За якихось 100 м від центру Балікпапана дорога знову стає такою поганою і запилюженою, що Раянові на його попелястому Hyundai доводиться їхати змійкою. В асфальті небезпечні глибокі ями радіусом із метр, машина підстрибує на розбитій дорозі й кілька разів небезпечно нахиляється.
Кінець серпня в Балікпапані — час посухи, дощу справді не було вже кілька тижнів. Але Раян, який народився в Індонезії 35 років тому, нервовий не лише через вибоїни та пилюку: «Оця ситуація і показує, що моя країна не може швидко стати сучасною, — каже він. — Вибоїни є в усіх державах, але ці утворилися, бо, хоч на ремонт і виділили відповідні кошти, частина з них осіла в невідомо чиїх кишенях».
Причина, чому 35-річний Раян узагалі витрачає час на те, щоб возити відвідувачів цією Богом забутою дорогою повз птахофабрики й крокодилові ферми, — цей район на сході Калімантану раптом став всесвітньо відомим. У лісах за Балікпапаном має постати нова столиця острівної держави. На території площею 27 тис. км2 протягом наступних 10 років мають збудувати міністерства, аеропорт, посольства, суди та житлові квартали для запланованих 700 тис. мешканців. Вартість такого переїзду нині оцінюють у близько €30 млрд. Президент Джоко Відодо, якого всі називають просто Джокові, обґрунтовує цю примусову акцію постійним просіданням Джакарти, бо там роками викачували ґрунтові води із землі.
Читайте також: В Індонезії вирішили перенести столицю
Запланована з цього приводу прес-конференція таки стала подією, бо Джокові вдалося поєднати перенесення столиці з незалежністю від Нідерландів. «Хоча ми вже 74 роки незалежна держава, — пафосно виголосив президент, — але ніколи не могли самі визначити свою столицю». Це й справді зробили нідерландці, чия Голландська Ост-Індійська компанія (VOC) у 1621-му перенесла своє центральне бюро до сьогоднішньої Джакарти. Щоправда, до незалежності місто називалося Батавія.
Тим часом Джакарта, за оцінками ООН, перетворилася на 30-мільйонний мегаполіс. У промові Джокові це також одна з основних причин перенесення: «Централізація економіки в одному місті нашої країни створила дисбаланс між індонезійською периферією та Явою, ми хочемо протидіяти цій концентрації».
На острові Борнео ідею сприймають добре, адже столиця має в країні прикру репутацію. Смог, затори, постійний шум. У Джакарті зареєстровано 18 млн автомобілів — абсолютний світовий рекорд для міста. Ухвалений кілька років тому закон, згідно з яким у піковий час авто можуть їздити почергово з парними й непарними числами, призвів до того, що мешканці столиці стали купувати другу машину з іншим номерним знаком. Після десятилітньої бюрократичної тяганини цього року нарешті відкрили метро, що має 13 станцій.
Щільність населення зростає мало не щодня, квартири у висотних будинках часто не більші ніж 15–20 м2. У 2017‑му британський інститут Zipjet провів дослідження серед 150 міст світу щодо того, яке з них викликає найбільше стресу. Джакарта опинилася на 132 місці, гіршими виявилися Нью-Делі, пакистанське Карачі та Дакка в Бангладеш. До речі, перше місце посів тоді Штутгарт, отримавши звання міста, вільного від стресу.
Балікпапан досі вважається одним із найприємніших міст Індонезії. Воно затишне, має 850 тис. мешканців, численні піщані пляжі, пронизане пагорбами, і в кожному його кварталі є принаймні одне кафе, у якому подають лате. Завдяки нафтовим родовищам і шахтам, розташованим неподалік, Балікпапан досяг досить помітного добробуту. День міста святкують на ювілей першої вдало пробуреної нафтової свердловини. Однак Джокові обрав місто на Борнео зі ще двох причин: вибір одного із «зовнішніх островів» має посилити відчуття єдності близько 17 тис. островів. Окрім того, Борнео розташований поза «вогняним кільцем», як називають низку з близько 150 активних вулканів Індонезії.
За словами політичного аналітика Кевіна О’Рурка, цілком ймовірно, що план Джокові спрацює. Хоч перенесення столиці можуть сприйняти як жест на послаблення Яви, чого давно чекали індонезійці, але він не вважає, що без столичного статусу Джакарта втратить привабливість. «Вона залишиться мегаполісом, — каже він, — і надалі діятиме як економічний та фінансовий центр, якщо зміна клімату не спричинить її передчасний кінець». Навесні північ міста десятиліттями затоплює, будівельні проекти міської влади не можуть цього стримати.
У тиждень рішення про столицю Раян побачився з друзями на Heliped — майданчику для гвинтокрилів на пляжі в Балікпапані, що є місцем зустрічі закоханих пар і друзів. Захід сонця був прекрасним, але настрій серед його товаришів панував стриманий. «А якщо через будівництво міста вирубають ще більше дощового лісу?» — запитала одна з подруг. Досі казали, що це будівництво має відбуватися якомога екологічніше. «Але подивися на наші дороги, — відреагував Раян, — тут добре помітно, як вони дотримуються правил».
Читайте також: Мультикультуралізм і одноденність Індонезії
Що далі просуваєшся вглиб острова Борнео, то більшою стає курява, яка шириться містами й дорогами. Так, у столиці Центрального Калімантану Паланкараї вміст дрібного пилу часто перевищує шкідливу для здоров’я межу 200 мг на м3, і ці показники в час посухи тримаються тижнями. Місто було одним із трьох місць, де могли збудувати майбутню столицю. Врешті через дощовий ліс таки вирішили інакше. Цього року знову сталися сотні лісових пожеж. Їх спричиняють переважно селяни, які хочуть отримати більше посівних земель і пасовищ.
Минулого тижня в п’ятницю ввечері австралієць Бред Дж. сидів у Балікпапані в закладі під назвою Seventh Street. Це єдиний бар, де ще лунає західна музика, наприклад «Please Forgive Me» Браяна Адамса. Бар нагадує Бредові про час, коли на острові ще жило значно більше білих. «Те, як компанії Shell і Total систематично витісняли з торгівлі в країні, межує з одержавленням нафтових запасів», — міркує він. Утім, із часу незалежності країна прагнула позбутися впливу іноземних фірм. «Перенесення столиці може посилити обмін знаннями й освітою, — сподівається чоловік. — Адже це саме те, чого бракує провінціям поза Джакартою — доступу до іноземних мов, до великого світу».
Раянова машина таки добре перенесла поїздку околицями Балікпапана. На зворотній дорозі через мангрові ліси та край джунглів перед авто пробіг слон. Тут, на Борнео, справді досі дуже природно. Раянові спадає на думку ще одна спільність із Джакартою, про яку досі практично не згадували: Індонезія найбільша мусульманська країна світу, і хоча частка християн на Борнео дуже висока, та Балікпапан — одне з небагатьох міст острова, де іслам об’єднує близько 90% населення. Він гадає, це також могло мати значення.
Як і в Джакарті, у Балікпапані стає щораз більше повністю вкритих одягом мусульманок. «20 років тому ситуація була іншою», — схвильовано каже Раян. І додає: «Але що я знаю, я ж приїжджий». На Борнео він прибув шість років тому. Із Джакарти.