Минулого року чимало культурних подій України були так чи так пов’язані зі святкуванням 30-річчя незалежності. Але стратегічне завдання залишається таким самим, що й 2020-го повернути культурі позиції, які вона втратила через пандемію COVID-19 і пов’язані з нею карантинні обмеження та фінансові проблеми. Цьогоріч, попри обережні оптимістичні прогнози, ситуація залишається напруженою. У розмовах про культурні події найчастіше звучить слово «сподіваємося» — що той чи інший фестиваль таки відбудеться, що це станеться вчасно й хоча б почасти в офлайн-форматі. Залишається тільки сподіватися, що слова «скасовано» та «відтерміновано» цьогоріч звучатимуть рідше, а інші обставини нарешті складатимуться на користь культури.
Відновити позиції
Приводи для оптимізму справді є, бо ще минулого року культура почала обережно повертатися в офлайн. Хоча до останнього моменту не було впевненості, що відбудуться, наприклад, київський «Книжковий Арсенал» та львівський Book Forum — два найбільші книжкові фестивалі України. Сподіватимемося, що найближчим часом оголосять, коли вони відбудуться цьогоріч. Не менш важливі й теми, із якими працюватимуть обидва фестивалі, адже «Книжковий Арсенал» та Book Forum — це ще й потужні майданчики для інтелектуальних дискусій, на яких обговорюють чутливі, часом складні, проте важливі питання.
Уже відомі дати проведення найбільшого книжкового ярмарку світу — у Франкфурті, який триватиме 19–23 жовтня 2022 року. Країною — почесною гостею цієї найбільшої книжкової події Європи — стане Іспанія, а гаслом — «Креативність, що переповнює» (іспанською — «Creatividad desbordante»). Іспанія довго та ретельно готувалася до цього, адже у Франкфурті заплановано показати все багатство її літератури та здобутки книжкової сфери: прозу, поезію, дитячі книжки, комікси, есе, аудіокнижки тощо. Презентація іспанської літератури на всіх майданчиках стартувала ще минулого року, а програма цієї країни на Франкфуртському ярмарку обіцяє бути чи не найширшою серед національних.
І ось тут варто згадати, що минулого року Україна взагалі не мала свого національного стенда у Франкфурті, хоча 2019 року такий у нас був і на ньому представили книжки 30 видавництв. А впродовж п’яти днів заходи української програми, які відбувалися не лише на стенді, а й на основних сценах ярмарку та в місті, відвідала понад тисяча гостей. Також, що важливо, ми презентували програми підтримки перекладів Українського інституту книги «Translate Ukraine» та дослідження «Український книжковий ринок: тенденції, основні гравці, нові/незайняті ніші та державна підтримка». Звичайно, наша держава перебуває в непростому становищі: до пандемії тепер додалася ще й загроза чергового російського вторгнення. Але поки що ситуація не настільки критична, тому наше національне завдання на цей рік — поновити своє представництво на Франкфуртському книжковому ярмарку (не забуваючи й про інші майданчики). Зрештою, ідеться не лише про книжки, а й про культурну дипломатію, що має доведений безпековий вимір (див. Тиждень № 48/2021).
Мовою кіно
Тимчасом Україна і далі знімає та демонструє світові своє кіно. Уже 8 лютого оголосять номінантів на премію Американської кіноакадемії «Оскар», вручення якої має відбутися 27 березня 2022 року. У номінації за найкращий міжнародний фільм цьогоріч змагаються фільми з 92 країн. Україну представляє режисерка Наталка Ворожбит зі своєю стрічкою «Погані дороги», обраною Українським Оскарівським комітетом. Нагадаємо, що в попередні роки на отримання премії Американської кіноакадемії висувалися такі українські фільми: «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка (2012), «Параджанов» Олени Фетисової та Сержа Аведікяна (2013), «Поводир» Олеся Саніна (2014), «Українські шерифи» Романа Бондарчука (2016), «Рівень чорного» та «Атлантида» Валентина Васяновича (2017 і 2020), «Донбас» Сергія Лозниці (2018) та стрічка Нарімана Алієва «Додому» (2019).
10–20 лютого має відбутися 72 Берлінський міжнародний кінофестиваль. Уже відомо, що в його секції «Панорама» (конкурсній програмі «Берлінале», яка фокусується на найбільш актуальному міжнародному кіно) цьогоріч покажуть українську військову драму режисерки Марини Ер Горбач «Клондайк» про життя родини на Сході України та катастрофу рейсу MH17. Ця стрічка розповідає про місцеву родину, яка опинилася в епіцентрі подій у селі Грабове Донецької області. До речі, фільм створено в співпраці з Туреччиною: у травні 2021-го він став одним із двох проєктів, які підтримало турецьке Міністерство культури та туризму в категорії міжнародної копродукції. Нагадаймо, торік у конкурсній програмі «Берлінале» «Generation 14plus» відбулася прем’єра повнометражного ігрового фільму української режисерки Катерини Горностай «СТОП-ЗЕМЛЯ», створеного за підтримки Держкіно. Стрічка отримала приз «Кришталевий ведмідь» від юнацького журі кінофестивалю.
Ювілейний 75 Каннський кінофестиваль припадає цьогоріч на 17–28 травня, а реєстрація стрічок триватиме до 11 березня. З 31 серпня по 10 вересня заплановано 79-й, перед’ювілейний Венеційський кінофестиваль. Варто нагадати, що 2021 рік у контексті презентації українського кіно на цьому кінофестивалі став вельми плідним: уперше за три десятиліття вітчизняний фільм показали в межах основної конкурсної програми. Ідеться про картину українського режисера Валентина Васяновича «Відблиск» (2021). Ще два українські фільми, зняті 2021 року, потрапили до секції бієнале під назвою «Горизонти»: це стрічки «Носоріг» Олега Сенцова та «Цензорка» Петера Керекеша. Нагадаємо, що позаторік, 2019 року, в згаданій секції перемогу здобула кінокартина Валентина Васяновича «Атлантида». А поки триває конкурсний відбір і складання програми найбільших і найвідоміших кінофестивалів, будемо сподіватися, що тамтешні глядачі таки побачать нові українські фільми та що вони не лишиться поза увагою світових критиків і глядацької аудиторії, а також авторитетного журі.
Що ж до українських подій, то з 25 березня по 3 квітня запланований традиційний, уже дев’ятнадцятий за ліком фестиваль документального кіно про права людини Docudays. А з 28 травня по 5 червня проходитиме 51 Міжнародний кінофестиваль «Молодість». Це важливі майданчики, на яких не лише демонструють найкраще світове й українське ігрове та документальне кіно, а й відбуваються дебюти українських режисерів. Нова хвиля українського кіно — явище, без перебільшення, державної ваги. Вона здатна доносити як до української, так і до закордонної аудиторій теми, що болять нашій країні, а також формувати наш образ — не лише у світі, а й для нас самих.
Обнадійливі ініціативи
Та все ж сфера питань, пов’язаних із розвитком культури, не зводиться суто до фестивального життя — не менш важливий чинник, що прямо впливає на неї, — законодавство. Тому варто поглянути, які правові норми набувають чинності, а які законопроєкти ще чекають на своє ухвалення Верховною Радою. Так, 16 січня 2022 року набуває чинності стаття 25 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». З цього дня друковані ЗМІ мають перейти на українську мову. Видаватися іншими мовами дозволено лише за умови виходу другого — українськомовного — накладу, повністю відповідного за змістом, обсягом та іншими характеристиками. Важливо й те, що в кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ видання державною мовою мають становити не менше 50%. Законом передбачені винятки, що стосуються видань кримськотатарською та іншими мовами корінних народів України, англійською або іншою офіційною мовою Європейського Союзу, а також наукові видання, мова яких визначається іншою статтею згаданого закону.
На розгляд та ухвалення парламентарями чекає проєкт Закону № 6287 «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження». Документ передбачає впровадження відшкодування оренди книгарням, які продають книжки українською мовою (до 20% від доходів). Передбачений механізм відшкодування складатиметься з кількох критеріїв: книжка має бути написана українською мовою, а книгарня має звітувати стосовно цього до Українського інституту книги, який надає крамниці відповідний документ, на підставі якого буде нараховуватися компенсація. За підрахунками авторів законопроєкту, це сприятиме зростанню книжкового ринку втричі впродовж п’яти років, кількості книгарень — з 200 наявних сьогодні до 800, і майже удвічі має зрости асортимент видань.
На друге, фінальне голосування очікує також законопроєкт № 5002 «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Він покликаний забезпечити законодавче підґрунтя для реформування бібліотечної системи України з урахуванням найкращого світового досвіду. Кінцева мета законопроєкту — перетворити книгозбірні на місця, що формують простір для культурного, освітнього та наукового розвитку людини, а також ефективно популяризують читання. Звісно, це далеко не вичерпний список очікуваних нововведень. Зокрема, Верховна Рада розглядатиме законопроєкти, що стосуватимуться збереження української історико-культурної спадщини, протидії хаотичній забудові в історичних ареалах міст тощо. Тиждень відстежуватиме ці ініціативи й інформуватиме читачів про найважливіші з них.
Пам’ять і спадщина
Окремо слід загадати про сферу збереження історико-культурної та архітектурної спадщини. 2022 року триватиме «Велика реставрація», що здійснюється в межах президентської програми «Велике будівництво». Ця ініціатива передбачає відновлення 150 об’єктів упродовж трьох років, тобто до 2023 року включно. Серед них — замки, музеї, театри, історичні садиби й багато інших об’єктів, які планують перетворити на туристичні магніти, а отже, один з основних ресурсів розвитку України. На потреби «Великої реставрації» цьогоріч із бюджету виділять 3,2 млрд грн. Нині до цієї програми допущено 109 проєктів у різних куточках України.
Утім, історична спадщина — це не лише будівлі. 26 жовтня 2021 року Апеляційний суд Амстердама оголосив своє рішення про те, що колекція скіфського золота, яку вивезли з Криму (ще до анексії півострова) на виставку в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі, повернеться в Україну. Нагадаємо: 14 грудня 2016 року Окружний суд Амстердама ухвалив рішення, що експонати кримських музеїв мають бути повернені в Україну. Рішення ухвалене на основі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою художні цінності мають повернути суверенній державі, яка надала їх для тимчасової експозиції. Хочеться сподіватися, що колекція археологічних артефактів, боротьба за повернення якої триває вже багато років, нарешті повернеться до нашої держави вже цьогоріч і що в цій справі поставлено фінальну крапку. Перепоною на цьому шляху може стати оскарження російською стороною рішення Апеляційного суду Амстердама, яке, на думку експертів, може відтермінувати повернення скіфського золота до України ще приблизно на півтора року.
Збереження національної спадщини — це також про те, кого та як ми пам’ятаємо. Варто нагадати, що 3 грудня Україна на державному рівні відзначатиме 300 років із дня народження Григорія Сковороди. У квітні — також на державному рівні — ми відзначатимемо 140 річницю з народження В’ячеслава Липинського. Хочеться сподіватися, що до того часу скандальна ситуація в Затурцівському меморіальному музеї, розташованому в родинній садибі Липинських, буде розв’язана в той чи інший притомний спосіб (див. Тиждень № 50/2021). Та й сама садиба перебуває в аварійному стані та гостро потребує ремонту. Також цьогоріч виповнюється 100 років від заснування Лесем Курбасом театру «Березіль» (нині — Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка) і 80 років із часу створення Української Повстанської Армії.
Також на 2022-й припадає низка дат, пов’язаних з історією Кримського ханства. Наприклад, цьогоріч виповнюється 625 років із народження його засновника Гаджи І Ґерая, 510 років із часу народження хана Девлета Ґерая I та 250 — з народження кримськотатарського принца, історика та поета Халіма Ґерая. Також виповнюється 250 років із дня народження раббі Нахмана, засновника брацлавського хасидизму, видатного юдейського релігійного діяча на українських теренах. Цей список можна продовжувати й далі. Питання в тому, щоб у нашій державі про ці ювілейні дати пам’ятали, не лише карбуючи пам’ятні монети та друкуючи марки, а й створюючи нові сенси та лункі меседжі, які нагадуватимуть і самим українцям, і міжнародній спільноті про ці постаті та події.
Загалом, говорячи про сферу культури, ми маємо пам’ятати, що основана на ній сила української ідентичності — це ще один засіб протидії агресії супроти нашої держави, що триває зокрема й у гуманітарній та навіть екзистенційній площині. Тому кожна культурна подія, яка відбулася на наших теренах, або участь українських митців на закордонних майданчиках посилюють наш голос у світі, відповідно й суб’єктність України. Тому інтерес і завдання всього суспільства — не лише розставити «галочки» в календарі культурних подій, а й зробити так, щоб українське культурне життя цьогоріч вирувало.