Цього дива я чекаю-виглядаю, мабуть, років від трьох. Триває воно день-два, не більше. Ще вчора ліс здавався темним сіро-коричневим масивом із ледь окресленою графікою стовбурів і гілок, а сьогодні наче хтось накинув на нього ніжно-зеленкуватий вельон. Це ще не листочки – напнуті бруньки з тоненьким краєчком, ніжним і беззахисним. І водночас упертим, із непереможною вірою, що, попри нічну холоднечу й крижані вітри вдень, весна прийшла. В місті ж дивишся знизу на каштани – лише натяк на майбутнє буяння, а з восьмого поверху – веселі долоньки з розчепіреними пальчиками-листочками. З Великоднем!
Матеріал друкованого видання
№ 17 ( 182 ) від 28 Квітня
Перейти до змісту