Її знесла хвиля журналістського гніву, що матеріалізувалася у відкритому листі, який підписали працівники 32 медіа. Протест оприлюднили на сайті часопису Libération якраз 3 травня: у День міжнародної солідарності журналістів. «Товариства творчих працівників і товариства редакторів, що підписали цей текст, однозначно засуджують державну ініціативу, яка полягає в розміщенні на сайті уряду вибіркового переліку статей про COVID-19, які визнано правдивими, — зазначено в листі. — Французька преса незалежна від держави й політичної влади. Вона навіть зобов’язана виконувати роль противаги владі й забезпечувати плюралізм під контролем своїх читачів, глядачів і слухачів… Коли уряд виділяє певну статтю, то ніби сертифікує продукцію окремих медіа».
Отже, про причини гніву. Насамперед журналістська спільнота повстала проти вибірковості: уряд обмежив свій інтерес доробком лише п’яти медіа: тих, хто понад два роки вів спеціальну рубрику зі спростування фейкових новин. Ішлося про France Info, Libération, AFP, 20 minutes та Le Monde. «Жодного регіонального видання, ігнорування таких якісних щоденних «монстрів», як Le Figaro та Les Echos, — обурюється Катрін, активістка журналістської профспілки. — Що цікаво, Libération і Le Monde, які потрапили до списку обраних, протест підтримали. Уряд не мусить поділяти медіа на вправних борців із фейками та «двієчників». Це прерогатива аудиторії. Врешті, журналістська праця полягає в ретельній перевірці інформації, відокремленні фактів від вигадок. Ті, хто запровадив спеціальні рубрики, не є чимось кращими за інших. Вони лише структурували свій інформаційний продукт, орієнтуючись на популярні хештеги».
В аналогічному ключі висловилася Національна журналістська профспілка Франції (SNJ-CGT). «Із якого дива уряд дозволяє собі вирішувати, що є «доброю», а що «поганою» інформацією?» — зреагувала офіційна сторінка структури в Twitter. Членам профспілки також не сподобалося, що в новій рубриці була повністю відсутня негативна оцінка роботи уряду. Наприклад, рубрика обійшла мовчанкою скандал із масками, що їх спочатку оголосили «повністю непотрібними за межами лікарень» і заборонили для продажу в аптеках і крамницях, а пізніше зробили обов’язковими для пасажирів громадського транспорту. «Уряд поширив фейк про недоцільність масок, бо їх банально не вистачало для всіх, — ділиться міркуваннями паризький колега. — Але замість того, щоб чесно зізнатися: велику кількість запасів необачно ліквідували «за терміном придатності», ще одну велику партію подарували в Китай у січні-лютому, власне виробництво масок кілька років тому остаточно знищили й перейшли на повний імпорт, а отже шийте, люди, самі й захищайтеся бодай шаликами, — влада обдурила нас, як першокласників.
Читайте також: Франкомовний інформпростір дуже слабо захищений від зазіхань російської пропаганди
Рубрика на урядовому сайті розвінчувала вигадки конспірологів, викривала адептів часнику і хлорохіну, але про себе говорила, як про небіжчика: або нічого, або добре». Журналісти побачили в чиновниках з урядової прес-служби своєрідних недобросовісних конкурентів, які зазіхнули на чужу професійну територію з користю для себе.
Слід зазначити, що на відміну від України, де фахівці можуть без обмежень мігрувати з прес-служб до журналістських колективів і навпаки, у Франції журналістика чітко відмежована від комунікації. Журналістська спільнота структурована за трьома лініями: профспілки, які займаються питаннями платні та звільнень, товариства творчих працівників, які опікуються етичними аспектами та змістом, а також товариства редакторів, які об’єднують медійний топ-менеджемент. Ця багаторівнева система ревно стежить, щоб «свобода-рівність-братерство» журналістського цеху не втрачали позицій за жодних суспільних катаклізмів.
Читайте також: Ціна свободи
У Матіньйонському палаці журналістському бунту, звичайно, не зраділи, але зайве конфліктувати з пресою не стали: не ті рейтинги. Міністр культури Франк Рієстр оголосив, що рубрику прибрано. «Усе це історія великих ревнощів, загостреної конкурентності та специфічної журналістської конфліктності», — зі своєї дзвіниці підсумував один із працівників урядової прес-служби. Та менше з тим. Французькі журналісти вже не вперше змусили своє чиновництво відмовитися від утілення суперечливих задумів. Влада пресу або боїться, або використовує. Перша опція сама собою не гарантує гармонійного суспільства, але все ж підживлює систему стримування й противаг. В умовах світової пандемії це зовсім не зайва розкіш, бо навіть у сталих демократіях рівновагу між контролем і свободою добряче розхитано.