А також поповнюють годівницю, завдяки якій народні обранці мають що показати виборцям. Нове, краще й повноцінне оснащення подобається військовому командуванню. Підтримка таких бюджетів і відповідний героїзм та слава викликають захват громадськості й політиків.
Усе це не означає, що не варто підвищувати витрати на оборону: насправді в багатьох європейських країнах оборонні бюджети замалі. Недостатні витрати знищують солідарність в Альянсі, посилюють залежність від Сполучених Штатів, що слугують опорою безпеки Європи, і підвищують ризик прорахунків з боку противників.
Проте загрози національній безпеці — не тільки в повітрі, на морі, на суші й у космосі. До них також належить те, що за радянської доби називали «активними заходами», а нині описують модним терміном «гібридна війна».
Ідеться про брудні гроші, пропаганду, цілеспрямоване залякування людей та інституцій, підривну діяльність, зловживання правовою системою, фінансовану державою злочинність, економічний тиск і багато іншої «підпорогової» тактики, тобто про те, що не дотягує до рівня, який прийнято називати «війною».
Читайте також: Імперіалістична амнезія
Більшість країн (Фінляндія — великий виняток) не можуть упоратися з протидією цим загрозам. Як наслідок, Росія (і Китай) атакує нашу систему прийняття рішень і поглиблює розколи в наших альянсах та суспільствах, підриває довіру і злагодженість. Ба гірше, арсенал наших противників — не статичний. Він стрімко розвивається. Наприклад, використання штучного інтелекту дає змогу здійснювати вигадливі атаки, як-от deep fake — відео- й аудіоконтент, що видається правдивим, але насправді є сфабрикованим.
Іще одна проблема: розмита межа між зовнішніми та внутрішніми загрозами. Як має ставитися вільне суспільство до громадян, які (свідомо чи несвідомо) підтримують ворожу державу: наприклад, поширюють її пропаганду?
Реагувати на такі загрози й дилеми буде складно, зокрема тому, що ми так пізно похопилися. Проте коли питання витрат на оборону підтримують потужним лобіюванням, заходи проти гібридних загроз водночас мають обмаль прихильників. Такі заходи не приносять прибуткових контрактів, нових військових баз і вдячних виборців. Не можна похвалитися результатами під супровід оркестру перед захопленою публікою. Підпорогову оборону та стримування не вдасться віддати на аутсорс одягненим у форму чоловікам і жінкам. Такі заходи вимагають участі всіх нас. Вони потребують переосмислити функціонування суспільства і влади, а також здійснити багато перетворень — здебільшого незначних, але болісних, до того ж змиритися із незначними короткочасними перевагами.
Читайте також: Життя після розлучення
Для початку це означає, що треба визнати свою слабкість й оприлюднити колишні провали. Наприклад, якщо зловити й вивести на чисту воду агентів впливу, то виникнуть незручні питання. Чому цим людям давали змогу так довго орудувати? Хто ще лишається в тіні? Чимало людей серед політичної й економічної еліти у країнах Заходу мають сумнівне підґрунтя, що бере початок із доби, коли тісніші зв’язки з Росією та Китаєм були державною політикою.
Чимало бізнес-моделей досі засновані на таких відносинах. Енергетична індустрія — пріоритетний напрям російського впливу: достатньо поглянути на Німеччину. Китай грає у схожі ігри з інфраструктурними проєктами. Сектор фінансових послуг, насамперед (але не тільки) у Великій Британії, купається в морі малоконтрольованих іноземних коштів. Банкіри, юристи й бухгалтери з цього користаються. Університети в багатьох країнах залежать від грошей китайських студентів і тому бояться невдоволення Пекіна. Такі сектори мають екзистенційні підстави для активного лобіювання проти серйозних змін у Західному підході до Росії й Китаю.
Загалом люди не люблять змінювати звички. Протидіяти гібридним загрозам означає відійти від індивідуалізму, розширити кола довіри, відмовитися від конкуренції й пожертвувати виплеканими процедурами. Різні представники влади й суспільства (чиновники, журналісти, керівники компаній, поліцейські, викладачі) мають спілкуватися та слухати.
Цього ніхто не лобіює. А варто було би.