Після кількамісячного зволікання 5 червня Європейський центральний банк на кількох фронтах розпочав наступ супроти низької інфляції, яка в єврозоні становить нині лише 0,5%. ЄЦБ знизив базову відсоткову ставку від уже й так невеликих 0,25% до 0,15%. Що важливіше, він став першим великим центробанком, який запровадив від’ємну ставку на депозити для комерційних фінустанов, зменшивши її від 0 до -0,1%, тобто фактично тепер за зберігання депозитів у ЄЦБ доведеться платити самим банкам. Окрім того, він оголосив про нові заходи сприяння бізнесу на периферії єврозони, якому катастрофічно бракує кредитів, у спосіб забезпечення дешевого тривалого фінансування банків-кредиторів таких фірм. Це стимулювання стало необхідним для підтримки масштабнішого економічного відновлення, що менше залежало б від ФРН.
Жваве зростання німецької економіки на 0,8% (або 3,3% в річному перерахунку), про яке в Берліні свідчать крани, що здіймаються над будівельними майданчиками, та дорожні роботи внизу на вулицях, уберегло економіку єврозони від падіння в І кварталі 2014-го. Хоча цей темп, очевидно, сповільниться, зростання економіки країни очікується приблизно на рівні 2% щороку як у 2014-му, так і у 2015-му, тож Німеччина завиграшки обжене решту членів єврозони, як вона це робить від початку єврокризи у 2010 році.
Створювати,а не споживати
У Німеччині профіцит поточного рахунку платіжного балансу від 2006 року тримається в середньому на рівні 7% ВВП, а в 2013-му сягнув нового піка – 7,5%. Відтак іще більший подив викликає здатність країни утримувати такий значний профіцит, поки решту єврозони, яка є головним ринком німецького експорту, дуже лихоманить: профіцит зовнішньої торгівлі ФРН із країнами євроклубу впав від 4,5% ВВП у 2007 році до 2,1% у 2013-му. Але її експортери зуміли пристосуватися, скориставшись із шалених апетитів країн, що розвиваються, на якісну техніку і транспортну продукцію, якими славляться німецькі виробники.
Жвавий ринок праці в Німеччині, підтриманий далекосяжними реформами, – ще одне свідчення непоганої ситуації. Торік зайнятість сягнула майже 42 млн, збільшившись за останнє десятиліття на 3 млн й продемонструвавши максимум від часів возз’єднання в 1990-му. Безробіття зменшилося від 11,4% робочої сили (показник дев’ятирічної давності) до нинішніх 5,2% – найнижчого показника за історію об’єднаної Німеччини і другого знизу серед 28 країн ЄС.
Різке зростання кількості робочих місць допомогло отримати стабільні податкові надходження до бюджету. Тривалий період напрочуд малих відсоткових ставок, почасти завдяки статусу Німеччини як безпечної гавані під час кризи євро, також опустив відсоток, під який Берлін міг залучати державний борг. Ці сприятливі умови разом з обмеженням бюджетних видатків покращили становище державних фінансів. У 2012-му держбюджет був профіцитним, а торік державний борг упав нижче за 80% ВВП – уперше від 2009-го.
Завдяки цим економічно-фінансовим успіхам Німеччина залишається потужним бастіоном серед непевної єврозони. Але занепокоєння викликає тривалий прогноз. Попри демографічний бум у Західній Німеччині від середини 1950-х до середини 1960-х років, народжуваність не досягала рівня, необхідного для нормального відтворення (приблизно 2,1) від початку 1970-х років. Чистої міграції, хоч вона зараз і велика (приблизно 400 тис. осіб за рік), буде замало для вирівнювання демографічного розриву, який зменшує потенціал зростання, створюючи перешкоди для постачання робочої сили. Через це критично важливим стає збільшення продуктивності. Утім, навіть якщо вона помітно покращиться, демографічне навантаження є настільки великим, що потенційний темп зростання економіки опуститься нижче за 1% упродовж десятиліття, за даними ОЕСР (див. «Насувається буря»).
Підвищення темпу зростання продуктивності вимагає більших інвестицій як у матеріальний, так і в людський капітал. Попри те що німці пишаються своїм солідним додатним сальдо поточного рахунку, в ньому можна вбачати й ознаку слабкості, бо він відображає брак внутрішніх інвестицій на тлі національних заощаджень. Загальний обсяг інвестицій зменшився від 21,5% ВВП у 2000 році до 17,2% у 2013-му. Держава не тільки надто мало вкладає в нову інфраструктуру, а й недостатньо фінансує її утримання та ремонт.
Найбільше зниження інвестицій, утім, помітне з боку бізнесу. За даними берлінського економічного аналітичного центру DIW, інвестиції слід підняти на стійкий рівень, вищий від теперішнього приблизно на 3% ВВП. Президента Союзу підприємців Німеччини Маркуса Кербера особливо непокоїть інфраструктура: від електричних мереж до широкосмугового інтернету.
Окрім того, у ФРН спостерігається дефіцит як людського, так і фізичного капіталу. У Берліні, як і повсюди в ній, працедавці скаржаться на дефіцит кваліфікованих кадрів у багатьох галузях. Фінансування освіти менше, ніж в інших багатих країнах, і пояснити його падінням народжуваності можна лише частково. Під час проведеного ОЕСР опитування працездатних людей у багатих державах німці продемонстрували дещо кращі знання в точних науках, але несподівано низький рівень грамотності. Менше ніж третина їхньої молоді здобуває вищу освіту. Цей показник нижчий за середній для розвинутих країн.
Для зростання продуктивності потрібен буде ефективніший сектор послуг; сьогодні він становить 69% німецької економіки. Йому бракує динаміки німецьких виробників, незважаючи на оптимістичний сплеск інтернет-стартапів у Берліні. Реформи для стимулювання конкуренції, особливо у сфері професійних послуг, на які припадає 10% ВВП, допомогли б пожвавити загальну продуктивність. ОЕСР виступає за цілий спектр реформ, як-от спрощення нотаріальної процедури під час реєстрації комерційних фірм і скасування регульованих цін на послуги архітекторів та інженерів-будівельників. Настільки суворі вимоги в ЄС можна зустріти лише в Німеччині.
Але поки все відбувається так добре, мало хто відчуває бажання проводити нову хвилю перетворень. Відповідно до останнього опитування організації Eurobarometer, 84% німців задоволені станом економіки в країні. Це найвищий відсоток у єврозоні. Сформований наприкінці минулого року коаліційний уряд теж готовий задовольнити запит на дивіденди від болісних попередніх реформ, як зазначає директор економічного аналітичного центру IW Köln Міхаель Гютер. Яскравий приклад – нещодавня відмова від пенсійної реформи, яка декому дасть змогу йти на заслужений відпочинок у 63 роки замість 65.
Не варто недооцінювати пружність німецької економіки. Але заради добра єврозони і власного, дозволити собі спочивати на лаврах Німеччина не може.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com