Українська мова нарешті виступила надійним індикатором вартості того чи іншого політика, громадського діяча, публічної особи. Вона могла би так само стати тестом на доброякісність тієї чи іншої партії, якби про наявний політикум не було й до того зрозуміло практично все.
Читайте також: Регіонали-«безпрєдєльщики» не помічають безпомічних опозиціонерів
Хоча навряд чи в цьому конкретному випадку варто вішати всіх собак на так звану опозицію в Раді: її, як уже було сказано, «развєлі как котят». Раніше треба було думати. Не скакати між фракціями. Не толерувати (за фактом) голосування картками хронічно відсутніх депутатів. Не харчуватися з того самого корита. Не брати участь у спільних іграх за блатними правилами, а саме це спостерігала Україна після, здавалося б, очищення Майданом. Окремі гідні люди в таборі опозиціонерів, безумовно, залишилися, але їх слід розглядати не як політиків, а як звичайних громадян.
ПРовокатори нарешті показали клас. Вдало обрали момент. Як написав один колега, Євро поїхало, а клоуни залишилися. Влаштовувати цирк одразу після від’їзду закордонних гостей – поведінка, гідна школярів-бешкетників, але в наших умовах вона є дієвою. Це ще один урок, який в ідеалі давно мав би бути зайвим: не можна сідати за один стіл із шулерами. Ось саме про це тепер і йдеться: не спілкуватися, не слухатися, не визнавати ніяких рішень цієї, з дозволу сказати, «влади». Колись більшовики висунули гасло: «Жодної підтримки тимчасовому уряду». Як виняток – варто позичити в них рецепт.
Те, що законопроект № 9073 приймали з кричущими порушеннями регламенту, саме по собі нічого не означає: коли це регіонали рахувалися з правилами, якщо вони їх не влаштовували? Тому слід не хапатися за якісь окремі зачіпки, а визнати кінцеву хибність у цілому будь-якого процесу, в якому бере участь партія влади.
Те, що норми так званого закону неможливо виконати, теж не відіграє жодної ролі. Його безпосередня вжиткова функція зовсім інша: обхідним шляхом легалізувати багаторічне системне порушення Конституції України в частині вимог щодо державної мови. Проте документ має далекосяжні, стратегічні завдання, й конспірологія тут ні до чого.
Читайте також: Ухвалення закону про русифікацію України, продовжило серію капітуляцій Януковича перед Кремлем
Мета влади (варто повторити: всієї влади, і попередня нарада за участю прем’єра це тільки зайвий раз доводить) зрозуміла аж до прозорості: не лише отримати знижку на газ в обмін на підігравання Кремлю в реалізації його «євразійських ідей» (стежте за новинами 12 липня, коли Київ має відвідати Путін) та догодити проросійській частині електорату напередодні виборів, для цього момент обрано трохи зарано. І не лише відволікти населення від кричущих соціально-економічних проблем, хоча це також. І навіть не самоствердитися, хоча для пацанів бажання отримати задоволення від опускання противника в якийсь момент стає непоборним. Надія ПРовокаторів, так званих російських націоналістів, – збудити пристрасті, вдарити українську націю якомога болючіше… Можливо, навмисне спровокувати насильницькі акції найсвідомішої частини суспільства для того, щоби показати решті покірних: ось воно, звіряче обличчя націоналізму. Це дасть привід для вжиття репресивних заходів за білоруським чи російським зразком. Немає сумнівів, що регіонали давно мріяли закрутити гайки, а така багатоходівка надає для цього реальну можливість. Нам залишається бути готовими й не допустити, щоби босяки ошукали нас знову.
Вони таки досягли свого: голосування не тільки позначило межу між «владою» й народом, а й провело риску в суспільстві. У звичайних умовах слід було б визнати право на добросовісну помилку російськомовних українців, задурених пропагандою та спотвореним медіа-ринком. У нинішній екстраординарній ситуації кожен мусить визначитися, бо йдеться про фундаментальні цінності, на яких стоять країна і держава.
Попередня лінгвістична активність хамів-регіоналів ніби розбудила окремих небайдужих українців, які, здавалося, перебували в безстроковій летаргії. Приємною несподіванкою стала позиція багатьох російськомовних культурних і громадських діячів: вони категорично відмовилися підтримати заходи, які нібито забезпечували б їм комфорт, підтвердили, що ніякого порушення своїх прав не відчувають. Тепер слово за україномовною більшістю: чи зможе вона продемонструвати свою гідність і самоповагу? Відсидітися не вдасться: владний люмпен відчуває, коли йому дарують його агресію, й на цьому не зупиниться. Якщо так, одного дня відпочиватимемо в таборі.
Читайте також: Україною керують за правилами «зони»