У світі, де не встигаєш за новинами, а телеграм-канали в поспіху намагаються першими оприлюднити часто неперевірену інформацію, журналістика опинилася в центрі глобальних змін. Дезінформація, використання штучного інтелекту, гендерні упередження, політичний тиск чи навіть військова цензура, що, зокрема, надзвичайно важлива для України — країни, яка вже понад 10 років боронить свої кордони від російського ворога.
При цьому, війна, яка точиться в кордонах України, є викликом і для світової журналістики. У час, коли межа між правдою і пропагандою стає все розмитішою, світові медіа продовжують запрошувати на дискусії російських аналітиків і журналістів, транслювати їхні наративи. В намаганні влаштувати російсько-український діалог для журналістів на рівних позиціях, ми ризикуємо отримати спотворену картину війни, де Україну примушуватимуть до «мирного» завершення так званого конфлікту, шляхом відмови від своїх же територій. Так, під час нещодавньої поїздки у Берлін у межах програми «Лідерки в медіа» в одному з видань ми мали дискусію про те, чому не існує «хороших рускіх» і чому російські журналісти «в екзилі» продовжу-ють транслювати імперські наративи.
Нам потрібно більше українських голосів за кордоном, щоб доноси¬ти правду про війну, розповідати історії як цивільних, так і військових, наводити аргументи, чому важливо підтримувати Україну і чому ця війна більше не так далеко, як здавалося лідерам європейських країн і ще кілька років тому. Водночас цивілізований світ нині дійсно «прокидається», цього важко не помітити. Це відбувається завдяки зусиллям нашої армії, громадянському суспільству та українцям, які активно адвокують державні інтереси на міжнародній арені.
З іншого боку, — сьогодні медіа, які дотримуються стандартів журналістики, мусять боротися за читачів та щоразу доводити, що саме вони створюють порядок денний, адже транслюють перевірену інформацію. При цьому українці, до прикладу, більше довіряють телеграму та ютубу, які зазвичай публікують емоційний контент, щоб збільшити охоплення. Для понад 40 % опитаних подібні майданчики — основне джерело новин, свідчать дані дослідження Львівського медіафоруму і соціологічної групи «Рейтинг». До того ж читачі зазвичай впевнені, що можуть самостійно розпізнати дезінформацію, а тому майже 40 % респондентів ніколи не перевіряють достовірність новин, лише 18 % роблять це завжди. Очевидно, що цей тренд загрожує не лише сфері якісної журналістики, а й країні загалом. Адже зростає небезпека маніпуляцій і викривлення реальності, коли факти підмінюються брехнею.
Чи маємо вихід? До прикладу, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення уже розробляє кодекс, щоб визначити критерії онлайн-медіа. Зокрема, документ дозволить регулювати роботу незареєстрованих онлайн-медіа, анонімних телеграм- каналів та блогерів. Крім того, в сучасному світі більше варто говорити саме про персоналізоване лідерство. «Нехай у кож¬ного міністра, впливового журналіста буде свій блог, щоб люди слухали їх, а не Арестовича, до прикладу», — якось у розмові сказав Дмитро Золотухін, експерт з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки. Адже конкретні прізвища направду викликають значно більше довіри, аніж розмиті назви організацій чи анонімних пабліків у соцмережах.
Ще одним очевидним викликом для журналістики останніх років став стрімкий розвиток технологій. І це стосується не лише українських медіа, а й редакцій по всьому світу. Ключове завдання нині — перетворити штучний інтелект (ШІ) на корисний і поміч¬ний інструмент для роботи журналіста. Редакції зрештою можуть користуватися ним, щоб швидко розшифровувати аудіо- та відео¬матеріали, створювати ілюстрації для контенту, шукати ту чи іншу інформацію.
Нині загальнопоширена практика у світі — прийняття політик щодо використання інструментів ШІ. Адже саме тим редакціям, які першими розроблять чіткі правила його використання, вдасться зберегти довіру аудиторії, зменшити ризики поширення дезінформації, підвищити якість контенту та гарантувати безпеку журналістів. Нині ж інструментами ШІ відверто зловживають, особливо у найпопулярніших соціальних мережах. До прикладу, його використовують як знаряддя дискредитації та дезінформації, створюючи відео зі штучною імітацією голосу відомих журналістів, щоб поширювати дезінформацію під виглядом достовірних новин.
Світ змінюється, змінюється і журналістика. Очевидно, нам треба пристосовуватися до нинішніх викликів і шукати способів використати їх собі на користь, а не на шкоду. Втім, одне залишається незмінним — стандарти професійної журналістики: незалежність, неупередженість, свобода, чесність, точність і, як результат — довіра читачів.