Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Жалоба по слабкості британців

23 Березня 2018, 13:31

Хімічна атака у Великій Британії однозначно спрацювала: вивела на поверхню розколи й слабкості Заходу, та й відволікла міжнародну спільноту напередодні фарсових виборів у Росії. Вакуум в економічній політиці, повсюдна корупція та брак серйозних суперників на перегонах — усе відійшло на другий план.

Натомість у передвиборчій кампанії видався драматичний фінал: Захід знову несправедливо ставиться до Москви, висуває звинувачення та запроваджує санкції на основі голослівних доказів, ще й виявляє слабкість. Як може західна розвідка, що помилково вважала, ніби в Саддама Гусейна є зброя масового ураження, бути вірогідним джерелом інформації щодо інциденту в Солсбері? Де докази?

Інформаційна операція, яку провернула Росія, справді вражає. Високопоставлені особи нахабно заперечують причетність Кремля до замаху у Великій Британії, та й до будь-яких інших каверз чи втручань у справи інших держав. Тимчасом кишенькові експерти каламутять воду, розвиваючи дикі й суперечливі теорії змови, а офіційні ЗМІ зловтішно розповідають, яка жахлива доля чекає на зрадників батьківщини. Як колишній агент КГБ Путін тішиться тим, що шпигуни проймають росіян таємничістю, а за кордоном навіюють страх.

 

Читайте також: Британці гавкають, але не кусають

 

Нехай інфраструктура, демографічна ситуація та державні інституції РФ у жалюгідному стані, зате влада суворо й майстерно розправляється зі зрадниками. Кремль відверто обурюється необґрунтованою реакцією британців та водночас демонстративно не зважає на неї. Путінський режим, здається, усе правильно прорахував: уряд Терези Мей нині в міжнародній ізоляції через конфлікти навколо Brexit і дедалі більші розколи в трансатлантичних відносинах (зокрема, навіяні Трампом). НАТО та країни — члени Європейського Союзу підтримують британців лише на словах. Навіть найближчі союзники не приєдналися до ініціативи Великої Британії щодо висилки шпигунів.

Тож ясно, що такі країни, як Франція та Німеччина не зважаться на ризики й жертви у зв’язку з іншими кроками проти Кремля. Ослаблена Велика Британія переживає скруту, отже, і сама не в змозі застосовувати суворіші санкції. Російські та інші плутократи побачать, що Лондон відкритий до бізнесу, а надійні мережі анонімних офшорних компаній нікуди не подінуться. Поплічникам Путіна не варто хвилюватися за свої пентгауси в Найтсбриджі чи маєтки в Сурреї. Після вбивства Алєксандра Літвінєнка 2006 року, очевидно, нічого не змінилося: коли Британію атакують, вона лише вимахує зброєю.

 

Від закордонних пригод проблеми Росії не зникають: погане державне управління, занепад освіти, стагнація в економіці, технологічна відсталість, старіння та скорочення населення. Однак ці вчинки виконують дві важливі функції: відволікають російський народ від негараздів і послаблюють міжнародну спільноту

Кремль не тільки тішиться негараздами Заходу, а й користається з них і підливає оливи у вогонь. У вихорі російських грошей, пропаганди, залякувань та інших згубних методів цілі країни, політичні партії та інституції падають, мов доміно. На виборах в Італії справжнім переможцем вийшов Путін, бо обидві коаліції, що здобули найбільше голосів, є відверто прокремлівськими. На президентських виборах у Чехії нещодавно переміг проросійський кандидат Мілош Земан. Угорщина вже давно в Росії за пазухою; Австрія на чолі з праворадикальним урядом, що підтримує Кремль, прямує в тому самому напрямку. Російські шпигуни експлуатують історичні суперечки між Польщею та Україною, псуючи колись близькі й стратегічно важливі відносини між двома найбільшими прозахідними союзниками в регіоні. Наступ росіян добре простежується на Західних Балканах, де вони підтримують сербських націоналістів у Боснії та підкидають грошенят у ЗМІ й політикум Сербії.

 

В абсурдній суперечці між Грецією та Македонією через назву колишньої Югославської республіки Росія підтримує найбільш непоступливих і войовничо налаштованих представників обох сторін. Як наслідок — загальмувалося розширення НАТО та ЄС (найпевніший шлях до стабільності в колишній Югославії).

 

Читайте також: Нова зброя Путіна

Не лише Велика Британія, а загалом міжнародна спільнота не змогла належним чином відреагувати на зухвале вбивство. Насамперед від цього постраждають маленькі країни, що межують із Росією, які покладаються на колективну безпеку. Що як Кремль, як завжди, прикидаючись і заперечуючи свою причетність, продовжить справу, розпочату в Солсбері, якимсь вибриком у країнах Балтії? Мабуть, Захід традиційно розмахуватиме руками й вдаватиме, ніби росіяни будуть покарані.

Від закордонних пригод проблеми РФ не зникають: погане державне управління, занепад освіти, стагнація в економіці, технологічна відсталість, старіння та скорочення населення. Однак ці вчинки виконують дві важливі функції: відволікають російський народ від негараздів і послаблюють міжнародну спільноту, що має дедалі менше впливу на кремлівських клептократів.

Кремль ніколи не прагнув знищити Захід — просто послабити, щоб ніщо не загрожувало режиму Путіна. Російська влада вже майже не боїться, що іноземці надихнуть народ на демократичне повстання проти авторитарних і некомпетентних можновладців. Країни Заходу навіть не здатні захиститися від підривної діяльності росіян на їхній території, що й казати про наступ на Кремль на чужій. Завдяки політичному, економічному й військовому впливам Путін робить, що заманеться, у сусідніх країнах та й деінде. Отже, Росія близька до перемоги в новій холодній війні, навіть до її початку.