Коли Росія готувалася рік тому захопити Крим, її телепрограми, що виставляли протестувальників із Майдану натовпом неонацистів, підривали оборону півострова незгірше за артобстріл. Через місяць, коли підтримувані Москвою «повстанці» заполонили Донецьк, одним із перших їхніх завдань було заволодіти телецентром і замінити українське мовлення забороненими раніше російськими програмами.
Кремлівська пропагандистська машина – ключовий компонент гібридної війни, яку веде Росія в Україні. Вона ж таки допомогла посилити підтримку Путіна в РФ. Але її вплив сягає набагато далі. Вона діє у східноєвропейських країнах через телепрограми, які частують глядача вінегретом із розваг, щедро приправленим фейковими новинами. Далі на захід вона проникає у вигляді каналів на кшталт RT (раніше Russia Today) – кремлівського інформаційного ресурсу, що веде мовлення англійською, іспанською, французькою та німецькою, або якісно зроблених додатків у New York Times чи Daily Telegraph. А іноді просочується просто в матеріали респектабельних західних видань, коли їхні редактори приймають усе на віру або не встигають відстежити зміст, а відтак несвідомо транслюють російську дезінформацію. Тим часом кремлівські тролі затруюють дискусії на інтернет-форумах і в соціальних мережах.
Читайте також: Поза коробкою
Країни на передньому краї московської «атаки інформаційною зброєю», якщо говорити словами оглядачів Пітера Померанцева та Майкла Вайсса, давно намагаються привернути увагу до цієї проблеми. І Європейський Союз нарешті їх почув. Глави урядів, які зустрічалися в Брюсселі, коли ця стаття вже пішла до друку, збиралися попросити верховного представника ЄС із зовнішньої політики Федеріку Моґеріні до червня скласти план протидії російським «дезінформаційним кампаніям». До цього часу ЄС має створити робочу групу (під попередньою назвою Mythbusters – «руйнівники міфів») для моніторингу російських ЗМІ, виявлення відвертих фейків і оприлюднення спростувань.
Для Європи це нерозвідані води. Їй і без того було важко домогтися якоїсь колективної відповіді на російський воєнний авантюризм, а світ інформаційних воєн іще темніший. Проблеми, з якими стикається Британія, протидіючи дезінформації RT, відрізняються від проблем держав Балтії з їхніми російськомовними меншинами або пошматованої війною України, на яку спрямовані найбільш кричущі російські вигадки. Те, що ЄС нарешті вдалося умовити діяти, вже успіх. Але чиновники наголошують, що країни самі повинні взяти на себе велику частину роботи.
Деякі з них уже активно рухаються в цьому напрямку: у вересні в Естонії запрацює загальний телевізійний канал, чиєю цільовою аудиторією буде чверть населення країни, для якої російська – рідна мова. Інші мають іще масштабніші ідеї: Латвія, де проживає найбільша російськомовна меншина в ЄС, запропонувала фінансувати загальнобалтійські канали з державного бюджету. Тривають розмови про спроби проникнути на російський медіа-ринок, який перебуває під пильним контролем держави. Уряд Нідерландів фінансує розгляд різноманітних пропозицій Європейським фондом за демократію – дослідницькою організацією зі штаб-квартирою в Брюсселі. Моґеріні уважно прочитає звіт Фонду, який заплановано на травень. Але її команда не приділяє особливо великої уваги настирним закликам до дії: великі плани, які вимагають великих коштів, на щастя, вийшли у Брюсселі з моди.
Запропоновані замість них ідеї резонні, хіба що без розмаху: змусити національні органи контролю за ЗМІ до діалогу між собою, будувати мережі надійних журналістів і підтримувати місцевих виробників якісного медіа-продукту в країнах зони ризику. Як приклад часто вказують на інтернет-канал hromadske.tv, який виріс із протестів на Майдані. Також ЄС намагатиметься якось удосконалити донесення власних меседжів: єврочиновники визнають, що, коли йдеться про матерії на зразок угод про зони вільної торгівлі, до Росії їм далеко.
Можна боятися того, що європейська відповідь на російську інформвійну виявиться незграбною. Найактуальніше це для України, де влада перешкоджала діяльності журналістів РФ і депортувала їх, а західних журналістів виводила із себе заплутаними доповідями. Поки український уряд закінчує розробляти плани роботи каналу Ukraine Tomorrow, який повинен протидіяти RT, місцеві журналісти побоюються, щоб він не опустився до російських стандартів. Труднощі спостерігаються і в інших країнах. Торік Латвія і Литва тимчасово заборонили мовлення російських каналів. У Британії RT воює з медіа-регулятором Ofcom. Дехто вимагає від ЄС додати до чорного списку санкцій нових олігархів і журналістів.
Читайте також: Radio Silence. Чому Україна поступається Росії на закордонному інформаційному фронті
Звісно, російські медіа мусять дотримуватися законів країни, у якій працюють. Але європейці не повинні дозволити Путіну здобувати легкі перемоги у пропагандистській війні. У протистоянні зі щедро фінансованими російськими ЗМІ фінансово обмежена й роздроблена Європа завжди програватиме: один американський політик порівняв цю боротьбу з розгрібанням снігових кучугур чайною ложечкою. Але потужними залишаються європейські цінності свободи слова й відданості правді – українці це добре знають. Уся надія Європи – на відкрите відстоювання цих цінностей. Щоб боротьба проти дезінформації до чогось привела, вона повинна показати брехливість найнахабнішої російської тези, що в журналістиці немає правди, а є лише постмодерний каламбур поглядів.
Боротися з пропагандою асиметрично
Європейські політики наголошують, що не втягують Росію в пропагандистську війну. І це добре: прибічники Європи в Україні та інших державах хочуть мати альтернативу брудним путінським прийомам, а не їх європейську копію. Проте так само, як Європа недооцінила серйозність воєнного вторгнення Росії в Україну, вона ризикує знехтувати загрозою дезінформації. Перевірка фактів і злагоджена робота – це ще не все, Європа мусить не лише реагувати, а й діяти самостійно.
Неповороткі бюрократичні машини на зразок ЄС не втручаються в державне телебачення. Але на рівні окремо взятих країн це робиться, і деякі з них уже почали реагувати. Німеччина збільшує фінансування державної телерадіокомпанії Deutsche Welle. Збільшили видатки й американці, які закликають зробити те саме європейців. У Британії справи йдуть гірше: через фінансові труднощі Всесвітня служба ВВС у 2011 році згорнула мовлення українською. Але політики принаймні усвідомили небезпеку. Протидія натискові російської пропаганди вимагатиме як новаторського мислення, так і коштів – двох дефіцитних для Європи ресурсів. Але правді варто дати шанс.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com