«Спробуйте уявити, що саме із цього корабля на територію континентальної України висадиться десант, а затим загинуть безневинні діти, жінки, старі», – звертаються до робітників активісти української громади. «Хіба ми єдині у світі випускаємо військову техніку? – виправдовуються суднобудівники. – Війна – така сама реальність, як і будь-що інше. Вона потребує своєї інфраструктури».
Цинізм? Недалекоглядність? Політичний егоїзм? Усього потроху. «Продаж Mistral Росії є ганебним та необачним кроком, – вважає радник паризької Фундації стратегічних досліджень Франсуа Гейсбур. – Керівники держави мусять вибирати між контрактними міжнародними зобов’язаннями й вирішенням соціальних проблем у Сен-Назері, з одного боку, та солідарністю із союзниками, котрі протистоять неоімперіалістичній політиці Росії – із другого».
Голосів проти продажу РФ кораблів, здатних миттєво перевозити десятки танків, вертольотів і навіть розгорнути, за потреби, пересувний військовий госпіталь, не так і багато. Але вони є. Правники зазначають, що неоднозначний контракт можна подати на експертизу Міжурядової комісії у справах експорту зброї. Теоретично ця структура зобов’язана затверджувати або забороняти будь-яку поставку військового устаткування до зон війни. Виникають нюанси. «Владивосток», що має вирушити до Росії першим, запланований до швартовки на узбережжі Тихого океану. Там офіційно війни нема. Якщо Росію не буде визнано державою, що експортує тероризм, якщо не запровадять санкцій третього рівня, якщо війна на українському Сході підживлюватиметься лише найманцями без розпізнавальних знаків та відповідного наказу Міністерства оборони РФ, формальних підстав для заборони не буде.
Отже, поле для маневру поки що доволі скромне. Другий шлях – позачергові слухання в парламенті, якби хтось із депутатів оформив відповідне подання. За найкращого збігу обставин таке обговорення могло б відбутися не раніше жовтня, якби знайшлася політична сила, готова стати на заваді військовій поставці. Тільки-от не чути на тему Mistral лідерів парламентських фракцій. Поки що не чути…
Ціна питання – €1,4 млрд. «Усе відносно, – зазначає Франсуа Гейсбур. – Сума бачиться великою, але французи втратили більше від оборудки трейдера банку Société Générale Жерома Крев’єля. Та й проблеми, які виникли у Сполучених Штатах в іншого французького банку – BNP Paribas, можуть обернутися значно гіршою шкодою». Все це так. Але у президента Франсуа Олланда – свої пріоритети. Лівий електорат чутливий до створення чи навіть збереження робочих місць. А що така робота для французів коштуватиме, можливо, життя не однієї сотні українців, то Україна ж далеко, а вибори не за горами.
Читайте також: Обама занепокоєний, що Франція продовжує військове співробітництво з Росією
Утім, не можна сказати, що французи зовсім не бачать зв’язку між збройним нападом Росії на Україну та власною безпекою. Минулого тижня міністр оборони Жан-Ів Ле Дріан представив депутатам Національної асамблеї оновлену воєнну доктрину держави. Інформаційним приводом до перегляду документа стала анексія Криму, що її названо «стратегічним викликом для Франції, Європи та США». Російська загроза, яку раніше скромненько згадували в додатках, нині перемістилася на перші 10 сторінок тексту. Але… Правильні слова про «новий баланс євроатлантичних відносин» та необхідність «стримувати російський авантюризм» – то одне, а живі гроші за Mistral – зовсім інше. Тим більше, аванс давно отримано, а може, й витрачено.
То де ж вихід? Кілька американських сенаторів висунули були ідею викупити кораблі для потреб НАТО. «Це поки що самі розмови, – розповів Тижню дипломат, який не побажав бути названим. – У Північноатлантичного Альянсу не існує ані коштів під таку купівлю, ані відповідних потреб, ані сформованої політичної волі, щоб зробити Парижу офіційну пропозицію. Серйозних переговорів немає. А консультації… Вони виключно на неформальному рівні».
Читайте також: Росію не запросили на одну з найбільших військових виставок
За трансатлантичні цінності, як за усе в житті, треба платити. Нині за них в Україні щодня вмирають люди. Дестабілізація Європи, як цілком слушно зазначає оновлена воєнна доктрина Франції, здійснюється з української території. Силова загроза існує для цілого світу, що грає або вчиться грати за чіткими, прозорими політичними правилами. Одне з них – прерогатива права на життя перед правом на спокійну оплачувану працю. Про це не мали б забувати політики на батьківщині Декларації прав людини.