Наші мільйонери живуть одним днем. А завтра – хоч і потоп. Колись Льоня Чєрновєцкій ляпнув: «У нас є люди, які хочуть прославитися. Ми могли б показати їм жахливі речі і запропонувати фінансувати це меценатам. Нехай їхнім іменем назвали б ліфт, будинок».
Що й казати – потужний був чоловік. Та й ідея потужна. Ліфт імені Порошенка, трансформаторна будка імені Ярославського або громадський туалет імені Бродського – звучить. Ну, а Кабінет міністрів можна було б назвати іменем барона Мюнхгавзена. Той теж умів цікаві проекти висувати.
Але ідея ця не прижилася. Перевелися свідомі меценати. Це лише Євген Чикаленко усі свої гроші віддавав на народну справу, на книги і газети, а сам жив як звичайний собі чоловік. Яке це далеке і не зрозуміле для теперішніх зденаціоналізованих нуворишів, які радше дадуть грошей якому-небудь заїжджому Кобзону чи Крутому, аніж на українську книжку чи фільм.
Спостерігаючи за українськими грошовими лантухами, можна з певністю засвідчити, що їхній рівень IQ знаходиться десь на такому самому рівні, що й інтелект неандертальця. Не цікавить їх, що про них майбутні покоління скажуть. Ну, в принципі неандертальцям теж це було пофіг. Бо якими були духовні запити первісної людини? Танці, співи, лови, спортові ігри. Ну, там ще секс, звичайно. Куди ж без нього?
Те саме бачимо й зараз. Що цікавить сучасного українського буржуя: футбол, полювання і русская попса. Ну і секс, звичайно. Тому старих жінок вони й міняють на молодих.
Танців довкола багаття вони не влаштовують, але жертви приносять. От тільки боги помінялися. І чесно скажемо: тамті боги з правіку були гірші. Бо коли насилали посуху чи паводок, то карали геть усіх. Теперішній бог куди милосердніший: якщо забирає бізнес у грішника, то лише в нього одного. Не приніс жертви: геть з очей. Хоч в Італію, а хоч у Монако.
Читайте також: Погляд опозиції на олігархію
А буває, що й приніс, а все одно мусить бідний буржуй чкуряти. Бо „Інтер” для теперішнього бога, це як обскубана курка для прабога. Кабана давай!
Нє, що не кажіть, а з богом нам таки пофортунило. У давні часи тих богів було стільки, що всіх і не прогодуєш. Кожен відповідав за свою ділянку: урожай, погода, ліс, ріка, пора року, буря… Та це капєц! Принесеш жертву богові урожаю, то бог бурі образиться, а за ним і бог погоди. І чим тоді бог урожаю зарадить, якщо бог ріки усе поле затопить, а бог бурі ще й градом поб’є?
Не те тепер. Є один бог і є його сім’я. Дуже зручно. Усі жертви можна нести одному ідолу. А жерці уже прилаштують ті жертви, куди слід. І пояснять: „Оце від Нікалая Янича, а це від Дмітрія Васільїча, лічно”.
„А шото Віктор Міхалич нам давно жертви не приносив. Ану візьміть там його тестя ішо разок за ето…”
Добрий такий бог. Якщо карає, то по-дєлу.
Та й жерці теперішні значно гуманніші. Називаються „смотрящімі”. Бо ж нас багато, а бог один. У бога свої заморочки: по пеньках побігати, страуса, котрий із яєчком, помацати за гузицю, а жрицю – за цицю, на колісниці з вітерцем промчати так, щоб народові подих перехопило. Або жерців місцями перетасувати, щоб кар’єристами не стали.
Старий кінь, казали неандертальці, борозни не зіпсує. От і наш бог старих, перевірених жерців плекає. Знає, що вони йому не конкуренти. Висовуватися не будуть. Та й тупіші від бога, бо мови аборигенів вивчити – ну, ніяк не можуть. IQ не дозволяє. Хоч лінійкою по лобі товчи, а хоч мобілкою.
За попереднього бога ми з неандертальців поволі робилися трипільцями, але цей процес новий бог вчасно зупинив. Бо IQ в народу раптом почало рости, а це небезпечно. Куди ж це годиться: у бога і жерців IQ стоїть, точніше висить, а в народу піднімається!
Доісторичні жерці частенько усі жертви собі забирали. Ото полежить підсвинок під ідолом, поки прохачі не розійшлися, а там і на кухню. Тобто – відкат стовідсотковий. А зараз ні – боже борони! Сорок – не більше. Ну, інколи і сімдесят, але ж це вам не сто.
Одне слово, як сказав головний жрець: жить стало вєсєлєє. Правда, не уточнив кому. Але ми й так знаємо – жерцям. Ото бог затіяв адміністративну реформу і вирішив скоротити кількість жерців. Всі завмерли – що ж то буде! А вийшло так, що перед реформою було 19 223 жерці, а опісля стало 22 449. Якщо до злиття було 1 460 і 327 жерців-митників і жерців-податківців, то опісля їхнього злиття жерців стало 2 440!
Читайте також: Дві податкові реальності
Відчувається, що бог таки дбає про нас, грішних. Та і як не дбати, коли він і сам смотрящий. Адже над ним є інший бог. Дуже лютий. Коли що – відразу мочить. При чому, де тільки побачить. З таким краще не зв’язуватися. Та ми й не зв’язуємося, бо він своїх жерців понасилав і розставив по всіх важливих місцях. Ото вони й стежать, щоб ми стали знову, як неандертальці. Щоб нічого більше нас не цікавило, окрім футболу і попси. Ну, і сексу. Бо як же без нього?