17 січня 2025 року на Покровському напрямку загинула Марія Зайцава — бійчиня 2 інтернаціонального легіону, громадянка Білорусі, активна учасниця протестів проти режиму Лукашенка. У серпні 2020 року фото 19-річної закривавленої Марії облетіло світові медіа. Після того Марія пройшла шлях від активістки й волонтерки у вигнанні до військовиці, яка воювала на найгарячішому напрямку найбільшої війни після Другої світової, захищала Україну, весь демократичний світ, рідну Білорусь і свободу вибору людини від імперії зла, що знову загрожує людяності й існуванню прогресивного світу.
Марія загинула зі зброєю в руках, виконуючи бойове завдання. За день до того їй виповнилося 24 роки.
Прагнула допомагати тим, хто в біді
«Фотографію закривавленої Марії бачив кожен білорус, який брав участь у подіях 2020 року або спостерігав за ними, — згадує Крисціна Шиянок, колишня координаторка медико-гуманітарної програми «Medevac» у Чеській Республіці, директорка Офісу демократичних сил Білорусі в Чехії. — Ми в Празі подали заяву до прокуратури про порушення ембарго, бо гранати, які використовували силовики в Білорусі, були виготовлені саме в Чехії. Порушення не виявили, бо таку зброю можна отримати через треті країни. Але для нас це був аргумент звернутися до чеської влади з пропозицією розпочати медично-гуманітарну програму допомоги пораненим під час протестів у Білорусі. Чехія була першою країною, яка почала приймати білоруських поранених активістів на державному рівні».
Одним з тих, хто звернувся за допомогою, був молодий білорус Мікіта. Він був з Марією, коли її поранили світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020 року. Дівчина отримала черепно-мозкову травму, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки. Мікіта теж отримав пошкодження від гранати, каже Крисціна Шиянок. З ним приїхала і Марія.
«Ми тоді не знали, що це дівчина з тієї відомої світлини. Вона спочатку приїхала в місто Градець-Кралове — треба було зробити перев’язку. Лікар запитав, як виглядало її поранення, коли вона його отримала. Марія зайшла в інтернет і показала той знімок. Тоді я зрозуміла, кого ми привезли в Чехію. Це був момент нашого знайомства».
Після завершення піврічної програми «Medevac» Марія пішла на підготовчий курс Чеського технічного університету, де вивчала чеську мову. Навчальний заклад надав житло та стипендію. На жаль, після підготовчого курсу вступити до університету їй не вдалося. На заваді стали проблеми зі слухом: Марія не чула на праве вухо. Але скласти іспити про закінчення шкільної освіти їй удалося.
«Ми всі нею дуже пишалися, — розповідає Крисціна Шиянок. — У Чехії, якщо ти іноземець і склав ці іспити, маєш шанс знайти нормальну роботу. Ми знали, що Марія чудово знає англійську й французьку. У нашій діаспорі знайшли сім’ю, у якій Марія викладала дітям англійську. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої сили спрямувала на допомогу біженцям. Долучилася до організації “Мрія” — допомагала зустрічати й селити прибулих українців».
Крисціна згадує, що якось до них приїхала Святлана Ціханоуська. Марії було цікаво, що скаже Святлана білорусам у вигнанні, але того дня в неї був вибір — піти на зустріч або допомогти українській родині купити квитки. Вона обрала друге. У резюме Марії була фраза: «Я шукаю роботу, яка буде корисною суспільству й дасть мені змогу допомагати тим, хто в біді».
«Мені здається, це демонструє її людські й моральні цінності, — вважає Крисціна. — Був період, коли Марія працювала в офісі. Але постійно переймалася, що це не допоможе наблизити повернення у вільну Білорусь. Вона хотіла впливати на перебіг подій. Саме тому, очевидно, і вирішила поїхати в Україну. Адже ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно пов’язана з нашою білоруською, хоч це й не означає, що всю роботу українці мають зробити за нас.
Що швидше Україна зможе відстояти незалежність, то більше шансів у білорусів відстояти свободу».
Завжди вважала, що може зробити більше
До 2 інтернаціонального легіону Марія потрапила на початку 2023 року.
«Комбат призначив мене виконувачкою обов’язків начмеда. Підійшли хлопці, які потрапили в Легіон з полку Калиновського, і кажуть: “Візьми дівчинку”». «Мені тоді був потрібен медик, хоч хтось, хто не боїться крові, — розповідає боєць 2 інтернаціонального легіону Алєсь Пятрауський. — Прийшла дівчинка, худенька, 45 кілограмів. А ще в мене проблеми зі слухом, контужений, не чую на праве вухо. І вона так само. Марія поселилася до нас — у намет медиків. Познайомилися. Мене одразу вразила її цілеспрямованість: “Я зможу”. Тренувалася з усіма на рівних, стріляла. Вдавалося їй усе добре».
Фото: Алекс Заклецький
З Алєсем Марія одразу подружилася. Обидва білоруси, лишилися без батьківщини, розуміли одне одного. Їздили в одній машині, працювали в одній групі, винаймали житло.
«Ми білоруси, тобто нам навіть не було куди відправити речі. Усе доводилося возити із собою», — усміхається Алєсь.
Марія дуже хотіла собаку. Мовляв, у дитинстві ніколи не мала. Узяла цуценя. Усю дорогу з пункту постійної дислокації батальйону до Харкова собаченя нудило, воно постійно лізло на кермо до Алєся, який жартував, мовляв, люди з війни зазвичай забирають собак, а Марія — навпаки. Але цю дитячу мрію їй удалося тоді втілити.
На Донбасі поселилися разом, спали на двоярусних ліжках.
«Маша молодець. Вона добре сприймала інформацію. Часто кажуть, що солдатів мало вчать воювати. Типу 90 днів навчання не вистачає. Але насправді і року мало, і трьох.
Неможливо підготувати людину до війни. До цього можна лише звикнути. Але коли знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся.
Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину. Вона всю себе віддавала справі. Хотіла бути корисною. Завжди була світлою і веселою людиною».
Марія добре знала англійську, тому була в Легіоні такою собі зв’язковою ланкою між англомовними іноземцями й українцями чи, наприклад, грузинами. Тому завжди була в гущі подій, усі її добре знали — завжди усміхнена й привітна.
В Алєся була домовленість з комбатом: він створює медслужбу й повертається в окопи.
«Маша теж заявила, що хоче на передову. Тим більше медик — такий самий боєць, тільки знає трохи більше медицини. У бою під час поранення важливі кожні десять секунд. І впевненість того, хто надає допомогу. Марія не нервувала й не панікувала. Комбат не хотів її відпускати на нуль. Тепер ми один одного сваримо за це — хто більше винен. Але вона дуже впевнено поводилася на передовій».
Першого ж дня на нулі Марія схопила саперну лопату й сказала: «Ну що, хлопці, давайте копати. Треба так треба». Коли вона почала копати, усім іншим якось уже було незручно стояти збоку, як згадує один із побратимів.
Свобода або є в людині, або нема
Після поранення в руку Марія могла списатися. Але не схотіла. Це було на початку осені 2023-го. Повернулася в січні 2024-го — на свій день народження.
Фото: Алекс Заклецький
«Марія завжди вважала, що може зробити більше, — каже Алєсь. — І прагнула цього. Головне для неї було приносити користь. Свобода — це те, що або є в людині, або нема. Вона була вільною людиною. Не розуміла, як можна отак напасти на країну. Вона бачила фотографії з Бучі, Ірпеня. Не змогла із цим змиритися. Так, вона воювала за Україну. Але мені здається, хай де це трапилося б, вона б поїхала туди допомагати. Більшість іноземців у Легіоні приїхали, побачивши звірства. У нас є хлопець із Тайваню. Навряд чи він знав історію України. Але коли побачив звірства, не зміг сидіти вдома. Приїхав. Ну й, звісно, вплинуло те, що вона змушена була виїхати з Білорусі. Її звідти випхали. Тобі двадцять років, ти тільки входиш у життя з базовими поняттями про права людини. А тут на цьому ставлять хрест і кажуть, що ти раб. Ходи на роботу й мовчи. Вона цього не зрозуміла».
Марія завжди казала, що єдиний спосіб звільнити Білорусь від диктатури — допомагати Україні, каже Алекс (ім’я змінено), одна з найближчих її подруг в Легіоні.
«Якщо в білорусів не вийшло це 2020-го, то всі мають кинути свої сили на допомогу Україні. Вона була дуже ідейною людиною. Воювала за вільний народ, проти імперіалізму. Була емпаткою. Дуже важко сприймала новини про воєнні злочини росіян. У шпиталі, коли Марія отримала поранення в руку, я була з нею весь час. Запитувала про майбутнє після поранення. Вона відповідала, що хоче якомога швидше повернутися назад. Її мотивація ніколи не згасала, навіть коли їй було важко фізично. Історія Марії показова: демонструє, як треба ставитися до диктатури. Нема нічого неможливого. Людина після поранень могла боротися».
Крисціна Шиянок пригадує, що Марія цікавилася білоруською латинкою, часто користувалася нею, вивчала історію і традиції.
«Зараз у Білорусі кажуть, що там складно народитися білорусом, враховуючи обставини, але білорусом можна стати, коли ухвалюєш вольове рішення. Їй не треба було розповідати, вона всього досягала сама. Це дуже надихало. Вона була така молода, але я не відчувала різниці у віці. Вона була зріла й емоційно, й інтелектуально, — Крісцина не стримує сліз на цих словах. — Але, звісно, у неї був посттравматичний синдром. Чи пішла б вона на війну, якби в її житті не трапився 2020 рік і в Білорусі не було диктатури?..
Марія — перша білоруска, що загинула як воїн, вона ввійде в білоруську національну пам’ять у цій ролі. Але, крім цієї військово-героїчної іпостасі, вона для мене лишається дівчиною, яка визнавала рівні права, змагалася за феміністичні ідеї.
Якби не було нападу Росії 2022 року, я переконана, що Марія займалася б громадською діяльністю заради прогресу. Білорусі треба пройти ще довгий шлях до демократії та розуміння правої рівності. Марія була дуже прогресивна. Такі люди завжди рухають суспільство вперед. Для мене вона ще й залишиться близькою людиною, з якою ми були разом три роки.
Батьки Марії не хотіли, щоб її поховання хоч якось було пов’язане зі виборчою спецоперацією Лукашенка. А ще 2 лютого (прощання в Києві відбулося 3 лютого. — Авт.) — Громниці. У народі кажуть, що це день, коли зима зустрічається з весною. І що цей день дає надію. Загибель Марії для нас національна трагедія. Але нехай вона буде додатковою мотивацією для білорусів, які, можливо, в апатії. Завжди є місце для подвигу, який може змінити все».