Однак західні керівники досі ошукують себе в питанні ставлення до Росії. Найцікавішими й найгнітючішими новинами за період свят був ґрунтований на широкій джерельній базі докладний критичний аналіз російської політики Білого дому впродовж останніх кількох тижнів, який опублікувало агентство Bloomberg. Автор статті під назвою «Правда про таємний підхід Обами до Росії» стверджує, що американська Адміністрація за лаштунками намагається «створити нові відносини» для вирішення «низки двосторонніх і міжнародних питань», зокрема можливої домовленості щодо України. Згідно з нею Кремль мав би припинити військову підтримку сепаратистів на сході сусідньої держави в обмін на скасування найсуворіших економічних санкцій. Питання Криму лишилося б замороженим. Гротескним у контексті згаданого підходу бачиться той момент, що для ведення таємних переговорів Білий дім вдався, схоже, до послуг сірого кардинала проваленої Realpolitik Генрі Кіссінджера.
Один коментатор охарактеризував цю стратегію як «аморальну, бездумну й відверто небезпечну». Я був би суворіший. Почнімо з того, що вона засвідчує разючу зневагу до України як реальної держави, де живе реальний народ, який хоче покласти реальний край своїм мукам і мати щиру повагу до власних прагнень збудувати стабільне, безпечне й заможне майбутнє.
А якщо поглянути ширше, то такий підхід демонструє фантастичне нехтування дійсністю. Російський режим не зацікавлений у взаємовигідних відносинах. Делікатність він вважає ознакою слабкості й не прагне повернення до нормального стану речей. Адже процвітає на ненормальності, яка створює кращі умови для грабунку, убивств, брехні й ошуканства.
Звісно, Кремль охоплений відчуттям, що він нині в облозі Заходу, приголомшений тим, як змінюється світ, і підточений низькими цінами на нафту. Збройна кампанія на Донбасі досягла успіху тільки почасти. Всупереч тому, що казав Путін, в Україні немає однорідної групи «соотєчєствєнніков», охочих повстати проти київської влади і створити нову сатрапію Москви. Війна на Сході затягнулася. Зараз жодна зі сторін не здатна перемогти, а Крим – цей нестійкий російський ексклав – виявився задорогим тягарем.
Гаразд. Пора махнути рукою на Путіна, і нехай він вариться в отруйній юшці, яку сам заколотив. Нехай пояснить народові, що росіяни повинні тепер проміняти свої заощадження й рівень життя на блискітки пустих обіцянок неоімперії у зменшеному масштабі. Захід мусить раз і назавжди зректися думки, ніби він зможе контролювати російський політичний процес. Цілком не виключено, що Путін зберігатиме владу наступні 10 або 20 років. Але його може повалити і хтось набагато гірший. Або ж він поступиться комусь, хто намагатиметься – у стилі тимчасового виконувача обов’язків президента Дмітрія Мєдвєдєва – налагодити відносини із Заходом. Нам треба тільки зачекати й побачити.
А тим часом є завдання, які треба виконувати. Ми повинні допомогти Україні; посилити безпеку держав Балтії та Польщі; викинути російські брудні гроші з наших фінансових і політичних систем, а також давати раду пошесті кремлівських шпигунів та агентів впливу.
Усі ці заходи дають реальну вигоду. Можливо, трохи запізно, але вони підтримують основану на правилах систему, яку намагається зруйнувати Путін. А спроби запропонувати ксенофобній бандитській державі «шлях для руху вперед» – ні.