Чимало дипломатів різко критикує мінські угоди, укладені в результаті переговорів за посередництва Німеччини та Франції щодо врегулювання збройного конфлікту між Україною та Росією. Що думаєте про ці документи?
— На це запитання найкраще відповіли б безпосередні учасники перемовин. Нещодавно відбулася, як ми бачили, чергова зустріч. Дуже важливою, на мою думку, коли виникають справді серйозні проблеми (а війна — це найсерйозніша з усіх), є можливість бодай якогось діалогу між учасниками конфлікту. Отже, «нормандський формат» такий обмін дозволяє. Продовжувати спілкування в інтересах кожної зі сторін. Попередні переговори завершилися напрацюванням переліку певних правил. Вони, на жаль, не втілюються, та все-таки, скажімо, відведення від лінії розмежування важкої артилерії уможливлює нехай дуже відносне, але припинення вогню. Так, цей режим весь час порушують, але він допомагає зберегти хоч трохи більше людських життів. На війні кожна жертва зайва. Отже, формат не марний, навіть якщо результативність не
назвеш високою.
Мабуть, варто щось змінити в правилах, якщо вони не працюють?
— Перед тим як щось переробляти у правилах, збережімо саму можливість діалогу. Важливо домагатися, щоб обидві сторони переговорів, а не одна брали на себе зобов’язання, а також щоб обіцяне втілювалося.
Читайте також: Сюзанн Баркеро: “В Україні почуваюся, неначе вдома”
Може, є сенс долучити до перемовин Польщу, Сполучені Штати, Євросоюз?
— Ні, Росія сьогодні на це не піде.
В Україні непокояться через близькі президентські вибори у Франції. Зокрема, викликає тривогу кандидат від партії «Республіканці» відвертий москвофіл Франсуа Фійон із його високими шансами очолити державу. У Києві припускають, що, коли так і станеться, Росію в «нормандському форматі» буде представлено двічі… Чи логічні ці побоювання?
— Думаю, побоювання таки перебільшені, хоча мене вони не дивують. Будьмо реалістами. Президентські вибори у Франції заплановані на травень 2017 року. Кандидати, у переліку яких є і Франсуа Фійон, мають іще п’ять місяців, щоб обґрунтувати свої програми, надати французьким виборцям свою аргументацію з усіх гострих питань, зокрема й міжнародної політики, відносин із Росією, майбутнього Європейського Союзу… Послухаймо, що вони всі казатимуть, але не судімо за ймовірні наміри, а ще звернімо увагу на політичний шлях пана Фійона. Він належить до когорти ґоллістів, котрі відомі як непримиренні захисники незалежної французької позиції. Побачимо, що з цього всього вийде.
Як ви поясните відверто проросійську заангажованість великої частини політичного класу Франції? Усі ці резолюції з вимогами зняття санкцій, що були проголосовані в Національній асамблеї та Сенаті, усі ці заяви про «національний інтерес понад усе» в контексті передусім економічної зацікавленості… Мова не лише про війну в Україні, яку багато хто воліє не помічати, а й про захоплення росіянами частини грузинської території, про бойові дії в Сирії…
— Політика Франції та її європейських партнерів стосовно анексії Криму, збройної агресії проти України, себто конфлікту, створеного Росією, полягає в тому, що ми на боці жертви, а не нападника. І жертва — це саме Україна, а не її супротивник. Що ж до санкцій, то вони запроваджені, бо, хоч як це прикро констатувати, Росія (підписантка численних міжнародних угод, що гарантують незалежність, територіальну цілісність та суверенітет України) не дотримується зобов’язань, які вписано до цих документів. Додаймо, що РФ як правонаступниця СРСР входить до Гельсінського акта 1975 року, що вона уклала з незалежною Україною угоду про військову співпрацю на період 1997–2017‑го. Угоду цю змінив колишній президент Янукович, продовживши термін її дії до 2042‑го. Цей договір якраз і гарантував Росії присутність її солдатів та моряків у Криму, але водночас гарантував і повагу до державного кордону України, суверенітету, незалежності. Усі ці зобов’язання не виконуються. Саме із цієї причини Франція та її європейські партнери оголосили штрафні заходи! Оскільки причини, з яких було накладено
санкції на Росію, не зникли, малоймовірно, щоб хтось вирішив би отак зненацька, раптово їх скасувати.
Читайте також: Друзі, з якими ворогів не треба
Ви не раз зустрічалися з екс-президентом-утікачем Віктором Януковичем, бо очолювали посольство за його каденції. Які враження у вас збереглися про нього?
— У період до 2010 року і сам Янукович, і оточення намагалися представити його як лідера опозиції, котрого несправедливо звинуватили у фальшуванні результатів виборів 2004‑го. Януковичу створювали образ людини, яка поважає правила й уболіває за розвиток незалежної України. Чи було це правдою? Ні. І це помітно з хвилі розпливчастих відповідей на безліч запитань щодо внутрішньої та зовнішньої політики, якою він, імовірно, нехтував. Від квітня 2010‑го та неймовірного перегляду військової угоди аж до 2042‑го всі сумніви щодо цієї постаті зникли.
Як ви оцінюєте динаміку двосторонніх французько-українських відносин? Чи відповідають вони своєму потенціалу? Які мають бути пріоритети, щоб діалог між Києвом і Парижем розвивався краще?
— Нині контакти можна назвати регулярними. Франція намагається посприяти мирному врегулюванню ситуації, яку спричинила нав’язана Україні війна на Донбасі. Треба буде добре відстежувати позицію нашого нового президента, якого оберуть у травні 2017-го.
Виходячи зі свого досвіду, зокрема й у переговорах стосовно Нагірного Карабаху, що думаєте про можливість швидкого припинення війни між Україною та Росією? Чи існує для цього реальний дієвий механізм?
— Війну могли б припинити, думаю, лише переговори, які відбувалися б у дусі поваги до взятих зобов’язань. На жаль, один із учасників конфлікту не надається до такої практики.
—————————————–
Жак Фор — кадровий французький дипломат. Народився 31 січня 1947 року. Закінчив Інститут політичних досліджень та Інститут східних мов (обидва в Парижі). У 1975–1977 роках — аташе французького посольства в Монголії. Від 1977-го до 1980-го — співробітник управління Центральної Європи в МЗС Франції. У 1980–1981-му — другий, у 1981–1985-му — перший секретар посольства в Польщі. У 1989–1992-му — заступник директора управління Східної та Центральної Європи в МЗС Франції. Від 1992 до 1994 року — посол в Албанії, у 1994–1998-му — в Естонії, у 2003–2007-му — у Словаччині. Від 2007 до 2008 року — директор управління континентальної Європи МЗС Франції. У 2008–2011 роках — посол в Україні.