Україна має дуже важку екологічну ситуацію — це аксіома. Чи не щодня різноманітні організації або експерти публікують інформацію про перші місця нашої країни за рівнем забруднення повітря, води, землі, вирубування лісів тощо. І про сумне лідерство за захворюваністю та смертністю, що пов’язані з цими показниками. Упродовж усіх 25 років з моменту відновлення незалежності та навіть від початку перебудови екологічна тематика не зникає з риторики політичних партій та громадських організацій, і небезпідставно. При цьому, однак, лишається ефективною маніпуляційною технологією, яка давала змогу в потрібний час збурювати суспільну думку, але майже ніколи не приводила до реальних зрушень в екологічній ситуації.
Старт використанню екологічної тематики в політичних гаслах дала, природно, Чорнобильська катастрофа, яка мала й має досі величезний вплив на суспільну думку. Цілком логічно, що тему боротьби за екологію підняли на свої прапори демократичні організації. Наприклад, один із перших масових мітингів часів перебудови, що зібрав понад 20 тис. учасників, відбувся в Києві в листопаді 1988 року й був присвячений екологічним проблемам. На ньому вимагали не брехати про наслідки Чорнобиля та про реальну допомогу тим, хто постраждав у результаті катастрофи. Активну діяльність розвинула й громадська організація «Зелений світ», у якій брали участь письменники та громадські діячі Олесь Гончар, Юрій Щербак, Сергій Плачинда та ін. А трохи згодом екологічні проблеми підняв на щит Народний рух. На першому ж з’їзді в Києві 1989-го екологія була серед чільних питань. І взагалі ця тема стала однією з найчастіше використовуваних під час боротьби рухівців із комуністами. Адже народ був збурений: чи не на кожній зустрічі лунали лозунги про необхідність прибрати диктат Москви, яка безжально експлуатує українські природні ресурси. Не в останню чергу саме така риторика привела до зростання прибічників незалежності на Донбасі та в індустріальних районах Південного Сходу.
Читайте також: Патріарх Філарет: «Влада не йде дорогою правди»
З 1990 року почала діяти й Партія зелених — перша політична організація, яка екологію зробила основною тематикою своєї діяльності та яку до певного моменту сприймали як різко опозиційну до комуністичної номенклатури і до відновлення незалежності, і після. Щоправда, поступово потрапила під вплив великого промислового бізнесу. Взагалі початок 1990-х був дуже плідним на екологічну тематику: кількість громадських організацій росла як гриби після дощу. Саме тоді були ухвалені основні документи в царині охорони довкілля.
Зростала й впливовість згаданої Партії зелених. А 1998-го ця політсила створила сенсацію, коли на парламентських виборах здобула 1 444 264 голоси виборців (5,43%), отримавши 19 депутатських мандатів. Зелені тоді мали підтримку електорату в усіх регіонах України, крім Львівської та Чернівецької областей. Звичайно, реального впливу в парламенті в них не було, але сам факт існування відповідної фракції вже свідчив про те, що екології має значення для виборців. Хоча тоді, на піку популярності, ПЗУ звинувачували в тому, що вона є ширмою для «червоних директорів» і власників великих металургійних підприємств. Як приклад наводили її передвиборчий список, де справді було не так багато активістів, зате чимало бізнесменів. Звичайно, керівництво ПЗУ всі звинувачення відкидало, але коефіцієнт корисної дії від перебування зелених у парламенті був досить низький.
Саме цей момент зле пожартував з екологією. Адже великі політичні партії зрозуміли благодатність цієї тематики й поставили її собі на службу. І вже напередодні парламентської кампанії екологічну тематику, зокрема, піднімає на свої прапори технічний проект «Команда озимого покоління». До парламенту ці олігархічні первістки так і не потрапили, однак про екологічну катастрофу кричали досить голосно. А як не згадати про так звану Партію екологічного порятунку «ЕКО+25%», яка насправді була технічним проектом групи «Індустріальний союз Донбасу» Гайдука — Тарути, що мав стати їхнім інструментом впливу в парламенті взірця 2006 року. Але не судилося: освоївши шалену кількість коштів, на яких збагатилися чи не всі політичні пройдисвіти передовсім Донбасу, проект пішов у політичне небуття.
Ну а показники самої ПЗУ почали падати від виборів до виборів. Так, 2002-го за ПЗУ проголосувало 1,3% виборців, 2006-го — 0,5%, 2007-го — 0,4%, 2012-го — 0,35%, 2014-го — 0,24%.
Зазначимо, що екологією залюбки спекулювали проросійські сили та партії. Та ж таки Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко постійно використовувала у своїй агресивній антизахідній пропаганді твердження про те, що «американці збираються зробити з України ядерний могильник, а Європа хоче нас використати як звалище для своїх відходів». Полюбляли кричати про бажання «бандерівців знищити наш Крим» і «Русский блок» в АРК.
А на початку 2010-х екологія стала вже безпосереднім елементом політтехнологій. Наприклад, як не згадати про серію мітингів у Маріуполі восени 2012 року, де мешканці протестували проти жахливого екологічного становища, у яке місто потрапило через викиди з двох гігантських заводів, що належать Рінатові Ахметову. Акції збирали до 10 тис. осіб і були чи не наймасовішими за останні роки в країні. Вівся збір підписів, висувалися вимоги припинити шкідливі викиди в атмосферу та варварське знищення Азовського моря. Щоправда, до якихось конкретних результатів вони не привели.
Читайте також: Брудна справа. Чому в Україні не переробляють сміття
Це якщо говорити про відкриті джерела. Але була й версія, що за мітингами стояли структури, близькі до Юрія Іванющенка, який нібито хотів увійти до складу акціонерів «Метінвесту» і який знайшов привід, що називається, «покачати» ситуацію в Маріуполі, на той час повністю ахметовській вотчині. У принципі, версія цілком імовірна, адже кінець 2012 року, на який припав пік екологічних мітингів, був зірковим часом для «Сім’ї», коли вона справді підминала під себе всіх і вся. І тоді багато джерел підтверджувало наявність конфлікту між Рінатом Ахметовим та людьми, близькими особисто до тодішнього очільника країни Віктора Януковича.
Але чи не найбільш промовистою в сенсі маніпуляцій екологічною тематикою стала історія зі сланцевим газом, його покладами та перспективами добування на Донбасі й у Карпатах. Отже, від початку 2010-х дедалі активніше мусувалося питання про чималі запаси сланцевого газу на Юзівському родовищі. І про бажання американської корпорації Shell розробляти там свердловини методом гідророзриву. Все це дало чималі приводи знову ж таки для проросійських сил піаритися на темі «злобних піндосів», які не просто хочуть знищити природу «рідного Донбасу, що ніколи не стане на коліна», а й мають хитрий план знищення вугільної галузі. Причому навколо цієї теми неочікувано об’єдналися такі сили, як КПУ й місцеві скажені з «МММ» на чолі з Денисом Пушиліним, одним із майбутніх очільників «ДНР». Боротьба проти американських «буржуїв» дала чимало вістей капеушникам напередодні парламентських виборів-2012. Цікаво, що місцева Партія регіонів не була активною в цьому питанні, тому воно дісталося цілком яскравим антиукраїнським силам. Щоправда, результативність була така собі, а активна діяльність на тому фронті згаданої компанії Shell спочатку призупинилася багато в чому через протидію газово-російського лобі, ну а потім, природно, через початок війни на Донбасі.
Абсолютно паралельно подібний процес боротьби зі «світовою плутократією» відбувався на протилежному фланзі країни, на Заході, де ті ж таки поклади сланцевого газу були віднайдені в Карпатах, які, своєю чергою, зацікавили міжнародні корпорації, що почали вести там відповідні розвідки. Це дуже збурило Всеукраїнське об’єднання «Свобода», яке розпочало активну кампанію проти цього під гаслами а-ля «Не дамо клятим мультикультурним капіталістам знищити наші рідні Карпати». Враховуючи, що то був зірковий час ВО у сенсі популярності та представництва в місцевих органах самоврядування, свободівцям вдалося цілковито заблокувати цей процес.
Читайте також: Відновлювана енергетика. Точки зростання
Заслуговує на увагу факт одночасного протистояння початку добутку сланцевого газу як відверто проросійських сил, так і підкреслено українських, котрі, щоправда, багато разів чомусь підігравали, свідомо чи несвідомо, інтересам РФ. А те, що Росія була як ніхто зацікавлена в тому, щоб сланець на території України не добувався, тобто в збереженні власної газової монополії, доводити не треба.
Ну а війна на Сході, яка вже два роки не вщухає, загнала питання екології на глибокий маргінес. Деякий сплеск цікавості був у зв’язку з історією з грибовицьким сміттєзвалищем біля Львова, та й то радше в політичному сенсі, а не суто природоохоронному. Можна сподіватися, що зараз поступово відбуватиметься процес повернення екологічної тематики в русло реальної боротьби за природу за допомогою банальних передвиборчих чи ворожих
маніпуляцій.