Проект актуальної музики «Транзит» стартував 15 жовтня у Львівській обласній філармонії імені С. Людкевича і завершився 17 жовтня у концертній залі Національної спілки композиторів. Захід відбувся за підтримки Польського Інституту в Києві та Ґете-інституту. Як пояснюють організатори проекту – учасники ансамблю Nostri Temporis, – цей проект передовсім презентує актуальні тенденції в сучасній академічній музиці, і не лише вітчизняній, а й світовій.
В одній концертній програмі було поєднано твори українських, російських, польських і німецьких композиторів. «Головна ідея проекту – зробити своєрідну звукову подорож із Заходу на Схід, провівши слухачів незвіданими шляхами нових звучань, властивих музиці XXI століття. Ця подорож, цей «звуковий транзит» символізує, мабуть, один із головних принципів сучасного європейського мистецтва – відкритість до пізнання нового та інтегрованість в актуальні мистецькі процеси», – пояснює в анотації до проекту його координатор, директор ансамблю Nostri Temporis Богдан Сегін.
Перша асоціація пересічного слухача – непередбачуваність. Якщо на концертах класичної музики ви завжди можете передчути розвиток відомих творів, то коли слухаєте сучасну академічну музику, відчути її розгортання наперед просто неможливо. «Ця музика справді в окремих проявах є неймовірною, – розповідає польський диригент Ґжеґож Вєрус. – Вона має чимало деталей, інструментальних тонкощів, дозволяє гру зі спектром і тембром. Головні ознаки нової музики – це сценаризм, експерименти зі звуками, інструментами та діями, пошук чогось нового, що знаходиться за межами звуку».
Стежити за паном Вєрусом на концерті Nostri Temporis було особливо захопливо. Можна навіть сказати, що диригент у цьому дійстві був окремим інструментом, позаяк без нього музика українців Богдана Сегіна, Олексія Шмурака, Олени Сєрової, Максима Коломійця, поляка Тадеуша Вєлєцкого, росіянина Владіміра Ґорлінского і німця Ґергарда Штеблера набула б іншого звучання. Ґжеґож Вєрус усміхався, танцював, намагався втримати на кінчиках пальців найвищі ноти і додержувати такі важливі в сучасній академічній музиці паузи. Сам диригент пояснив, що така незвична для нього роль була пов’язана із зовнішніми обставинами: частина інструментів була за ним, тому доводилося імпровізувати.
Цікаво, що в Києві пан Вєрус лише вдруге в житті виконував твори сучасних українських композиторів. Тижню він розповів, що ця музика його дуже вразила, оскільки в ній «багато деталей, роботи зі звуком і навіть часом». Диригент боявся під час виконання зробити зайвий рух, щоб не порушити гармонію цих композицій.
Музику, яка лунала на «Транзиті», вочевидь, можуть сприйняти небагато слухачів, через неознайомленість із тенденціями в сучасній академічній музиці і через невміння на ній зосередитися, говорить письменник Сергій Жадан. «Щодня таку музику, звісно, я не слухаю, — ділиться враженнями літератор. – Вона дуже настроєва. Думаю, такі твори могли би стати хорошим супроводом до якогось сучасного фільму чи театральної вистави. Звісно, її не дуже добре слухати, якщо ти хочеш релаксувати. Це лише одна з гілок на дереві сучасної музики, не магістральна, але дуже важлива, позаяк так чи інакше свідчить про розвиток музичного мистецтва. Найголовніше – налаштуватися на хвилю цієї музики».
Для того, щоб пройнятися сучасною академічною музикою, варто все ж не лише її слухати, а ще й уважно стежити за всіма рухами музикантів, адже ненароком ви помітите, що скрипалька починає грати… на пюпітрі, що чи не кожен інструмент може бути ударним, якщо злегка постукувати по його корпусу. Те, що дивує звичайного глядача, здається давно відкритим професіоналу. Голова Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков просить не називати такі способи звуковидобування експериментами, бо такими вони були 20 років тому. «Нове використання цих інструментів почалося ще в 70-ті роки минулого століття в епоху музичного авангарду, – пояснює композитор. – Інша річ, як воно зроблено, як люди володіють цими техніками». На думку Щербакова, взірцево зробленою композицією серед представлених на «Транзиті» був твір польського композитора Тадеуша Вєлєцкого, який під час його виконання сам грав на контрабасі.
Слухачам, які в музиці більше звертають увагу на настрої, ніж на техніку, вочевидь, найближчою була композиція Максима Коломійця «Попелище наляканих веселок». Це вже той випадок, коли справді мурашки попід шкірою забігали. Сам композитор пояснює свою музику метафорично: «Крізь руїни веселок, що плачуть, змерзле та спляче, спираючись на власні промені, як на милиці, боязко пробивається світло».
А ось найнесподіванішим номером програми стала прем’єра твору німецького композитора Ґергарда Штеблера «Шви із повітря», призначеного «для камерного ансамблю та читання Сергієм Жаданом власного вірша», а точніше, для флейти, гобоя, кларнета, фортепіано, віолончелі, ударних і читця. Співпраця німецького композитора й українського письменника почалася ще торік.
Тоді Штеблер із Жаданом брали участь у реалізації проекту Ґете-інституту «Вулиця ігор – ігри на вулицях», у рамках якого відбувся цілий концерт із творів на слова Жадана. І ось Штеблер створив новий твір, поштовхом до якого став вірш харків’янина «Жити – значить померти». Принцип такого музично-літературного поєднання вам може бути відомий завдяки співпраці Жадана із «Собаками в космосі» й «Ойрою», але якщо там були ска і фолк, то тут – цілком незвична музика академічна. Сам Жадан каже, що фішка цього тандема якраз у непоєднуваності складових.
Український письменник розповів Тижню, що наступного року вони із Ґергардом Штеблером презентують в Україні та Німеччині велику театральну річ. «Можливо, це буде навіть опера», – інтригує Сергій Жадан.