Яким ви бачите майбутнє Франції з новим лідером Макроном?
— Перше, що я хотів би зазначити: з його перемогою в політичному курсі Франції не буде перерви, його буде продовжено. Крім того, можна сказати, що це перемога проєвропейської партії над противниками євроінтеграції, як правих, так і лівих. Якщо спрощено, то крайні ліві виступають проти ЄС через свої антикапіталістичні настрої, а крайні праві побоюються навали мігрантів, яких готова прийняти Європа. Громадська думка у Франції проєвропейська, близько 60–70% підтримує існування Союзу, єдиної валюти та банку. Але на виборах через внутрішні технічні складнощі відсоток тих, хто підтримує крайніх лівих і правих, а саме Меланшона та Ле Пен, був вищим, ніж реальний стан у суспільстві. Крім того, перемога Макрона сприятиме подальшому покращенню відносин усередині ЄС, зокрема з Німеччиною.
У чому проблема співіснування поборників традиційних цінностей і тих, хто тяжіє до породженого глобалізацією мультикультуралізму?
— Ця проблема притаманна не лише Франції, а й іншим країнам на кшталт Великої Британії, Іспанії, Італії та Сполучених Штатів. Глобалізація пришвидшилася й набула великого впливу за останні 25 років, зокрема, через вихід на світові ринки таких гігантів, як Китай та Індія. І ця чверть століття характеризується саме появою нових гравців на міжнародній арені. Звичайно, можна згадати і Росію, але її вплив дещо інший. Для європейських держав додаткове значення мала хвиля міграції з країн Північної Африки та Азії, яка призвела до того, що в ЄС частка мусульманського населення становить на сьогодні приблизно 5%, але з наступними хвилями та збільшенням народжуваності цифра дуже скоро зросте до 10%. Культурний обмін, збільшення частки мусульман та економічно-технологічні зміни лякають людей. Моральний стан європейців залишає бажати кращого. Тому частково антиєвропейські настрої пояснюються цими страхами. Люди виступають проти ЄС, але насправді вони лише проти вказаних проблем.
Чи готове французьке суспільство до змін, які пропагує Макрон?
— Звичайно, треба розрізняти, що він хоче і що в змозі зробити. Те, що він декларує у своїх заявах, — це дуже просто. У Франції зараз є три головні проблеми. Перші дві — фінансовий дефіцит і низька конкурентоспроможність фірм та продукції у світі, що негативно впливає на баланс експорту-імпорту. З ними пов’язана і третя, а саме система соціального захисту, занадто обтяжлива для держави. Програма Макрона передбачає реформування системи соціальної допомоги так, щоб не зруйнувати її, а зберегти, але водночас зробити менш витратною для країни. Це, своєю чергою, покращить позиції французьких товарів у світі, що дасть змогу вирішити проблему дефіциту. Поза сумнівом, це призведе до виникнення певних конфліктів між урядом та профспілками, які мають консервативні погляди, особливо в питаннях соцзахисту. Стратегія Макрона — рухатися дуже швидко, щоб скористатися сприятливою економічною ситуацією в Європі й уже за кілька років показати перші позитивні результати своїх реформ. Дуже важливим буде те, чого він досягне.
Читайте також: Вибори у Франції: мозаїка з сюпризом
Якими, на ваш погляд, будуть стосунки між Макроном і Меркель? Що це означатиме для майбутнього ЄС?
— Макрона можна певним чином назвати кандидатом Меркель на цих виборах. І тепер він робитиме все, щоб покращити співпрацю між двома країнами, водночас намагаючись вирівняти торговельний баланс. У Європі взагалі існує проблема порушення рівноваги. Є ефективні динамічні Німеччина та країни Балтії й пасивні Франція, Італія та Іспанія. Щоб Франції піднятися до рівня Німеччини, потрібно багато змін, соціальних та економічних. Для Франції було б зручніше, якби Німеччина погодилася, аби її розвиток відбувався повільніше. Але цього, звичайно, не варто очікувати, навряд чи успішна країна змінить свій ритм і підлаштовуватиметься під тих, хто не встигає за нею. Питання лишається відкритим.
Ви є представником академічних кіл. Наскільки сильний сьогодні вплив науковців на політичні процеси в країні?
— Я не можу бути характерним прикладом, адже є наполовину політиком, а наполовину науковцем. У політиці працював із Раймоном Барром. І те, що зараз пропонує Макрон, — продовження його принципів. Тому в політичному сенсі я підтримую ці пропозиції. Що стосується наукового світу, то його представники здебільшого дотримуються лівіших поглядів, ніж Макрон. Але тут можуть позначитися такі фактори, як його молодість та бажання проводити реформи. Якщо йому вдасться швидко щось змінити, він може здобути повагу та підтримку нинішніх противників. Найближчі два роки будуть у цьому сенсі вирішальними.
Які виклики є головними для європейського суспільства?
— Усі проблеми можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні — це те, що ідея єдиної Європи стала менш популярною, відірванішою від інтересів простих людей, ніж 25 років тому, зокрема й через виклики глобалізації. Щоб вирішити проблему, треба показати, що ЄС як спільнота здатен захистити людей краще, ніж лише політики національного рівня. Що стосується зовнішніх викликів, то це президентство Трампа й Путіна, вони не сприяють об’єднанню Європи. Трамп замість контактів з офіційним Брюсселем віддає перевагу прямим переговорам з окремими лідерами країн, при цьому постійно нагадує про необхідність платити за НАТО. А для Путіна єдина Європа — могутніший конкурент Росії, яка теж намагається претендувати на домінування. Водночас така поведінка Трампа й Путіна може певною мірою сприяти зміцненню ЄС. Адже Європейський Союз має зрозуміти, що треба збільшити видатки на власну безпеку, і ця думка об’єктивна, вона не нав’язана кимось. Задля цього Європа повинна бути економічно могутньою у світовому масштабі, щоб дозволити собі більше витрачати на оборону. А це вимагає саме зміцнення всередині Союзу.
Читайте також: Філіпп Рено: «Постправда існує у вільних країнах, де люди можуть вільно оскаржувати почуте чи побачене»
Зараз у контексті п’ятої статті договору НАТО часто кажуть про те, що Європа має розраховувати лише на власні сили. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням?
— Так, і частково приготування вже тривають. Німеччина збільшує свої військові видатки, Франція також. Політичні еліти думають саме в такому напрямі. Але проблема в тому, що це наразі не усвідомлюють прості європейці. Водночас необхідно розуміти, що зростання саме військових бюджетів не вплине на запобігання терористичним актам.
Чи не стане Арабський світ як одне з основних джерел нестабільності та конфліктів сучасності причиною серйозних конфліктів у ЄС?
— До 2050 року мусульманський світ стане вчетверо більшим, ніж Європа. Він розвивається і зростає. Переважна частина цих країн хоче модернізуватися, інші лишаються в опозиції до західного світу. Крім того, змінюється уявлення про відстані та час: те, що раніше здавалося далеким і незначущим, зараз є відносно близьким. У XVIII столітті навіть значущі події мусульманського світу майже не мали впливу на життя в Європі. Тепер, із розвитком інформаційних технологій, це відчувається, ніби в себе вдома. Тому європейці усвідомлюють, що вони певною мірою причетні й що це вже поруч. Зовсім інша реакція.
Так, конфліктів справді багато. Водночас усі конфлікти переважно лишаються в межах своїх країн. Звичайно, викликають занепокоєння проблема Ізраїлю та Палестини; Іран, який хоче отримати власну ядерну зброю, а Пакистан її вже має; політична нестабільність в Алжирі. При цьому кожна з тих країн має власний погляд на західний світ, який колись був для них колонізатором. Така непроста ситуація ускладнюється ще й небаченим досі сплеском народжуваності в згаданих країнах. Тому виникає проблема зростання частки мусульманського населення не лише в Європі, а й, наприклад, у Росії.
Читайте також: Анн-Марі Ґуссар: «Майбутнє європейської безпеки — це двосторонні угоди»
Враховуючи це, чи можемо ми казати, що часи спокійної Європи минули?
— Європа ніколи не була спокійною, принаймні у ХХ столітті. Сподіватимемося, що ХХІ століття стане спокійнішим для неї.
————————————–
Жан-Клод Казанова — французький філософ, політичний діяч і науковець, професор економіки. Народився в 1934 році. Закінчив паризький Інститут політичних досліджень, у якому пізніше став професором. Був радником міністра освіти Джозефа Фонтані та прем’єр-міністра Раймона Барра. З 2007 по 2016 рік головував у Національному фонді політичних наук. Автор численних наукових праць з економіки та соціології.