Усе, що лежить на видноколі, — минуще. Проте Біблія здатна навчити, як помічати невидиме. Не за допомогою прямих указівок. Вони — лише натяк. Як дим указує на вогонь, так і світ є лише запоною, за якою не згасає полум’я вічності. Нетерплячий читач усіляко чіпляється за знаки, бо за ними не добачає нічого істотного. Ніби напівсонний блукає він стежинами текстового мороку. Але час прокидатися колись настане. Ілюструючи труднощі такого читання, Сковорода вдається до відомої історії з Книги Буття. Коли Бог вирішує покарати Содом, праведнику Лотові з двома його доньками та дружиною він наказує вшитися з міста не озираючись. Однак недовірлива жінка не змогла дотриматися перестороги, таки глянула назад і перетворилася на соляний стовп. У традиції старого українського письменства цей сюжет нерідко тлумачили буквально. Та для Сковороди він означає таємницю.
Читайте також: Тяжке навчання
Як правильно відчитати притчу? Щойно перед читачем постає таке питання, він потребуватиме наставника. Серед своїх провідників у символічний світ філософ називає імена богословів, які пропонували переважно моральні сенси Писання: Василія Великого, Івана Златоустого, Григорія Назіанзина, Авґустина та інших. Услід за апостолом Павлом отці церкви наполягали, що ненависні помисли нуртують у зовнішньому світі, а добросерді — в Божому. Звідси Сковорода висновує: смак до правильного прочитання виникає з любові, коли людина наважиться на оновлення. Здається, він жартує, коли каже, що тут не обійтися без очищувальних пігулок. Не вживши їх, кульгатимеш на обидві ноги — матеріальну й духовну. Такий вигляд має підготовча школа розуміння. Зважмо на ще одну особливість. Біблія не позбавлена дияволових тенет, проваль і принад, якщо сприймати її буквально. Мусиш обережно поводитися з óбразами, щоб не зробитися плотяною скотиною. Читати абияк, пожадливо захлинаючись текстом, негоже. Ковтання без дозування несмачне: «Багато жерти, а мало жувати — то дурне… Учений забагато жере. Мудрий їсть мало й зі смаком». Те, що не йде з думки Сковороди, актуальне донині: «Якщо в наш час або в нашому краї мудреців поменшало, порівняно з іншими часами чи краями, то причиною є те, що тиняємося незчисленними та різноманітними отарами книжок — без міри, без добору, без гавані». Цієї міри не здобудеш, допоки не народишся згори.
У своєму трактаті Сковорода раз у раз повторює фразу з Євангелія від Луки: «Згадуйте дружину Лотову». Що це означає? Передовсім розбирати, розгадувати, тлумачити óбрази, себто розбивати ідола буквальності. Відділяти тінь привида від духа бачення. Біблійне море складається з двох частин: людської та Божої. Філософ не скупиться на символічні фігури, вказуючи на переродження: Новий Світ, Люд Божий, Земля живих, Країна й Царство Любові, Республіка, Горішній Єрусалим тощо. Його утопічна Країна Любові, як і безначальна істина, замкнена на самій собі. Це кільце вічності, схоже на прадавню доктрину про вічне повернення. Власне, потрапляння в коловорот і потребує другого неземного народження. Знаю Людину! — вигукує Сковорода словами з Другого послання апостола Павла до коринтян. Земну содомську людину створено з плоті та крові. Вона вихваляється, як мавпа; перемінлива, наче місяць; марнославна як сатана; лукава, ніби змія; схожа на сиромудрого кумира, що мацає всюдибіч, як сліпий кріт. Вона як жінка Лотова: реагує на зовнішні подразники, бачить усе безпосередньо, а отже, помиляється. Відтак перетворюється на скелю, стає жупелом сластолюбства. Лише відкриття простору свободи дасть людині змогу літати без меж, роззиратися довкола голубиним оком, провіщати сокровенне, бачити минуле й майбутнє. Вона володітиме вмінням зазирати поза символи.
Читайте також: Інтелектуальні змагання
Сковорода дає практичні настанови з тлумачення Біблії. Щойно натрапиш на подразливі сюжети (пияцтво, наложництво, кровоміство, амурні пригоди тощо) — не варто залишатися на цих «содомських вулицях». Не вони є метою. Щоб досягти кінцевого призначення, мусиш здолати чимало зваб і притичин. Ох, і невже це якась глибока істина? Сковорода й сам вважає, що ні, бо зазначає: про це торочать бабські плітки і знає перша-ліпша дурепа. Підказка філософа зводиться до того, що Біблія є мостом, який треба щоразу зводити наново. Сюди можна залучити ідею герменевтичного кола. Справді, розуміння тексту передбачає спрямування від частин до цілого й навпаки, адже символічні образи Святого Письма (частини) відсилають до премудрості Бога (ціле). «Біблія є правдива ліщина. Вирви з цієї ліщини один горіх… Розкуси його та розжуй. Тоді й розжував усю Біблію». Або: «Частини розбитого дзеркала єдиним увесь Лик відображають». Так і прокладається шлях до власного серця. Та сягнувши його, непевність і далі манитиме тебе до себе, щоб знову штовхати до вічності.