“Варто, звичайно, відзначити, що якась сотня найбагатших осіб світу усвідомили, наскільки колективна бідність гальмує економіку, – зауважила, повернувшись з Давосу, Карін, кореспондент одного з спеціалізованих західно-європейських економічних агентств. Іронія колеги стосувалася розмитих прес-релізів заходу та суто декларативних виступів деяких його учасників. “Раніше ми й цього не чули, – додала вона. – Але не будемо перебільшувати: констатація не стане причиною системних зрушень. Престижний міжнародний захід поки що працює на самого себе.”
Карін належить до вельми обмеженого кола журналістів, яких щороку запрошують висвітлювати Всесвітній економічний форум. Всіх підряд там не акредитують. Себто приїхати та відвідати частину відкритих заходів можуть собі дозволити чимало офіційних медіа, але доступ до всіх дискусійних панелей зарезервовано виключно для “свого”, перевіреного пулу. “Ти розумієш, попри всі розшаркування, закриті коктейлі та інші знаки приналежності до когорти обраних, ми далеко не все можемо розповідати в своїх репортажах, – чесно визнає колега. – Жодної цензури, звичайно, нема. Але неписані внутрішні правила працюють. Отже, ти або не їдеш до Давосу, або їдеш і фільтруєш побачене, не порушуєш тої атмосфери конфіденційності, заради якої, свого часу, цей форум створювався”.
Втім, приймати умовності вищої економічної спільноти світу — ще не означає дозволяти себе використовувати. “Оці узгоджені прес-релізи є нічим іншим, як компромісом еліт, – пояснює журналістка. – А суспільний інтерес? Я б сказала, що він полягає в тому, що ми, сторожові пси демократії, відбиваємо атаки різних прес-аташе та піар-агенств, не ведемося на їхні медові голосочки, і все ж дотримуємося правила: інформація може бути неповною, але обов”язково — адекватною подіям та фактам.”
Не тільки в Давосі, але й під час роботи інших великих міжнародних заходів за участю найвищих фінансових та політичних керівникв світу, пресі дуже непросто виконувати те завдання, заради якої вона існує: в інтересах читача, слухача та глядача збирати, перевіряти й оприлюднювати суспільно важливу інформацію. “Завдання номер один — не дати себе засмикати різним прес-аташе та піар-компаніям, – каже французький газетяр Рено, який щойно повернувся з Лас-Вегаса, де відбулася міжнародна конференція з питань високих технологій. – Дуже важливо, попри претензії одних та комерційні інтереси інших, не розучитись думати та не перетворитися на передатчик прихованої реклами.”
Читайте також: Французький економіст: "У Давосі бракувало дебатів про майбутнє ЄС"
“На Давоському форумі, та й не лише на ньому, дуже бракує теми зосередження світового багатства в руках все меншої кількості людей, – вважає французька економічна журналістка Александра Паже. – Згадаємо цифри, що були оприлюднені в доповіді доброчинної орнанізації Oxfam: майже половиною світового фінансового ресурсу володіє один відсоток населення Землі. 85 найбагатших людей планети зосередили в своїх руках стільки ж, скільки колективно має найбідніша половина населення. Йдеться приблизно про 1,7 трильйони доларів. Цікаво було б почути якісну дискусію про суспільну відповідальність та політичні пріоритети “діамантової сотні”, дізнатися, наскільки вони готові відповідати на провідні виклики сьогодення…”
Александра звернула увагу на те, що таке всесвітньо відоме підприємство як “Apple» вирішило проігнорувати Давоський форум. “Що це означає? – розмірковує колега. – Що топ-менеджемент компанії не побажав марнувати час. Врешті, керівники найбільших міжнаціональних підприємств і без форуму знайомі між собою. На відміну від політиків, вони не цікавляться престижними колективними фото. Відсутність “Apple» – це непряме свідчення того, що світ гальмує в розвитку, й класичні шляхи елітних дискусій починають не влаштовувати провідних гравців в економіці.”
З тисячі репортажів та інтерв”ю, які з”являються у світовій пресі після кожної масштабної економічної події, соціально потрібну інформацію несуть у собі лише пара десятків матеріалів. “Кожна велика світова месса, така, скажімо, як Давос, – це привід та можливість проаналізувати, на різних рівнях та під різними кутами зору, ситуацію в Європі та в світі, – вважає Рено. – Але в багатьох колег перемагає розслабленість, звичка йти за подіями, не працювати на випередження. Думаю, що ось така журналістика супроводу невдовзі вимре, як мамонт, через потужну конкуренцію з боку популярних блогерів.”
Читайте також: Французький політолог: "Давоський форум став своєрідним Канським фестивалем для керівнків глобального рівня"
Журналістика супроводу підставляє диктафон й не ускладнює собі життя пошуками глибинних сенсів. Вона працює на того, хто дає інтерв”ю, не дуже переймаючись потребами аудиторії. Поки знаходяться бажаючі її фінансувати, вона існуватиме. Переважно як дзеркало для егоцентриків. Між часом в Європі та Америці, в розвинених країнах та в державах третього світу активно формується попит на суспільно свідому журналістику. Він обов”язково знайде своє втілення. Не виключено, що зовсім скоро.