Я волів би писати про повсякденні, навіть банальні справи або про цікавинки, які мені трапилися, які я помічаю, про тексти, що мене надихнули. Цього разу моя колонка буде серйозною і радше не надто оптимістичною. Мій український сегмент фейсбуку заполонили коментарі про акцію протесту польських фермерів проти неконтрольованого ввозу зерна на польський ринок (так вони вважають), через що змушені діяти радикально. І що вони роблять? Зупиняють українські вантажівки неподалік кордону (у цьому випадку недалеко від Дорогуська) і висипають з них на дорогу зерно, яке провозили транзитом через Польщу. Мій польський сегмент фейсбуку мовчить, якщо не рахувати голосів відданих друзів України, які краще розуміють багаторівневість проблеми.
Павел Боболович, кореспондент польських ЗМІ в Україні, прокоментував це так:
«Висипати зерно і вламуватися в чужі машини – це бандитизм. Гадаю, це очевидно? Псевдоконтроль заступника міністра Міхала Колодзейчака відкрив шлях до наступного етапу анархії на кордоні. Конфедерати і ви знаєте, хто ще, радіють цьому.
За мить в Україні може відбутися якась провокація і спіраль ненависті знову накрутиться.
Треба прояснити минулорічну аферу з імпортом зерна та знайти організаторів (так званий список Роберта Телуса, до речі, є). Звісно, той факт, що саме польські компанії вивели на наш ринок українське зерно (і, ймовірно, заробили на цьому статки), псує наратив тих, хто так намагається розпалювати антиукраїнські настрої.
І питання, до якого я ще повернуся: чому криваві конфедерати (та інші мітингувальники та прихильники протестів) не викидають на вулиці російське зерно, чому не кричать про переорювання польських овочівників імпортом овочів з Росії?».
Зі свого боку український коментатор Василь Расевич бачить це так:
«Якщо й після нападу на українські вантажівки і нищення приватної власності влада Польщі “відморозиться”, бо “тупо нема повноважень”, або не хоче діяти “недемократичними методами”, то вона є співучасницею цього антиукраїнського злочину. А Україна має звернутися до відповідних органів в Брюсселі».
Невдовзі мають з’явитися позиція польських правоохоронних органів щодо інциденту з українськими перевізниками поблизу Дорогуська й коментар відповідних представників влади, але цю справу варто розглядати з трохи ширшого європейського погляду.
Отже, віднедавна країнами Європейського Союзу шириться велика хвиля протестів фермерів, незадоволених своїм становищем. Бунт, що вже традиційно почався в Парижі, поширився на Бельгію, Німеччину, Нідерланди, Іспанію, Румунію, Польщу й нещодавно на Болгарію. Фермери вимагають розірвання міжнародних договорів, що дозволяють імпортувати дешеву харчову продукцію з усього світу, зокрема й з України. Унаслідок протестів ЄС відмовився від договорів з Південною Америкою, над якими працював останні… двадцять років. Договори з нашою країною також під загрозою, бо вони шкодять інтересам сусідів України — польським чи румунським фермерам.
Не варто очікувати різкої зміни поведінки фермерів, які протестують у Польщі. Українські аргументи: що війна, що це ніж у спину, що російська агентура тощо не змінять ситуації, бо це наслідок ширших процесів, які розгортаються в Європейському Союзі.
Європейські фермери звикли до надзвичайних привілеїв. Мало хто усвідомлює, що ⅓ бюджету Європейського Союзу іде на субсидії для спільної сільськогосподарської політики. Сьогодні ми стали свідками того, як привілейована каста фермерів утрачає свої позиції, але далі відчуває, що має достатньо сил, щоб це змінити, тобто зберегти все так, як було, попри те що це неможливо. Про це добре знають і політики, але з огляду на чергові вибори (цього разу до Європейського парламенту) вони готові відмовитися від узятих на себе міжнародних зобов’язань. Утім, виготовлення продуктів харчування становить лише 1,4 % ВВП Європейського Союзу, а це менше, ніж дають послуги зберігання на складах для глобального гіганта Amazon, що надсилає готову продукцію з усього світу.
Критики стану європейської економіки, що не витримує конкуренції зі світовими тенденціями, вважають, як нещодавно зазначив The Economist, що «Європа — це музей просто неба. Підходить для туристів і пенсіонерів; шанувальники моделі люблять 35-годинний робочий тиждень і серпневі вихідні. Біль, який відчувають фермери, є реальним (зростання вартості енергії та добрив, «зелені правила», що розробляє бюрократична машина ЄС, спрямовані на кишені фермерів, незалежно від того, чи вимагають залишити землю пустувати, диктують, якого розміру мають бути курники чи як доглядати живоплоти. — Авт.). Відчуття, що тебе покинули сили, які ти не можеш контролювати, є неприємним. Ті, хто протестує на своїх тракторах, — це лише вершина айсберга (чи то пак вістря вил)».
Як каже стара польська приказка, зернинка до зернинки — от і повна мірка. Цього разу, здається, почуття міри було втрачено, і невідомо, що із цим робити.
Тож варто готуватися, що таких інцидентів буде більше, а не менше. Ставлення до України, української сільськогосподарської продукції — це наслідок власного егоїзму й політичної неспроможності Європейського Союзу, який, схоже, не лише збавляє темпи розвитку, а й втрачає візію.