Рідко яку експозицію оглядатимеш без нудьги аж півтори години, а тут відкриваються глибини за глибинами… Бо це все про нас і дуже чьотко. СВХ творить справжнє мистецтво, якщо вважати критерієм те, що після долучення до нього має відбутися катарсис. Жлобів, кажуть, як і рабів, до раю не пускають, тож відвідати цю виставку є справжнім шансом наблизитися до неба.
«Я типовий український жлоб, прийшов подивитись на культуру, як її бачать публічні люди», – представився хлопець, який разом зі мною чекав відкриття Музею сучасного мистецтва у неділю з 10-ї до 11-ї ранку. На запитання, чому він вважає себе жлобом, не замислюючись відповів: «Адже не обирати, де народжуватись й у кого народжуватись».
За годину чекання ми виявили на ньому більш явні ознаки жлобства, зокрема такі, як золотий ланцюжок на зап’ястку та шльопанці (щоправда, з’ясувалося, що він забив пальця і не міг нічого іншого взути, а відтак і звик до цього взуття). Сам він виявив ініціативу занести до цих ознак також «шо» і «ге».
Взагалі-то налаштований хлопець був критично: «Чо оце влаштовувать такі виставки – в нас он музеї зі жлобами просто на вулиці, ходи і дивись!» Але зізнався, що прийшов, тому що «для себе цікаво цю тему поглибити».
З’явився ще один вранішній відвідувач – і, за чьоткою режисурою долі, він був із Донецька! Приїхав до Києва у відрядження, дізнався про виставку по ТБ. Охоронець, побачивши вже трьох охочих до «Жлобізму», відкрив двері з написом «Особам віком до 16 років відвідування не рекомендоване» на 15 хвилин раніше. «Донецький», увійшовши до зали, відразу ж зупинився перед картинами художника Андрія Єрмоленка. Сюжети його картин – «Блядознавство», «Чувіха», «Пацанскій Грааль» (зображено кульок із сємєчкамі), «Пройобані мрії» (де «пацан» мочиться на корабель з вітрилами у морі), «Святий БМВ» – либонь, мали пройняти цього відвідувача до кісток, але він прокоментував лише зовнішнє оформлення: «Цікаво, ярко, мені подобається. Я люблю все різнокольорове, яскраве». Придбав кілька репродукцій по 30 гривень: «Покажу своїм».
Охоронець особливо сердешно пригадував відкриття виставки. Каже: «Мабуть, це одна з найкращих виставок за останній час. Живі експонати на відкритті їли таранку, пили пиво, чіплялися до дівчат…» Інший охоронець не захотів спілкуватися: «Краще залишуся при своїй думці». Втім, його вдалося розговорити, зауваживши, що триматися відсторонено, – це теж ознака жлобства.
За сувенірною розкладкою сидів один із творців виставки – художник Сергій Коляда – і чорною кульковою ручкою малював шевченківську «покритку» Катерину для майбутньої серії про її мандри містами світу. Він охоче ранжирував відтінки слова «жлоб», починаючи від визначення «людина, яка мало читає», до «депутата, який може людину на авті збити». Про зовнішній вигляд він, хоч як дивно, не згадав. Сам художник був у спортивній майці і потертих сандаліях – проте з богемним блискучим перснем на руці. Сказав, що, в принципі, себе також зараховує до жлобів, і виголосив просто програмну тезу: «Частка жлобства є у кожній людині». Пояснив: «Це легко проявляється у побутовій ситуації: якщо частка контролю знизилася, відповісти можу не так, або нав’язати свою думку». Трохи згодом митець таємничо додав: «Моя творчість пояснює жлобство з містичного погляду: це надлишок негативної енергії в людині, себто над ним довліє диявольська сила». На запитання, як же ж боротися з дияволом, Коляда логічно відповів, що «тіки вірою в Бога», зауваживши: «Але не релігією, бо це та сама політика».
На столі перед моїм співрозмовником лежала картонна репродукція одного з експонатів із вкрай дотепним принцем Чарльзом. Пішла дивитися на оригінал, автором якого є Сергій Хохол. На картині зображений чоловік у кошлатому светрі, колись дуже модних синіх блискучих спортивних штанях і тупоносих туфлях, які наші чоловіки носять і в крутіші мерседеси, і вдягають на картоплю в город. Напис на картині був красномовний: «Принц Чарльз у чоловічому національному зібранні мешканців Софіївської Борщагівки під час святкування Дня автомобіліста».
Творчим знахідкам членів СВХ справді заздриш: чого варті голуби Івана Семесюка з подвійними «спортивними» смужечками на крилах, як на спортивних костюмах (картина «Пацанчік і голубі»)! Ще «йокає» щось у душі, коли бачиш картину цього художника «Валєра»: жлоб Валєра зі свинячим рилом і німбом святкує, мабуть, свій день народження в оточенні чьоткіх пацанів: Елвіса, Гітлера, Монро з однією голою цицькою, Тайсона, Елтона Джона, Єлизавети ІІ, Сімпсона, а натюрморт на столі прикрашає голова Сальвадора Далі.
Між іншим, окрім візуальної, виставка має й аудіоскладову. Звісно, це шансон! «Запахло вєсной, ворота открой…» лунало з колонок у закутку з напльованими сємками на підлозі та, либонь, рештками відкриття виставки на столі: пластиковими стаканчиками зі спитою чайною заваркою, пакетами від соку, пивними бляшанками, зсохлими огірочками, чіпсами та навіть пластиковими квітами. Походжаючи між перегорнутими ящиками-«стільцями», один літній, проте доволі бадьорий чоловік поділився: «Чудова виставка! Бо по нервах б’є і показує все, як є. От я живу на Оболоні, вранці після вихідних виходжу займатися на чудову зелену галявину, а там бички, склянки, жестянки з-під пива…» То нашо ж, питаю, сюди прийшли, як у вас все під боком? Відповідь була дещо абсурдною, як на цей пейзаж навкруги: «Дєвонька, нема межі досконалості – треба знати, треба бачити, розвиватися. Якщо навчилися читати, то що, більше читати нічого не треба? Я на цьому виховую сам себе – значить, я не брошу, я не нагажу».
По телевізору на виставці демонструють класні мультики в манері «Масяні» – про Євро-2012 і про Патріарха Кірілла. Повійка Віка прибирає сміття, щоб не було соромно показувати країну європейським гостям, і просить матом Гопуню, що під’їхав на авті, допомогти їй. На що чує: «Стоять раком – удєл українськой женщіни! Пацани такой х-ньой нє страдают!» Втім, таки вивозить пакети зі сміттям і, скинувши їх на галявину в лісі, милується: жовті кульбабки – сині пакети. Титри: «Українець! Сміття відбирає в тебе країну!» В другому мультику Гопуня розмальовує писанку патріарху Кіріллу: Україна в лапах двоголового орла, і ще збоку серп і молот – «йому пріятно буде, як колишньому кагебісту». Повійка підказує: «Да, і ще напиши «Руський мир» і «Путін – бог». Титри: «Українець! Не віддавай свої яйця москалям!»
Окремою інсталяцією представлена алея унітазів з відкритими кришками, на яких намальовані художники – Леонардо Да Вінчі, Енді Ворхол, Казимир Малевич, Марія Приймаченко, Сальвадор Далі, Вінсент Ван Гог, Ван Рейн Рембрандт – всі фото в овалах, ніби з пам’ятника на кладовищі. А в всередині самоого унітаза лежать їхні найпопулярніші твори. Певний наїзд на ПінчукАртЦентр, а шо?
Не обійшлося, звісно, без шахтарської тематики: від плаката «В забой або в запой?» до чорної огородженої купки насіння з назвою «Терикон». Хоча деяких ліво налаштованих відвідувачів виставки і образило зближення буднів трудової людини із поняттям «жлобство». Також не ясно, яке відношення має тема «жлобства» до картини звичайного сільського життя Оксани Левченко-Константиновської (пара на возі, дівчина біля корови), які, кажуть, виставили в останній момент.
З усієї експозиції наразі купили лише одну картину, з котиком «Васею» у спортивному костюмі, над головою якого парить у німбі кепка-«уточка». Котик, кажуть, пішов за $1,5 тис. Ще тонкі колекціонери, подейкують, задивлялися на ображених долею дівчат Ігоря Перекліти із роззявленими піхвами, що в експозиції заклеєні пластирем, та поки що придбати не наважились. Втім, загалом цій експозиції можна сміливо пророкувати вдале фінансове майбутнє – кращого подарунку ностальгуючим «пацанам», що нині переродилися в респектабельних бізнесменів, на день народження годі шукати!
Хлопець із Донецька підбив найкращий підсумок виставці: «Це вже все минуло. Просто люди хочуть віддати данину тому, що пройшло».