» по заготівлі «матеріалу», – розповівТижню один з співробітників київського моргу. – Насправді, є конкретний перелік анатомічних матеріалів, які дозволено вилучати у померлого. І в інтересах персоналу кожної бази вилучити саме цей матеріал, який потім буде використаний – тобто, якісний і цілковито легальний. Адже неякісний чи, тим більш, «кримінальний» варіант в сучасних умовах вилучати неможливо. Натомість, ми всі отримуємо доплати від загальних стандартних виплат, які надходять в ті морги, з якими співпрацює підприємство, яке потім перероблює вилучені матеріали у біоімплантанти. Грубо кажучи, ми працюємо на ставці, тому для нас важлива якість і законність, а не кількість».
Морг на одній з київських вулиць ззовні виглядає цілком відповідно стереотипам про подібне місце – похмурий одноповерховий будинок, обкладений потемнілою від часу плиткою. Готичну атмосферу доповнює зграя круків та темне зимове небо. На вході мене зустрічає психолог Надія, яка якраз і працює з родичами померлих. Заходимо. Проте всередині на мене очікує повний шок – замість трупного смороду, закривавлених стін та дебелих патологоанатомів з пляшками спирту в руках я бачу картинку з серіалу “Доктор Хаус”. Євроремонт, затишні кабінети, переважно молодий персонал – дива, та й годі. Саме тут знаходиться одне з відділень, які вилучають анатомічні матеріали в Україні.
«Знаєте, є такий стереотип про працівників моргів, що ми всі до одного п’яниці, – з посмішкою розповідає Надія. – Які оце заллють очі, а потім йдуть копирсатися в трупах, паралельно поїдаючи якісь пиріжки. Звичайно, що з м’ясом і не миючи руки. Насправді, у нашій роботі потрібна дуже твереза голова, міцні нерви та запас оптимізму. Повірте, песиміст в нас просто не зможе працювати, адже ми справді кожен день маємо справу зі смертю. Власне, відсів йде прямо на першому ж відвіданні моргу студентами медінституту. Більшість одразу говорить – ні, це не моє. Ті ж хто, хто до нас йде, майже завжди залишаються – не знаю, може, справді, судмедексперти та патанатоми мають якусь сприятливу для подібної роботи душевну організацію. Але ми всі дуже швидко вчимося по-справжньому любити та цінувати життя. Особливо коли бачиш, наприклад, тіла підлітків-самогубців, яких, на жаль, так багато останнім часом ”.
В коридорі стоять декілька згорьованих людей – це явно родичі щойно померлих, які прийшли дізнаватись про долю тіл. Саме з ними і приходиться мати справу психологу Надії – адже за українським законодавством для того, щоб з тіла померлого можна було вилучити анатомічні матеріали, з яких потім будуть виготовлені біоімплантанти, потрібна обов'язкова письмова згода його найближчих родичів. “Дуже багато людей в нас взагалі не розуміє, що таке біоімплантант, – пояснює Надія. – Починаєш з родичами говорити, а вони одразу питають – то це що, ви будете мого тата/маму на органи різати? Люди навіть не розуміють, що анатомічні матеріали забираються виключно з померлих людей, на відміну від органів для трансплантації, які навпаки можуть братися винятково у живих людей, точніше, родичів”.
Заходимо в невелику кімнату, де стоїть кілька крісел, софа та 3 столи з комп'ютерами, за якими сидять двоє молодих людей в білих халатах. Питаю – це кімната відпочинку? Виявляється, це кабінет, де і проходять бесіди з родичами щойно померлих.
Швидка згода
До кімнати рвучко заходить чоловік середніх років – це старший судмедексперт моргу, на базі якого знаходиться також Бюро судової медицини.
“До нас в бюро потрапляють всі люди, чия смерть має або може мати ознаки насильницької, – пояснює Сергій. – Це не тільки вбивства, а й самогубства, ДТП, смерті за невизначених чи підозрілих обставин тощо. Тобто, ті, чий розтин ми зобов’язані провести і надати свій висновок та встановити причину смерті. Власне, саме з цими тілами ми і працюємо: проводимо вилучення анатомічних матеріалів у разі, коли маємо згоду на таке вилучення у родичів померлих. Тіла, які надходять до установи з лікарень найчастіше нам не підходять, бо це ж люди або за віком, або дуже хворі, або те й інше разом. Тож, якщо ви думаєте, що нам підходить кожне тіло, і думка суспільства про те, що ми можемо «кромсати будь-якого бомжа», то ви дуже глибоко помиляєтесь. Взагалі, більшість тіл, які приходять до нас, мають великі травми або рани, або, вибачте за подробиці, вже надто розкладені для будь-якого використання. Тому вони вибраковуються одразу, навіть без всякого дослідження. Так само, не підходять нам зазвичай тіла людей літнього віку, адже стан їхнього тіла вже не найкращий. Якщо ж ушкоджень все ж нема, тоді ми проводимо ґрунтовний аналіз крові на вірусні захворювання гепатиту чи СНІДу, перевіряємо, чи не мав померлий якихось хронічних захворювань тощо. І тільки якщо всі ці умови виконано, тоді взагалі про щось можна говорити».
Після цього, якщо всі формальності дотримані, судмедексперт проводить розтин, вилучаючи анатомічний матеріал з тіла. Після чого з нього видаляють жирову тканину за допомогою очищеного ацетону під впливом ультразвуку. Цей етап знищує віруси в оболонці, такі, як, наприклад, ВІЛ. Далі матеріал промивають у дистильованій воді і концентрованому сольовому розчині. Цим знищуються клітини тканин та бактерії. Наступний етап – окислення за допомогою перекису водню, чим знищуються ДНК і РНК людині, якій раніше належала кістка чи хрящ. На фінальному етапі анатомічні матеріали запаковуються в подвійну упаковку, яка потім зберігається в спеціальних холодильниках при температурі не нижче, за мінус 70 градусів за Цельсієм.
“Власне, саме тут і стається більша частина порушень, – пояснює Сергій. – Уявіть собі, наскільки складана процедура по підготовці анатомічних матеріалів. І порівняйте це зі станом середньостатистичного українського моргу. Це не рахуючи того, який в нас дуже часто “стабільний” електричний струм. А, щоб ви розуміли, якщо матеріал пролежить при неправильній температурі трохи більше, ніж півдоби – все, він визнається вже недійсним, його не можна буде використати. Чи потім перевезення – треба також везти в холодильнику, швидко тощо. От перевірки з Німеччини дуже часто мають до нас претензії – але ж це претензії чисто технічного характеру, викликані недосконалістю нашої технологічної бази, особливо в регіонах ”.
«Справді, зі 100 тіл тільки після первинного дослідження для імплантатів вилучення анатомічних матеріалів підійде максимум 7-8, – продовжує думку Надія. – А з цих 8 реально будуть взяті у 2-3. Решта не підійдуть при більш ретельному аналізі. Взагалі, у нас в суспільстві до пір цього часу дуже велике нерозуміння суті нашої роботи. Особливо на Заході країни, де люди більш релігійні, тому навіть говорити не хочуть про посмертне донорство анатомічних матеріалів. Взагалі, всіх родичів я поділяю на три категорії. Перша – це ті, хто одразу погоджується, бо вже чув про таке, їх меншість. Друга, найбільша – це ті, хто взагалі вперше чує про таке, з ними найчастіше і приходиться працювати. А ось третя – це ті, хто одразу різко проти. Таких я навчилася з досвідом визначати одразу, по виразу обличчя. З ними немає сенсу навіть говорити. До речі, зараз якраз буду спілкуватися з родичами померлого чоловіка”. Надія відкриває двері і закликає когось в кабінет.
Швиденько накидаю на плечі білий халат і з книгою «Первинний огляд трупу», що першою потрапила під руку, заклякаю в кутку. За Надією в кімнату заходять троє – дві жінки, явно матір та дочка, а також чоловік дочки. На обличчях родичів померлого вся гама емоцій, яка може бути в такий момент у людей – страждання, біль, роздратування, втома. Родичі сідають і запитально дивляться на психолога. «Вибачте, що я турбую вас в такий важкий день, – починає Надія. – Але я маю обов’язково з вами поговорити про це. Згідно наказу міністерства охорони здоров’я я обов’язково маю спитати вашу добровільну згоду на те, щоб тіло вашого чоловіка було використане для посмертного донорства анатомічних матеріалів для виготовлення біоімплантатів, які будуть застосовуватися у лікуванні дорослих та дітей. Наприклад, якийсь дитинці необхідно пересадити кістку після важкого перелому або пухлини – їй можна буде поставити кістку людини, яка, на жаль, вже не з нами. Чи погоджуєтесь ви на це щодо тіла вашого чоловіка?».
Родичі, майже не вагаючись погоджуються. «Йому, бідному, все одно вже, – плаче його жінка. – Боже, він же нічим не хворів, і тут таке». Після усього всі розписуються у відповідному бланку. Паралельно розмова переходить на інші сумні теми. Питання вирішене буквально за 5 хвилин. Далі – вже справа судмедекспертів.