Кіровоградщина не просто розташована в географічному центрі країни. Донедавна областю проходила політична межа між південно-східною та центрально-західною частинами держави. У соціально-економічному плані вона, можливо найбільше порівняно з усіма іншими регіонами, також є віддзеркаленням досі не вирішених проблем України.
Цьому сприяє і той факт, що Кіровоградщина найбільше віддалена не лише від кордонів з іншими країнами, а й від найбільших та найзаможніших економічних центрів країни: Києва, Одеси чи Харкова, які в той чи інший спосіб підтягують рівень життя прилеглих до них регіонів. На Кіровоградщині також значно менше, ніж в інших депресивних регіонах України, поширене заробітчанство.
Відтак регіон, який має вдосталь природних та земельних ресурсів, сприятливе розташування на перетині внутрішньоукраїнських транзитних шляхів, залишається один із найбідніших в Україні.
Демографічна криза та українізація
Попри значний приплив населення з інших частин України та республік СРСР населення Кіровоградської області з 1959-го по 1989-й залишалося майже незмінним на рівні 1,24 млн. За переписом 2001 року лише 77,6% населення народилося на її території, 8,2% — на території інших держав, зокрема 5,1% — РФ (це становило дві третини всіх росіян краю — 7,5%). Міграція на промислові підприємства супроводжувалася низькими показниками природного приросту та відпливом мешканців сільських районів за межі області. Однак за останню чверть століття уже в незалежній Україні перший фактор, який забезпечував приплив населення, перестав працювати. А другий, погіршений зростанням смертності та різким спадом народжуваності, призвів до стрімкого зменшення кількості мешканців краю зі швидкістю як мінімум у 1,5 раза вищою за середньо українську — з 1,24 до 0,97 млн.
Читайте також: Ділити економно
Водночас це супроводжувалося зупинкою запущеного в радянський час динамічного процесу русифікації Кіровоградщини. Якщо з 1959-го по 1989-й частка росіян серед її мешканців зросла в 1,4 раза (з 8,4% до 11,7%), а українців зменшилася з 88,7% до 85,3%, то вже до 2001-го частка останніх знову збільшилася до 90,1%, а росіян впала до 7,5%, фактично відмотавши показник до стану 1950-х років. У результаті край, який деякі гарячі голови з адептів «русского міра» навіть намагалися зарахувати до «Новоросії», мало чим відрізняється від сусідніх Вінниччини чи Черкащини.
Переселенці радянських часів із Росії наразі точково зосереджені в кількох містах та їх околицях, зокрема Світловодську (14,8%) та районі (12,7%), а також прилеглому до нього Онуфріївському районі (12,8%), власне Кіровограді (12%) та районі (9,3%), Олександрії (11%) і Знам’янці (10,3%). У більшості інших районів їхня частка була на рівні статичної похибки й становила 1–3%.
Російська рідною була лише для 10% жителів краю: найбільше зрусифікованих українців було в Кіровограді та Знам’янці, де частка російськомовних майже удвічі перевищувала частку етнічних росіян (19,6% та 19,9% проти відповідно 12% та 10,3%). А громадян, для яких рідною є російська, у Світловодську (20%). В Олександрії таких 12,5%, Кіровоградському районі — 10,4%, Маловисківському районі, де містяться уранові шахти, — 9,6%, в Онуфріївському та Світловодському — по 12,9%.
Натомість у решті районів області частка громадян, які вважали рідною російську, становила, за поодинокими винятками, від 2% до 5%. І якщо в містах обласного підпорядкування та окремих промислових поселеннях поширеність російської в побуті значно перевищує її частку як рідної мови, то в сільських районах абсолютно домінує українська. При цьому в містах із населенням понад 50 тис. (Кіровограді, Олександрії та Світловодську) станом на 1 липня 2015 року проживало лише 39,5% мешканців області.
Політична еволюція
Паралельно процесу дерусифікації відбувався й процес зміни політичних пріоритетів мешканців регіону. У 1990-х переважна частина стабільно підтримувала почергово Кравчука проти Чорновола, Кучму проти Кравчука, Симоненка проти Кучми. Петро Симоненко на виборах 1999 року здобув 52,6% голосів і більшість у п’яти з шести виборчих округів. На парламентських перегонах до Помаранчевої революції також домінували ліві, зокрема у 2002-му вони здобули сукупно 42% голосів. «Наша Україна» разом із БЮТ отримали 19,9%, майже стільки само (19,7%) — дві партії влади: ЗаЄдУ (13,3%) та СДПУ(о) (6,4%).
Першими виборами, які чітко зафіксували проєвропейську політичну орієнтацію Кіровоградщини, стали президентські 2004 року: у «третьому» турі Віктор Ющенко здобув голоси 63% виборців області. У 102-му окрузі на заході області, який включав Голованівський, Вільшанський, Гайворонський, Добровеличківський, Новоархангельський та Ульяновський райони, рівень його підтримки сягнув 75,8% (проти 20,2% у Януковича). А найнижчим (51,3% проти 43,1%) був у 104-му, до якого належали шахтарська Олександрія з районом, Долинський, Новгородківський та Петрівський райони.
Однак тоді цей результат був досягнутий в умовах часткової деморалізації біло-синього електорату під час Помаранчевої революції та експлуатації проєвропейським кандидатом опозиційної риторики. У 2006-му роль цих факторів була втрачена й проєвропейські сили хоч і здобули перемогу в області загалом, однак у південно-східному Олександрійському окрузі лідером усе ж стала ПР. У цьому самому окрузі, єдиному на Кіровоградщині, переміг на президентських виборах 2010 року і Янукович (хоча й із мінімальним, фактично середньоукраїнським результатом 48,5% проти 45,1% у Тимошенко).
Загалом же в області на виборах 2010-го Юлія Тимошенко, яка перебувала тоді при владі, здобула переконливу більшість 54,7%, що було значно вище від її середньоукраїнського результату. Це сигналізувало про завершення процесу переходу Кіровоградщини до проєвропейськи зорієнтованих регіонів незалежно від того, належали проєвропейські сили до опозиції чи до влади в той чи інший момент. Надалі область залишилася в цьому електоральному полі й навіть південно-східний Олександрійський виборчий округ поволі дрейфував у напрямку паритету проєвропейських та проросійських політичних сил.
Читайте також: Географія – невивчений урок?
Зокрема, на виборах 2012-го, попри масштабне використання адмінресурсу та інших технологій спотворення результатів виборів, ПР і КПУ набрали там 48,8%, а «Батьківщина», УДАР, «Свобода» та РП Ляшка — 46%. В області загалом останні здобули переконливу перемогу з результатом дещо вищим, аніж у 2010 році отримала Тимошенко (55,1% проти 39,7% у ПР та КПУ).
На парламентських виборах 2014-го Опозиційний блок подолав 5% бар’єр лише в п’яти з шести виборчих округів (крім західного Голованівського). А проросійська трійка (ОБ, СУ та КПУ) в області здобула 12,2%. Найбільше на промисловому сході Кіровоградщини (в Олександрійському окрузі 15,4%, а у Світловодсько-Знам’янському — 15,8%). Однак це було лише тінню їхньої колишньої популярності тут.
Моноспеціалізація
Кіровоградщина належить до регіонів із низькою офіційною зайнятістю та водночас найнижчими показниками заробітної плати тих, хто таки має роботу. У першому півріччі 2015-го вона ввійшла до шістки областей, де середня зарплата до оподаткування була нижча ніж 3 тис. грн, а несуттєво поступилися їй за цим показником лише Тернопільська, Чернівецька та Херсонська. З 593 тис. жителів працездатного віку та ще 19,5 тис. працюючих осіб, старших від працездатного віку, менш як 30% (181,4 тис.) перебували офіційно у штаті й лише половина з них — у позабюджетній сфері. Враховуючи, що в області налічується понад 307 тис. пенсіонерів, навантаження на повноцінних платників податків у реальному секторі сягає шести клієнтів держави.
Водночас понад дві третини всіх найманих працівників позабюджетної сфери зосереджені в Кіровограді з районом, Олександрії з районом та Світловодську. У решті області коливалася в межах 600–1600 осіб на район. Ще більш разючою видається ситуація з фондом заробітної плати, з якої відраховуються платежі до соцфондів та податок із доходів. Із 2,72 млрд грн в усій області 1,5 млрд грн були виплачені в Кіровограді та районі. У світлі децентралізації та переходу до більшої самодостатності територій та громад такий стан без зміни системи оподаткування формує перед ними серйозні виклики.
Низький рівень реальної зайнятості та доходів населення — наслідок незадовільного й украй однобокого використання багатого ресурсного потенціалу області. За, на перший погляд, збалансованим співвідношенням промисловості та сільського господарства (21% і 23% ВРП) приховується абсолютне домінування в складі першої харчової промисловості та олійно-зернової моноспеціалізації з рідкісними вкрапленнями інших виробництв.
Виробництво продукції сільського господарства бурхливо зростає з 2008 року (до 2014-го — у 2,2 раза). А завдяки олійній промисловості останнім часом також розвивалася випереджальними темпами порівняно з рештою країни й індустрія Кіровоградщини. Якщо загалом по Україні промислове виробництво у 2014-му порівняно з 2009-м майже не змінилося (збільшилося лише на 1,1%), то в Кіровоградській області — на 45,3%.
За обсягами вирощування соняшнику остання є абсолютним лідером в Україні, зерна — одним із п’яти — семи найбільших продуцентів, а в розрахунку на одного мешканця (соняшнику близько 1,2 т, зерна — 3,5–3,8 т) узагалі поза конкуренцією. Попри перше місце в Україні за урожаями соняшнику (і майже вп’ятеро більший за середньоукраїнський показник на одного мешканця), понад половина сировини для переробки наразі завозиться з інших регіонів. Це позначилося й на експортній спеціалізації краю. У 2014 році понад 69% експорту становила продукція олійно-жирової промисловості, 7,6% — зерно, ще 5% — інша продукція АПК, 11,1% — продукція машинобудування.
Читайте також: «Децентралізація». Вона ж дезінтеграція…
Це полегшило географічну диверсифікацію експорту й вихід із залежності від російського ринку. З 2010 року експорт до країн Азії та Африки зріс у 4,8 раза, до ЄС — у 2,1 раза, тим часом до Росії зменшився. Наразі саме країни Азії та Африки стали для Кіровоградщини основним ринком збуту: 55,7%, або $457,3 млн, у 2014 році. До країн ЄС було спрямовано 20,6% вивозу, Євразійського економічного союзу — менш як 20% (зокрема, до РФ — лише 9,9%). Основними споживачами продукції Кіровоградщини стали Індія (12,9%, або $105,8 млн), Китай (9,8%, або 80,3 млн), Іран (7,8%, або $64,4 млн), Єгипет (6,8%, або $56 млн).
Проте в результаті сформувалася тотальна залежність краю від кон’юнктури на світовому ринку олії. За будь-якого суттєвого спаду цін на ньому ситуація в локомотивній на сьогодні галузі Кіровоградщини різко погіршуватиметься, тягнучи за собою область загалом.
Перспективи диверсифікації економіки
Висока частка олійної галузі в економіці Кіровоградської області є результатом аж ніяк не її потужності, а фактичної відсутності інших галузей. Наприклад, за випуском промислової продукції Кіровоградщина поступається в 1,5–2 рази навіть далеким від поняття індустріальних сусіднім Миколаївській, Вінницькій та Черкаській областям, а Полтавській узагалі вп’ятеро, випереджаючи за цим показником у країні хіба що Чернівецьку, Тернопільську, Закарпатську, Волинську області та підконтрольну Україні частину Луганської. Тим часом мінерально-сировинний потенціал області має понад 340 родовищ корисних копалин, більшість із яких наразі не використовуються. Це і буре вугілля (близько 3 млрд тон), на якому, наприклад, у Німеччині та Чехії працює значна частина енергетики, і різноманітна рудна сировина (залізо, нікель, золото), і значущі у світовому масштабі поклади урану (понад 100 тис. т), горючі сланці (близько 3 млрд т) та поклади торфу. В області міститься найбільше в Європі Заваллівське родовище графіту.
На Кіровоградщині значні перспективи розвитку видобувної промисловості. Однак у нинішньому вигляді, коли, за поодинокими винятками, сировина навіть без первинної обробки вивозиться якщо не за кордон, то до сусідніх, насамперед Дніпропетровської, областей України, вона не здатна принципово поліпшити ситуацію в області. Великі сподівання покладаються на нарощування видобутку урану, який на сьогодні становить близько 1 тис. т. Ціна 1 кг урану зараз зіставна з вартістю тонни зерна. Для нього є стабільний внутрішній ринок збуту, адже наразі Україна забезпечує власні потреби менш як наполовину. Втім, роль уранодобувної промисловості в масштабах області навіть за успішного розвитку й у перспективі не зможе зрівнятися з виробництвом зерна чи олії. На базі місцевих нікелевих руд діє Побузький феронікелевий комбінат. Гірничозбагачувальний комбінат з випуску ільменітового концентрату для титанової промисловості в Новомиргородському районі. В області видобувають залізну руду, яка, втім, переробляється в сусідній Дніпропетровській, а гірничозбагачувальний комбінат у Долинській досі залишається довгобудом (будується з 1980-х років).
Читайте також: Децентралізація: у пошуках зразків
Натомість нереалізованим лишається потенціал області у виробництві альтернативних джерел енергії в умовах її дефіциту в Україні. У 2014-му Кіровоградщина спожила 534 млн м3 природного газу та 0,26 млн т привізного кам’яного вугілля, ринкова вартість яких становить 3,5–4 млрд грн. Тим часом не розроблялися належним чином місцеві поклади ані бурого вугілля, ані торфу чи горючих сланців. Не кажучи вже про найбільший у розрахунку на одного мешканця потенціал виробництва палива з біомаси, яка залишається на полях після збору місцевих щедрих урожаїв. У відповідній царині область має неабиякі перспективи нарощування як виробництва, так і зайнятості, адже в названих сферах може успішно працювати малий та середній бізнес, саме виробництво порівняно рівномірно розподілятися по території області, а виготовлене та видобуте паливо вивозитися принаймні до сусідніх регіонів країни. Окрім видобувної промисловості останнім часом в області також досить динамічно розвивається виробництво електронної та оптичної продукції (з $3 до $22 млн протягом 2011–2014 років), лакофарбової (із 4,5 млн кг до 8,5 млн кг), металоконструкцій (у 3,5 раза), брикетів і гранул для опалення з деревини та інших природних матеріалів (з 14,7 тис. т до 24,2 тис. т), пластикових вікон і дверей зі 106 тис. шт. до 144 тис. Також динамічно зростало виробництво низки видів меблів, продукції машинобудування (зокрема, у 1,7 раза — вантажопідіймачів та конвеєрів). Однак загальні обсяги випуску цієї продукції все ще лишаються незначними.
Майже не використовується наразі рекреаційний потенціал регіону. А він включає не лише фундамент для зеленого туризму із пов’язаними з ним масовою зайнятістю та збільшенням доходів сільських мешканців, а й лікувальний та ознайомчий туризм. Регіон використовує свій рекреаційний потенціал значно гірше порівняно навіть із сусідніми Черкаською чи Вінницькою областями.