Збройний барон

У Сполучених Штатах кожен громадянин, який досяг повноліття, перебуває у здоровому глузді й не конфліктує із законом, може придбати пістолет. Простий смертний в Україні може претендувати лише на мисливську чи газову зброю, при цьому він має пройти виснажливі дозвільні процедури. Водночас кількість злочинів на душу населення, скоєних із застосуванням вогнепальної зброї, в Україні та США не надто різняться. Той, хто задумав збройне пограбування чи вирішив стати на шлях кілера, може прикупити арсенал на чорному ринку. Тиждень пішов слідами зловмисників.

 

 

Пошук «ґан-дилера» був доволі складним і забрав кілька місяців. Зрештою я отримав згоду на зустріч і опинився біля торговельного центру «Термінал» на околиці Броварів, що під Києвом. Тут мене має зустріти уповноважений торговця зброєю. Переді мною, ніби нізвідки, з’являється кремезний чоловік середніх років. Мовчки киває у бік старенької «Волги». Сідаємо до машини. «Ну, ти пам’ятаєш умови – жодних диктофонів та фотоапаратів, – сиплим голосом говорить чолов’яга. – І взагалі – щоб ти зрозумів, зустрічаємося з тобою тільки тому, що за тебе нормальні люди поручилися. Тож не підставляй їх». Він дістає з кишені невеликий металевий пристрій, що ззовні нагадує радіоприймач, і починає водити навколо мене. Здогадуюсь, що це портативний металошукач. Раптом пристрій починає тривожно пищати. Мій візаві враз посуворішав: «А ну, покажи, що в тебе у правій кишені!» Точно пам’ятаю, що там нічого немає. Запускаю руку і виймаю невеликий магніт, що колись туди кинув та і забув про нього. «Ти так не жартуй, – попереджає дядько. – Сподіваюся, нічого такого більше в тебе нема?» Нарешті рушаємо.

 

І от я в гаражі в промзоні на кордоні Києва та Броварів. Ззовні – звичайний нічим не примітний старий металевий сарай, в якому за законами жанру має стояти якийсь роздовбаний «Москвіч» чи «копійка». Проте нічого подібного я всередині не побачив. Не було там і видовища, яке люблять показувати в голлівудських блокбастерах – стін, завішаних різною зброєю. Ні, гараж завалений ящиками з різноманітною аудіо- та відеотехнікою з Китаю. Виявляється, «збройний барон» має цілком легальне прикриття – торгує китайськими фенами й телевізорами. А канал поставки техніки використовує і для свого тіньового бізнесу.

 

Врешті знайомлюся з самим «керівником концесії» – але навіть описувати зовнішність я не буду з огляду на домовленість із ним. Назвемо його Сергій. На запитання, як довго він займається таким бізнесом, торговець посміхається: «Скільки займаюся – стільки й добре. Давно вже, повір».

 

Із міліцейських зведень: Працівники Служби безпеки України разом з УБОЗом столиці 25 травня 2007 року провели спецоперацію, під час якої затримали власника нелегального арсеналу і вилучили велику кількість вогнепальної зброї. Серед вилученого арсеналу: 20 карабінів, 8 пістолетів, 5 пістолетів-кулеметів, 3 гвинтівки, 20 кг вибухонебезпечних речовин, майже 20 тисяч зарядів і 10 пристроїв для безшумної стрільби. Ще наприкінці 2006-го до Управління боротьби з організованою злочинністю ГУМВС України в м. Києві надійшла оперативна інформація стосовно групи осіб, яка намагається організувати канал постачання на територію України вогнепальної зброї та боєприпасів закордонного виробництва. У квітні 2007 року в одного з фігурантів цієї ОЗГ за місцем його роботи в Броварах було здійснено оперативну закупівлю набоїв. У тому числі було закуплено пістолет-кулемет «Скорпіон» чеського виробництва. Безпосередньо торгівлею відав 30-річний молодик – власник тиру. Очевидно, що він був не єдиною ланкою в ланцюжку торгівлі зброєю в Києві.

 

Питаю у Сергія, як все ж таки відбувається процес купівлі-продажу? «Та дуже просто, – посміхається він. – Спочатку людина, тільки через знайомих та після їхніх рекомендацій, виходить на мене. Далі я «пробиваю», чим вона дихає, чи не «мєнт» часом… ну, а далі зустрічаємося і я віддаю «ствол». За словами продавця, він спеціалізується на короткоствольній зброї – пістолетах. Хоча, зізнається він, декілька разів були замовлення на автомат Калашнікова. Щоправда, АК замовляють не так часто – як для самооборони, так і для злочинних намірів це надто велика й помітна зброя. Яку, до того ж, легше відстежити співробітникам правоохоронних органів.

 

Найбільшою популярністю користуються пістолети системи Макарова (ПМ), Стєчкіна (АПС), а також пістолети Токарєва (ТТ). І не тільки радянського виробництва, але й польського, югославського та китайського збирання.

 

Сергій, за його власними словами, фактично є посередником. Зброю купує у перевіреної людини. Що то за людина, «барон» розповідати відмовився. Хоча з його натяків можна зробити висновок, що мова йде про людину, причетну до правоохоронних органів.

 

У загальних рисах він обмалював схему, як зброя потрапляє на чорний ринок. Її абсолютно легально списують з балансу Збройних сил для подальшої утилізації. В Україні функціонує єдиний завод, що виконує такі роботи – у Кам’янці-Подільському. Який, що цікаво, підпорядкований не Міністерству оборони, а Міністерству промислової політики. Тобто, для утилізації зброї потрібно її переводити з балансу одного міністерства на баланс іншого. Саме тут і трапляється найбільше крадіжок. «Коли «мєнти» накривають якогось сержанта, котрий намагався зі складу, немов останній дурень, винести кілька стволів – це цирк, – каже Сергій. – Справжні справи робляться саме за цією схемою».

 

До речі, слова підпільного торговця зброєю підтверджують посадовці Міноборони. «Ймовірно, списана вогнепальна зброя могла потрапити на чорний ринок зі складів Мінпромполітики, що менше охороняються, куди вона потрапляє для подальшої переробки. Але це вже не наша парафія», – повідомив Тижню представник оборонного відомства.

 

Втім, подекуди поставки на чорний ринок здійснюють самі правоохоронці. Як розповів колишній прокурор Рівненської (нині – Львівської) області Олексій Баганець, рік тому із центрального складу ресурсного забезпечення МВС України у м. Києві, скориставшись недбалим ставленням до своїх обов’язків караульної служби, один із його працівників викрав 10 бойових пістолетів ТТ, що підтверджено проведеною там ревізією. Під час обшуку квартири та в гаражі киянина знайдено 10 муляжів пістолетів, які він не встиг підкласти на склад замість викрадених, щоб у такий спосіб приховати недостачу. «Далі злочинці діяли за такою схемою: працівник складу за долари реалізовував викрадені пістолети працівнику УМВСУ у Рівненській області, той, у свою чергу, за долари продавав зброю колишньому працівникові міліції, полковнику у відставці, – говорить Олексій Баганець. – В обов’язки останнього входило спиляти номери на зброї та знайти осіб, яким можна її збути. Через посередника цю зброю продали двом мешканцям Черкаської області».

 

 

 

«Є три різновиди ринку зброї, – свідчить директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. – Перший – абсолютно легальний, де держави змагаються за те, щоби продати якомога більше своєї зброї та військового обладнання. Другий – це сірий ринок, де йдуть поставки зброї всупереч міжнародним договорам і нормам, але при цьому держава непублічно заохочує торгівлю, і продаж здійснюється, по суті, від її імені. Чорний ринок – це коли поставками цього товару займаються кримінальні структури».

 

На сьогодні в Україні є досить дієва система державного контролю за експортом зброї. В 1996 році була створена Державна служба експортного контролю, в тому вигляді, в якому вона діє нині, та концерн «Укрспецекспорт», котрий централізував процес експорту озброєнь. Вся система формувалася за американським принципом і не без фінансової участі США. «Дуже важливим елементом цієї системи є те, що для того, аби продати будь-яку одиницю зброї – легально чи нелегально – потрібно мати підписи великої кількості осіб, котрі мають це рішення погодити, – пояснює директор Центру. – Причому всі люди – з різних відомств. Тому сформувати корупційну структуру досить складно».

 

Беззаперечним є той факт, що через Україну йде значний трафік зброї – як легальної, так і нелегальної. Що визнають урядові та неурядові експерти. «Наприклад, в нас є порт «Жовтневий», через який перекидається і білоруська, і російська зброя, – підкреслює пан Бадрак. – І якщо там є нелегальні поставки, то для нас це ніякого значення не має, адже ми просто країна-транзитер, не більше. Ми ж не маємо перевіряти ці контейнери – всю відповідальність несуть постачальники».

 

Тому попри те, що українська система контролю за імпортом зброї є досить жорсткою, і це неодноразово визнавали навіть США, участь нашої країни на чорному ринку цілком реальна. Хоча обсяги українських поставок у «тінь» не є захмарними. «Для нелегального вивозу озброєнь в корупційному ланцюгу мають брати участь не тільки спецекспортери й державні контролери експорту зброї, а й представники митниці та прикордонників, – каже Валентин Бадрак. – Не думаю, що Україна має значних торговців «чорною» зброєю. Та заперечувати можливість нелегальної торгівлі також неправильно, адже справді запаси стрілецької зброї в Україні досить великі. Тому та «чорна» зброя, що в нас є, надходить із двох джерел: або цупиться зі складів, або ввозиться нелегально з-за кордону. В основному, з Росії».

 

Дуже серйозною проблемою лишається й неврегульованість українського законодавства про зброю – воно недосконале. Саме тому у нас цілком реально під виглядом мисливського карабіну за $2 тис. купи ти штурмову гвинтівку морської піхоти США.