Коли німецькі «Зелені» після першого успіху на виборах 1983 року з’явилися в Бундестагу, то впізнати їх серед більш-менш схожої групи тамтешнього політичного істеблішменту було зовсім неважко. Довгі бороди й волосся, в’язані светри, джинси та кросівки виділяли їх серед стриманого й ділового стилю колег. А їхня робота як парламентарів часто була елементом протестного перформансу, яким вони намагалися привертати увагу до проблем, перебуваючи поза стінами основного законодавчого органу своєї країни. Бо як інакше розцінити пошкоджене кислотним дощем дерево, яке представники партії несли на перше засідання новообраного Бундестагу?
За майже сорок років чимало змінилося для «зелених» не тільки в Німеччині, а й в інших країнах Європи. Вони встигли побувати в урядах багатьох країн і подекуди й зараз є учасниками урядових коаліцій. Німецькі «Зелені» тепер переодяглися з в’язаних светрів у звичний діловий стиль, а білі «найки» Йошки Фішера, у яких він складав присягу як перший «зелений» міністр у регіональному уряді, нині стали частиною експозиції одного з німецьких музеїв. Минулого тижня партія вперше за свою історію висунула власного кандидата на посаду канцлера. Нинішні рейтинги дають їм змогу це зробити, адже наразі партія «Союз 90/Зелені» має більшу підтримку, ніж навіть керівна ХДС. Щоб досягти таких змін, їй довелося докласти чимало зусиль.
Німецькі «Зелені» з’явилися як дітище покоління 1968 року: це була група феміністок, екоактивістів і пацифістів. Зокрема вони активно виступали проти розташування американських атомних боєголовок на території Західної Німеччини, а на виборах 1980 року закликали до роззброєння. Цей широкий спектр поглядів, на думку Аманди Слоат, авторки дослідження «Нові німецькі центристи» про німецьких «Зелених» для аналітичного центру Brookings, відрізняв німецьких партійців від їхніх колег в інших європейських партіях такого ідеологічного спрямування. Ті здебільшого фокусувалися на питаннях захисту довкілля.
Читайте також: За щільно зачиненими дверима
Дискусії щодо військових інтервенцій остаточно здійснило переворот у партії на початку 2000-х. У часи кабінету Ґергарда Шредера (де «Зелені» були молодшими партнерами, а один з лідерів партії Йошка Фішер — міністром закордонних справ і віцеканцлером) Німеччина погодилася на участь у воєнній операції НАТО в Косово та на розгортання німецьких військ в Афганістані. Рішення про участь Бундесверу в бойових операціях поза Європою тоді вперше ухвалили від часу закінчення Другої світової. Воно не отримало б необхідної підтримки в парламенті без чотирьох голосів «Зелених» — молодшого партнера в коаліції з СДПН.
Подальша історія партії була сповнена поразок і перемог, а також внутрішніх реформ. Урешті партія зуміла ідентифікувати себе як лівих центристів з огляду на те, що ця ніша виявилася вакантною після тривалих коаліцій лівоцентристської СДПН і консервативної ХДС та дедалі сильнішого схилення німецьких «Лівих» у бік радикалізму. Останні, до речі, з часу погодження німецьких військових операцій на зламі епох вирішили затаврувати «Зелених» «партією війни». Один із засновників партії «Лівих» і надпартійного утворення «Вставайте» з тим самим ідеологічним спрямуванням Оскар Лафонтен після оголошення кандидатури однієї зі співлідерок «Союз 90/Зелені» Анналени Бербок на посаду канцлерки не забув у своєму фейсбуку пригадати про момент перетворення цієї політсили на «партію війни». Це відбулося, на його думку, саме після рішення долучитися до операцій НАТО в колишній Югославії, а Бербок своєю стійкою позицією щодо російської агресії та спротивом «Північному потоку-2» продовжує ту політичну лінію.
Цікаво, що однією з найважливіших політичних позицій нового політичного об’єднання «Вставайте», де Лафонтен став співзасновником, є «зближення з Росією» та посилення «незалежності» від США. Попри ці напади на Анналену Бербок та інших представників партії з боку політиків близького політичного табору в минулому, не можна говорити, що партія повністю позбулася пацифістських поглядів, які були ключовими для неї на початках існування. Зокрема Бербок наполягає, що дотримання двовідсоткової ставки витрат на оборонний бюджет, чого вимагає НАТО і що було однією з ключових точок зіткнення між Берліном і Вашингтоном за часів президентства Дональда Трампа, не головне. Вона навіть назвала розмови про це «абсурдними дебатами». Натомість важливою є якість реформ, які здійснюватимуть у німецькій армії.
Сьогодні зростання підтримки партії можна помітити й на регіональному рівні. Тепер «Зелені» є в урядах одинадцяти німецьких земель і, як свідчать опитування, мають усі шанси якщо не очолити, то стати учасниками наступної федеральної урядової коаліції.
Досягнення «зелених» у ФРН — не єдиний успіх представників ідеології в Європі. Нині представники таких партій є членами урядових коаліцій у чотирьох країнах ЄС. Окрім Німеччини, «зелені» в останні роки зазнали значного підйому у Франції. Так представники партії «Європа Екологія Зелені» стали фактично переможцями торішніх місцевих виборів. Ліон, Бордо, Страсбург і низка менших французьких міст отримали «зелених мерів». Без підтримки цієї партії складніше було б досягти переобрання й меру Парижа Анн Ідальґо. Тому напередодні другого туру вона уклала з ними угоду.
«Зелені» мали великий успіх на виборах до Європарламерту у 2019 році, де отримали разом по ЄС трохи більш ніж 9% голосів (див. Тиждень № 23/2019). Найкраще їх оцінили в Німеччині, Великій Британії та Франції. Однак вибори до Європарламенту мають свої особливості, які показують лише частину настроїв щодо певних політичних партій у країнах ЄС. Явка під час виборів до ЄП також зазвичай нижча, ніж на виборах до парламентів країн. До того ж якщо подивитися на те, які партії є членами групи «Зелені — Європейський вільний альянс» у Європарламенті, то разом із «зеленими» партіями там також чимало тих, чия назва не виявляє екологічних постулатів як основної ідеології. Там зокрема є й різноманітні «піратські» партії (і чеські, і німецькі), данська Соціалістична народна партія й навіть Російський Союз Латвії. Це порушує питання про те, чи задля збереження екологічного порядку денного партія має бути власне «зеленою» чи може мати таку ідеологію на додаток до інших позицій.
Читайте також: Ревізія відкритості
У 2018 році двоє британських дослідників Зак Ґрант та Джеймс Тіллі оприлюднили велике дослідження, у якому проаналізували дані з 32 країн упродовж 45 років щодо умов, які можна вважати сприятливими для партій екологічного спрямування. Так, згідно з їхніми висновками, «зелені» мають кращий успіх у багатших країнах із нижчим рівнем безробіття. Також що вищою є залежність від атомної енергетики, то кращі результати екопартії здобувають на виборах. Ще одна особливість, яка впливає на електоральну підтримку «зелених» партій, — це позиції провідних партій щодо екологічного порядку денного. Якщо мейнстримні партії негативно позиціонують себе в «зелених» питаннях, то від цього виграватимуть політичні проєкти, для яких таке питання в програмах є ключовим. Якщо ж цілі й завдання основних партій перетинаються з програмами «зелених», то це може послабити або й підірвати їх підтримку, особливо якщо їх створено нещодавно й вони ще не мають достатньо досвіду та вмінь, щоб монополізувати екологічний порядок денний. Здається, у чомусь схожа ситуація трапилася зі шведськими «зеленими», коли після активізації руху, започаткованого школяркою-екоактивісткою Ґретою Турнберґ, лідери партії почали говорити про потребу влити в партію «нової енергії». Вони відчули, що втрачають підтримку, адже екологічні питання розпорошилися між різними політичними силами й рухами. Натомість зростання екосвідомості у Фінляндії мали зовсім інші наслідки для тамтешньої «Зеленої ліги». На виборах 2019 року партія отримала на 3% більшу підтримку, аніж на попередніх виборах, і ввійшла до п’ятипартійної урядової коаліції.
Читайте також: Чи приїде Макрон до України?
Позачергові парламентські вибори в Австрії восени 2019-го принесли історичну перемогу для австрійської «Зеленої альтернативи». Партія отримала понад 13% підтримки й стала молодшим партнером в урядовій коаліції разом з Австрійською народною партією Себастьяна Курца. На час переговорів щодо формування коаліції багато хто з аналітиків передбачав, що представникам партії доведеться дати задню щодо деяких зі своїх екологічних пунктів і це може вплинути на її майбутні рейтинги, але нещодавні опитування показують, що попри незначне зниження підтримки вона й досі тримається на рівні 13%, які здобула на виборах 2019 року.
Зростання підтримки австрійських «зелених» певною мірою відбулося через скандал довкола ультраправої популістської Австрійської партії свободи. Збільшення підтримки екопартій у Європі виникає як своєрідний баланс до зростання популістських і правих партій. Так підтримка німецьких «Зелених» наростала разом із розвитком і зростанням підтримки ультраправої «Альтернативи для Німеччини». Хвиля «зеленого» центризму, що може якщо не здолати, то бодай збалансувати європейську хвилю популізму, за нинішніх умов видається доволі недалеким і сприятливим майбутнім.