Нещодавно прем’єр-міністр Ізраїлю Нафталі Бенет їздив до Москви як посередник у справі припинення повномаштабної війни, розв’язаної Росією проти України. Хоча міністр закордонних справ Ізраїлю Яїр Лапід засудив вторгнення РФ, сам Нафталі Бенет і досі не висловився з цього приводу. Чи немає в цьому певної суперечності?
Можливо, йдеться про хибне уявлення, що міністр закордонних справ, міністри фінансів, будівництва, оборони, прем’єр-міністр Ізраїлю мають індивідуальні позиції стосовно того чи іншого питання. Позиція держави Ізраїль висловлена абсолютно чітко. По-перше, наша держава визнає Україну в кордонах, визначених міжнародними угодами та українською конституцією, виступає за територіальну цілісність України. По-друге, Ізраїль в особі своїх представників в ООН засудив російську агресію проти України. Жодних інших, додаткових думок щодо цього в ізраїльського військового і політичного керівництва не існує.
Причина, чому прим’єр Ізраїлю прибув поспілкуватися з Владіміром Путіним, полягає ось у чому. Ізраїль є частиною західного блоку, союзником США тощо. Америка є нашим партнером, тому його стратегічна лінія цілком очевидна і зрозуміла. З іншого боку, у ізраїльского прем’єра двері відчинені як до Києва, так і до Москви. Тому якщо є хоч найменша можливість зупинити цей жах війни, який триває, то, відповідно, прем’єр-міністр Ізраїлю не міг цим шансом не скористатися. Зауважте, що це відбулося в шабат, коли пересуватися для релігійного єврея, яким є Бенет, заборонено. Його супроводжував також релігійний єврей, уродженець Харкова Зеєв Елькін. Він є міністром будівництва, а також головою ізраїльсько-української та ізраїльсько-російської міжміністерської ділової ради. Це людина, яка вільно володіє українською і російською мовами.
Читайте також: Атака на Ербіль. Як оборона України пов'язана з подіями в Іраку
Зрозуміло, що спроба зупинити вторгнення та припинити війну може бути здійснена через певне посередництво. Ізраїлю знайома така ситуація на Близькому Сході: наша держава конфліктує з певною терористичною організацією та державою-агресором, вести переговори з якими на пряму неможливо. Тому якщо є можливість про щось домовитися, це відбувається через посередників. Прем’єр Нафталі Бенет запропонував своє посередництво президенту України Володимиру Зеленському ще за місяці до початку війни. Зеленський прийняв цю пропозицію. Відповіддю Путіна було ввічливе “ні”. Але той факт, що прохання надійшло з Москви, свідчить про те, що там як мінімум розуміють, що ситуація розвивається не так, як там розраховували, тому посередництво стало потрібним. Думаю, що вибудовувати конспірологічні теорії довкола цього факту недоречно. Інколи лопата — це просто лопата.
Під час засідання Ради Безпеки ООН заступник постпреда РФ Дмітрій Полянський заявив, що Росія не визнає суверенітету Ізраїлю над Голанськими висотами. Чи зважає ізраїльський уряд на такі заяви?
Ізраїль засудив дії Росії, і вона одразу ж згадала, що Голанські висоти належать Сирії, яка завдяки зусиллям різних країн перестала існувати як держава. Цілком розуміло, що РФ і Ізраїль мають різні погляди на територіальну належність Голанських висот, які тричі ставали плацдармом агресії арабських країн проти Ізраїлю. Тому додаткове нагадування про цю місцину на мапі є лишень фігурою мовлення. Додам, що такі розбіжності Ізраїль має не тільки з Росією, але також і з європейцями, і з американцями, і з Україною, яка підтримувала резолюції, що засуджували ізраїльську поселенську політику. Але все це вторинні моменти, які сьогодні не відіграють жодної ролі у великій дипломатії.
У Москві чудово розуміють, що те розуміння, яке було між РФ і Ізраїлем стосовно ситуації в Сирії і на ізраїльському північно-східному кордоні, підштовхує до того, що аж надто вдаватися до активності на ізраїльському напрямі не варто. Бо так вже сталося, що Ізраїль воює із союзниками Росії. На сьогодні він не воює безпосередньо з РФ, але з Іраном та Сирією, а також з угрупуваннями, які вони підтримують, різноманітними іранськими проксі тощо ми знаходимося у ситуації конфлікту. У підсумку Росії доводиться утримувати в Сирії дві серйозні військово-повітряні бази для того, аби їх прикривати. Між Ізраїлем і російськими військами є координація, яка полягає у тому, що коли Ізраїль вирішує свої питання щодо безпеки, то вони не втручаються. Чому? Бо не в інтересах Москви, щоб ізраїльські військово-повітряні сили перевіряли ефективність російської ППО. Всім зрозуміло, що на випадок чого, вона не стане перешкодою.
Чи намагатиметься Іран, на ваш думку, скористатися ситуацією російсько-української війни задля власного інтересу? Чи відбуватиметься це в Сирії, де присутні іранські проксі?
Звичайно, Іран буде використовувати ситуацію, що склалася, у власних інтересах. Ізраїль якраз є фактором стримування, аби ця країна утрималася від певних дій. Тому союзникам Ірану доводиться рахуватися з цим. Їхня проактивність у даному випадку може бути контрпродуктивною. Той факт, що на теренах Сирії відбуваються певні дії, які приписують ВПС Ізраїлю, і ізраїльські військові їх визнають, підштовхує російських військових до думки, що їм ліпше не втручатися. У такої політики є свої обмеження. До того ж іранцям треба користатися з ситуації, поки американці готові підписати з ними ядерну угоду, поновити її дію на сприятливіших для Тегерану умовах. Тому поки що у них лишається надія, що американці підуть на поступки. Думаю, що схеми розміняти Сирію на Україну малюють і зараз, але вони, як я бачу з Єрусалиму, є навряд чи реалістичними.
Коли російські війська завдали ракетного удару по київській телевежі, то влучила вона і по Бабиному Яру. В Україні нарікають на відсутність активного засудження таких дій з боку Ізраїлю. Яким насправді є ставлення до цієї події у вашій державі та суспільстві?
Держава Ізраїль зараз веде війну на трьох фронтах. Мова про безпосередні бойові дії проти сирійського режиму Башара Асада, іранців та їхніх проксі. Ця війна триває вже декілька поколінь. Всі покоління ізраїльтян воюють. Якщо раніше головними ворогами були араби, то сьогодні на перший план виходять інші. Араби зрозуміли, що без Ізраїлю на Близькому Сході їхня власна безпека буде неможливою, і що він є для них не проблемою, а рішенням. Це один з аспектів питання. Те, що сьогодні відбувається, спонукає ізраїльський уряд говорити менше, а діяти більше. Говорити менше навіть своїм союзникам і колегам, як-от Україні, якій співчувають від усієї душі. Якщо просто голосно волати про свою підтримку, то криком все і вичерпується. Коли ж мова про підтримку функціонування схеми, яка максимальним чином забезпечить інтереси безпеки Ізраїлю і його союзників, то це абсолютно інша історія. Тому керівництво нашої держави дуже обережно ставиться до будь-яких заяв чи гасел, котрі накладають зобов’язання.
Читайте також: Французьке гніздечко Путіна (фото)
Керівництво Ізраїлю дуже складно ставиться добудь-яких спроб експлуатації єврейської теми де б то не було. Чому Нафталі Бенет утримався від будь-яких заяв, на противагу ізраїльському міністру закордонних справ? Бо з Москви ми постійно чуємо, що вони "пішли рятувати єврейський народ" в Україні. Обговорення теми щодо Бабиного Яру означатимуть переведення дискусії на інші рейки, відволікання уваги від дійсно важливих речей. Розмова про те, що “російські війська прийшли до України рятувати євреїв від фашиста Зеленського” є анекдотичною. Анекдотом все у цьому випадку і завершиться. Зараз ліпше займатися іншими речами.
Якщо говорити про ізраїльське суспільство, то погляньте на опитування, з ким сьогодні ізраїльтяни. Не думаю, що варто це додатково коментувати. Проукраїнські демонстрації в Ізраїлі є масовими. Востаннє у нас такі потужні виступи відбувалися 2011 року, коли натовпи людей протестували проти зростання дорожнечі життя. Ви не уявляєте, що сьогодні відбувається. В Ізраїлі сьогодні відбувається просто таки український бум. Усі радіоканали країни, від найбільших і до сільських радіостанцій, нон-стоп говорять тільки про війну в Україні. І ще про всілякі дрібниці: економічне зростання, дорожнечу життя, транспортну систему, ціни на бензин тощо. Але 90% відсотків ефірного часу присвячено подіям в Україні.
———————
Зеєв Ханін — ізраїльський політолог і соціолог. Працював науковим співробітником відділу історії Близького Сходу і Африки Тель-Авівського університету. Від 1998 року викладає політологічні предмети в Університеті Бар-Ілана, а від 2009-го також в Університетському центрі «Аріель» у Самарії. Його курси присвячені ізраїльському суспільству, різним єврейським громадам та суспільно-політичній ролі вихідців із СРСР в Ізраїлі.