У травні 2003-го команда КВН «95-й Квартал» із Кривого Рогу відіграла останню у своїй історії гру в московській Вищій лізі клубу. Криворіжці вилетіли із сезону на стадії чвертьфіналу, що стало великим розчаруванням для шанувальників команди. Від неї очікували якщо не перемоги, то неодмінно участі у фіналі. Особливо після успішного попереднього сезону. Тоді «кварталівці» стали першою за кілька років українською командою, яка досягла передостанньої стадії. Чемпіонами московської ліги КВН українці взагалі востаннє були аж у 1997-му. У складі команди «Запоріжжя — Кривий Ріг — Транзит» перемогу тоді святкував і нинішній президент Володимир Зеленський. Щоправда, у тому колективі юний Зеленський був представником другого складу. Фронтменом він став уже в «95-му Кварталі».
Про півфінал, де Кривий Ріг поступився команді з Москви, говорили ще кілька років по тому. Серед частини аудиторії шанувальників КВН побутує думка, що «кварталівців» засудили. Мовляв, на «Первом канале», де й досі виходить проект, не могли стерпіти, що столицю переможуть «хохли-провінціали». Цю саму версію, нехай і непрямо, озвучували й самі учасники криворізької команди, зокрема Олександр Пікалов (один із провідних акторів «Кварталу 95», який не пішов у політику після обрання Зеленського президентом. — Ред.) та сам нинішній президент України. «Нам здавалося, що ми сильніші, а до нас ставляться негідно, несправедливо», — казав Зеленський в інтерв’ю для сайта КВН кількома роками пізніше, пояснюючи причини рішення залишити клуб. Тепер він завжди додає, що з роками в нього не лишилося претензій до Алєксандра Маслякова, керівника проекту КВН.
Складно казати, яку насправді роль відіграв «несправедливо» програний півфінал у 2002-му у рішенні Зеленського та компанії залишити КВН. Головне, що те рішення в підсумку стало не тільки стовідсотково правильним для колективу, а й епохальним для України. В одному з матеріалів, присвяченому історії КВН, Зеленського навіть дотепно назвали «найкмітливішим серед кавеенщиків» саме завдяки рішенню вийти з-під контролю Маслякова та його компанії АМіК. Вона, власне, контролювала фінансові надходження від концертів гумористів, пов’язаних із клубом. Рішення розірвати зв’язки було ризикованим. Зеленський міг наразитися на повне закриття доступу до російського телебачення, яке було законодавцем моди по всьому колишньому СРСР. Однак у Кривому Розі, вочевидь, були готові до цього, принаймні спочатку.
«Квартал 95» (назву трохи змінили після виходу з КВН) не назвеш першопрохідцем серед колективів та окремих кавеенщиків, які пробували розбити монополію АМіК у сфері телевізійного гумору, орієнтованого на молодь. Інша річ, що «Вечірній квартал» став куди успішнішим за всі попередні спроби (ще один популярний проект Comedy Club з’явиться пізніше й відправить Маслякова на другі ролі. — Ред.). Замість боротьби за Росію, на чому концентрувалися всі попередники, Зеленський і компанія зрозуміли, що ліпше стати номером один в Україні.
Локалізація продуктів українського телебачення — безсумнівна заслуга криворізької команди. Українське ТБ й досі не стало прозорим бізнесом, а на початку 2000-х узагалі в цьому сенсі перебувало в зародковому стані. Доба «панк-ТБ» 1990-х, коли авторам дозволяли будь-які експерименти, закінчилася. Натомість з’явилася простіша модель повної орієнтації на російський ринок і закупівлю дешевого, але «перевіреного» продукту в північного сусіда. Це виправдовували економією та культурною близькістю аудиторій. Розважального та гумористичного продукту, який відіграє ключову роль на телебаченні не тільки України або Росії, а й будь-де, не вистачало найбільше. Для цього передусім потрібні автори, які крім того, що вправно жартують, можуть зробити дешеві й зрозумілі пересічному глядачеві формати. Виховання аудиторії точно не історія про телебачення, особливо в умовах обмежених ресурсів. Найталановитіших авторів у 1990-х переманювали до Москви на більші гроші. І тут з’являється Володимир Зеленський та компанія, які вже впізнавані завдяки участі в КВН і пропонують кількагодинний продукт точно не гіршого рівня, ніж у Росії. Найголовніше: продукт повністю занурений в український контекст.
Цікаво, що навіть такій нібито очевидній із погляду майбутнього успіху ідеї знадобився час для пробиття ешелонів оборони українських медіа-менеджерів. Перший випуск «Вечірнього кварталу» вийшов на телеканалі «1+1» наприкінці 2003 року. Однак канал, який згодом відіграє важливу роль у становленні Зеленського як політика, тоді відмовився від подальшої участі. «Кварталівці» перейшли на «Інтер». Усе, що сталося потім, тепер можна назвати закономірністю. Проте слід згадати ще низку деталей.
Після першого успіху на українському телебаченні Зеленський знову вчинив логічно з міркувань підприємництва, але нестандартно з огляду на українські реалії. Він став створювати компанію замкненого циклу виробництва, не передаючи права на свої продукти телеканалам. Перше рішення дало змогу з часом зайняти вагому частку в суміжних індустріях, передусім кіно- та серіальному виробництві. А друге — скористатися вигодами від просування продуктів на інші ринки, що зараз стало основою заробітку для тих, хто створює контент в Україні.
Символом перетворення Зеленського на українського Маслякова стало створення у 2015-му проекту «Ліга сміху» — фактично клонованого КВН, але зробленого так, щоб уникнути відрахувань колишньому босу за використання авторських прав. Рік створення проекту невипадковий. Річ у тім, що компанія «Квартал 95» стала однією з тих, які не тільки не програли, а й використали на свою користь обмеження впливу російського телевізійного продукту в Україні. Звісно, Зеленський часто скаржився на падіння надходжень від російського ринку. Однак «кварталівці» не лише збільшили частку на українському ТБ, а й посилили власний підрозділ кіновиробництва. І нехай казус із забороною «Сватів» в Україні не вводить в оману спостерігача. Стратегічно «Квартал 95» виграв від розриву з Росією.
Якщо підсумувати, то «Квартал 95» — це приклад успішного бізнесу в українських реаліях, коли загальний рівень індустрії не сприяє, а радше стає на заваді. Однак головне питання в іншому. Чому продукти «Кварталу 95» в інших країнах стають просто частиною ефірної сітки телебачення, а в Україні набули мало не містичного статусу? Проблема, найімовірніше, у відсутності конкуренції. Десь у В’єтнамі або Індії «Розсміши коміка» тільки чергове шоу, яких безліч з абсолютно різними героями. В Україні ж нікого, крім Зеленського, довгий час не було. Олігархи — власники телеканалів — витрачали гроші на зірок на кшталт Савіка Шустера й нафталінові політичні шоу, а Зеленський і компанія підібрали те, що погано лежало, — розважальну частину. Понад те, це були не просто співочі шоу, а гумор і серіали, які так чи інакше претендують на певні сенси. Вони можуть здатися комусь абсурдними, але зовсім не провина «Кварталу 95» у майже повній відсутності конкурентів на цій ниві. Єдиними помітними можна назвати українське відгалуження Comedy Club і проекти Сергія Притули, який вийшов із того формату.
Подальша політична кар’єра стала радше наслідком того, що накидалося глядачеві впродовж довгих років трансляцій. Телебачення не створює глибоких смислів і складних відповідей. Якщо хочеться такого, то слід узятися за книжку. Телебачення ж догоджає глядачеві. Знову ж таки, ця формула стосується не тільки України. Просто тут нікого іншого, хто догоджав би на рівні Зеленського, не було. Глядач втомився від політиків? Треба над ними всіма сміятися. Глядач не хоче відмовлятися від звичок? Треба дати йому радянський продукт, вироблений в Україні. Глядач не розуміє значення історії? «Какаяразніца».
Ще однією складовою успіху став імідж простих провінційних хлопців і дівчат, які домагаються успіху власними зусиллями, перемагаючи «мажорів» зі столиці. Цю деталь образу Зеленський та компанія експлуатували ще з пам’ятного півфіналу КВН проти Москви. «Наприклад, у Донецьку або Кривому Розі, щоб стати популярним і вирватися за ці межі, потрібно було грати або у футбол, або у КВН. У Москві, Києві можна було робити що завгодно», — казав актор «Кварталу 95» Пікалов в одному зі своїх інтерв’ю.
Ідея боротьби провінції проти столиці, або, якщо ширше, маленької людини проти можновладців стала тією вишенькою, яку поклали у 2019-му на тортик майже готового політичного образу Зеленського. Власне, це й стало єдиною справжньою ідеєю, яку він проніс через обидві торішні виборчі кампанії. Вона ж лежала в основі створення серіалу «Слуга народу» у 2015-му. Участь у тому проекті можна назвати справжнім стартом Зеленського як політика. «Щоб простий учитель жив як президент, а президент як учитель», — каже простий учитель Голобородько, який уже скоро стане президентом. Серіал продемонстрував на екрані покарання політиків та олігархів за зверхність до простих людей, при тому що самі прості люди доклали небагато зусиль до цього. Просто школярі назбирали грошей на заставу (що характерно, у серіалі не показали як), а громадяни проголосували за потрібного кандидата з простого люду. Ключовий посил не в тому, що вибори можуть змінити життя громадян. Він у тому, що вибори не змінять ключових речей, а от помститися «мажорам» за допомогою бюлетеня можна. Просто треба голосувати за свого хлопця.
Образ «свого хлопця» актор Володимир Зеленський використовував протягом сценічної кар’єри й намагається втримати його на посаді президента. Однак часи змінюються. «Триматися осторонь» політики, будучи президентом, не варіант. Це вже позначається на популярності продуктів «Кварталу 95». У 2019-му скетчі «Вечірнього кварталу» й «Ліги сміху» вперше за кілька років не ввійшли до десятки найпопулярніших відео в українському сегменті YouTube.
Саме Зеленському доведеться платити за виплеканий, зокрема його зусиллями, образ інакшості політиків та беззмістовності політики. Він перестає бути «своїм» для аудиторії не через вчинки, а просто через приставку «президент України» поруч з іменем. Однак розчаровуватися не варто. Для Зеленського так чи інакше відкривається нова сторінка в політиці, де доведеться грати нові ролі. Для українського розважального телебачення за відсутності вітчизняного Маслякова випав новий шанс урізноманітнити продукти. А громадяни вкотре дістали можливість попрацювати над помилками.