Життя на палубі

  

 

 

 

 

Яхтинг – слово ємне й широке, наче водна гладінь. Ним позначають і спільноту людей, об’єднаних схожим баченням світу. Й індустрію створення та експлуатації швидкісних високотехнологічних суден. І, власне, перегони вітрильників. Щоб у цьому розмаїтті переконатися особисто, досить взяти участь у найближчій регаті – Кубкові Вадима Гетьмана.

 

 

Здійснити мрію про пригоди на білосніжній яхті не так складно, як здається. Прогулянки вітрильників уздовж київських набережних влаштовують на всі важливі столичні та державні свята: День міста, День Конституції, День незалежності України. А перша значна регата сезону – Кубок Вадима Гетьмана – відбувається неподалік Вишгорода, на Київському водосховищі з 11 по 16 червня.

 

Василь Колобов не пропускає жодного Кубка Гетьмана. Яхтсмен називає цю регату «тижнем, якого чекаєш увесь рік». Склад екіпажу за 9 років існування цього змагання, звичайно, змінювався. Постійним лишається тільки один із матросів – молодший син Колобова Іван. Він буквально виріс на судні «Оксамит України». Відчувши смак вітрильних перегонів, Іван Колобов розраховує зробити кар’єру яхтсмена-олімпійця. Невисокий на зріст хлопець навряд чи міг розраховувати на успіх у більш атлетичних видах спорту.

 

Та яхтинг вимагає не так сили чи швидкості, як спритності й навичок. А досвід підкорення стихії не можна замінити нічим. Не дарма вершин спортивних результатів яхтсмени досягають після 30-ти років. На Кубку Гетьмана часто можна побачити й сивих капітанів, а ось стати матросом ніколи не пізно. Власник і будівник яхти «Табула раса» Сергій Тригубенко на 15 років старший за будь-кого із членів свого екіпажу. Що його зовсім не бентежить: він спокійно довіряє стерно й шкоти рукам вправніших колег, а сам виконує роботу матроса.

 

Взагалі на судні потрібні різні фахівці. Для тривалого переходу необхідні навігатор-стратег, метеоролог, стернові, моторист (мож на й без досвіду роботи на яхтах), IT-спеціаліст. У перегонах має брати участь ще моряк, який налаштовує вітрильник на максимальну швидкість. Суміщення фахів лише вітається. В єдине ціле команду об’єднує капітан – на воді він представник влади й суддя. На ньому лежить вся відповідальність за безпеку екіпажу. Капітан «Океану», неодноразовий володар Кубка Гетьмана Олександр Казнадей, підкреслює: «Якщо маєш навіть «золоте» судно, але поганий екіпаж, – про перемогу і не думай».

 

 

На момент свого історичного старту Кубок Гетьмана був найбільш наближеною до європейського рівня яхтингу регатою. Обмірялися вітрила, серйозну перевірку проходили суднові документи, готувалися яхти. Надихнула українських шанувальників цього виду спорту й різнобарвна програма змагань. Маршрутні дистанції на 100 миль змінювалися короткими олімпійськими перегонами. За такого підходу ймовірність випадкової перемоги зводилася до мінімуму. Весь флот було поділено на групи залежно від ходових характеристик суден. Виокремилася й група швидкісних яхт-лідерів. За обмірами ці судна належать до класу «чвертьтонників». Серед них і розігрували головний приз першого Кубка. Вже за рік ця регата перетворилася на найбільш представницький вітчизняний форум вітрильників, брати участь в якому прагнули всі. Команди набирали з досвідчених яхтсменів, але й профі не завжди знаходили собі місце – вакансії закінчувалися задовго до початку перегонів.

 

У зв’язку із надмірною масовістю програму вже під час третьої регати почали змінювати. Перш за все ввели обмеження: до перегонів не допустили маленькі й повільні вітрильники. Відтак здобувати пер шість почали не найкращі екіпажі, а найшвидші яхти. Для частини спортсменів Кубок утратив колишню привабливість – і вони біль ше на цю регату не приїздять. 2005 року організатори спробували виправити становищей увели клас інноваційних яхт. Тоді ця армада швидкісних вітрильників складалася всього з шести одиниць. Одна з них – «Аерола», проект срібного призера Чемпіонату світу Сергія Пічугіна – тоді була визнана кращою кілевою гоночною яхтою Східної Європи. На жаль, подібні судна виявилися надто дорогими для вітчизняних спортсменів і надміру екстремальними для наших багатіїв. Численною ця група вітрильників поки в Україні не стала.

 

Одночасно з цим у нас почали з’являтися сучасні круїзні яхти. Спочатку їх кількість не дозволяла проводити змагання. Та й власники «коштовних» кораблів не завжди вміли до ладу поратися з вітрилами. Проте відтоді, як 2006-го круїзерів виділили в окремий клас, почалися й перегони. Сьогодні не рідкість, коли господарі шикарних суден запрошують фахівців зі спортивних яхт за стерно своїх вітрильників.

 

До останніх вдалих новацій Кубка Гетьмана належать змагання на пляжних катамаранах Topcat і дитячих катамаранах Chico. Ці вітрильники заполонили узбережжя середземноморських курортів. Нескладне керування, високий рівень безпеки за чималої швидкості перетворили ці перегони на захоплююче заняття. Оскільки катамарани абсолютно однакові, тут тріумфують лише кращі яхтсмени.

 

Цьогоріч до розваги на березі – джазового фестивалю – додався ще й показ мод. Так Кубок Гетьмана остаточно змінив формат. Зі змагання спортсменів він перетворився на протиборство власників. Що не менш цікаво, та до «чистого» спорту регата тепер має опосередковане відношення.

 

 

Аби зрозуміти, чим пересічна людина відрізняється від яхтсмена, потрібно хоча б один раз побувати на парусникові пасажиром. Хоча про ризиковані пригоди забути варто ще на березі. Турбота кожного капітана про безпеку піднесена до рангу релігії, що закріплено не тільки в міжнародному морському законодавстві, але й правилах спортивних змагань. Під час свіжого вітру новачків можуть просто не взяти на судно. Та якщо ви все ж потрапили на перегони, пощади не буде. Тягнути фали та шкоти |див. словничок|, котрі ріжуть руки, сидіти на бортові, через який постійно перекочуються хвилі, й, отримуючи синці, стрибати з борту на борт доведеться з усіма на рівних. Ваші особисті відчуття – страх, холод, утома, біль – нікого не хвилюватимуть.

 

У штиль на яхтсмена-неофіта чигає інша загроза. Судно сторожко реагує на мінімальне переміщення ваги по палубі. Аби не «витрусити» вітер з вітрил, доведеться чимало посидіти, не змінюючи пози (задля справедливості варто зазначити, що для прогулянкових яхт, котрих більшає кожного сезону, ці нюанси несуттєві). А після дня таких «митарств» ви точно знатимете, як воно – бути «морським вовком» – і здобудете право трохи зверхньо позирати на сухопутних друзів. Допоки ті самі не вирішать спробувати, що таке сім футів під кілем.