Ім’я "Барбаросса" (Рудобородий) у колективній пам’яті різних народів має різні смислові значення. У народів колишнього Союзу РСР воно однозначно асоціюється із нацистським планом військової агресії, реалізованим 22 червня 1941 року. У західноєвропейських народів – із середньовічним імператором Священної Римської імперії германської нації Фрідріхом І. А в ісламських народів Середземномор’я – із дуже колоритним персонажем початку доби Нового часу, котрий при народженні отримав ім’я Азор, проте став знаменитим як Хайдреддін або ж (в іншому написанні) як Хайр-ад-Дін.
Ближчим же часом це слово має шанс набути четвертого значення, яке за своєю негативною конотацією перевершить значення всіх попередніх. Адже воно може стати символом нової широкомасштабної війни, чиї наслідки здатні виявитися в певному сенсі масштабнішими навіть за наслідки подій 1941 року. Якщо, звісно, головні діючі особи, від яких залежить подальший розвиток ситуації, не знайдуть гідних варіантів виходу із нинішньої кризи, що розгортається у ці дні буквально у нас на очах.
Отже: 7 вересня влада Туреччини заявила, що її нова політична стратегія вимагає значного розширення присутності військово-морських сил країни в східному Середземномор’ї. У рамках передислокації ВМС Туреччини з Чорного і Мармурового морів у Середземне та Егейське моря будуть переведені по два протичовнові фрегати і ракетні корвети, а також допоміжні кораблі. Напередодні глава МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу оголосив, що його країна має намір посилити свою військову присутність у східній акваторії Середземного моря "для захисту свободи судноплавства".
Кораблі, які там чергуватимуть, супроводжуватимуть флотилії, що прориватимуть встановлену Ізраїлем морську блокаду сектора Газа, і в разі потреби силою прокладатимуть їм шлях. Услід за цим виступив міністр з контактів із Євросоюзом Егемен Багіш, заявивши, що турецькі ВМФ не дозволять члену ЄС Республіці Кіпр займатися пошуком газу та нафти у Середземному морі. Цей демарш став відповіддю на інформацію, що компанії Noble Energy (США) і Delek (Ізраїль) розпочинають геологорозвідувальні роботи на шельфі в економічних водах Кіпру. Туреччина не визнає угод, підписаних Кіпром з Ізраїлем і Ліваном про розмежування економічних зон, – мовляв, вони порушують права невизнаної Турецької республіки Північний Кіпр.
Ну, а невдовзі в бій вступила важка політична артилерія. Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган підтвердив, що турецькі бойові кораблі будуть спрямовані до морських кордонів Ізраїлю та Кіпру. Ердоган узяв на себе всю повноту відповідальності – мовляв, він наказав військовим кораблям супроводжувати цивільні турецькі судна з гуманітарною допомогою для сектора Газа (який, варто додати, контролюється радикальною ісламістською організацією ХАМАС) і вступати в бій, якщо на нову флотилію з вантажами в міжнародних водах буде здійснено напад, а також перешкоджати Кіпрові у геологорозвідці на шельфі Середземного моря.
От саме ці завдання (можливо, і якісь інші, про що поки що не йдеться) і містить новітній план "Барбаросса".
Усі ці демарші викликали різкі відповіді з боку Ізраїлю та Греції, причому відповіді не тільки словесні. Ізраїль відвідав міністр оборони Греції Панос Беглітіс, який зустрівся з міністром оборони Ехудом Бараком і підписав нові угоди про співпрацю у сфері безпеки.
Іншими словами, йдеться про класичну ескалацію напруженості у східному Середземномор’ї, яка відбувається на наших очах.
А події розгортаються далі. 17 вересня турецькою стороною були зроблені дві заяви. На восьмій Ялтинській щорічній зустрічі "Україна і світ: спільні виклики, спільне майбутнє" міністр з питань ЄС Егемен Багіш підкреслив, що у Євросоюзі існують подвійні стандарти у ставленні до різних країн. За його словами, така позиція ЄС вже призвела до того, що сьогодні в Туреччині тільки 8% населення однозначно вважає, що ЄС – це вибір країни, а 30% виступають проти вступу до Євросоюзу.
А за словами віце-прем’єра Бешира Аталая, чиї слова цитує агентство Reuters, Туреччина призупинить усі відносини з Євросоюзом, якщо Кіпр буде головувати в ЄС наступного року. Нагадаємо, що острів Кіпр розділений на дві частини, 60% якого контролюється владою Республіки Кіпр, члена ООН та ЄС, населеної в основному греками, інша частина – владою невизнаної Турецької республіки Північного Кіпру, на території якої розташовані війська Туреччини. Остання не визнає суверенітет Республіки Кіпр, отож заява віце-прем’єра достатньо логічна: "Якщо переговори про мир (з Кіпром) не дадуть результату, а ЄС зробить своїм головою південний Кіпр, між Туреччиною і ЄС буде справжня криза… Ми заморозимо наші відносини з Євросоюзом… Ми оголошуємо про це, оскільки уряд ухвалив рішення".
До цього варто додати, що за останній час Туреччина ускладнила відносини не тільки з Ізраїлем, Грецією, Кіпром та всім Євросоюзом, а й із Сирією та Іраном. Крім того, гостро критичні зауваження з вуст Ердогана прозвучали й на адресу США. Що ж може означати така радикалізація слів і справ Анкари?
Як видається, йдеться не про випадковий збіг обставин і не про особисті примхи властолюбного Реджепа Ердогана. Йдеться про спробу радикально змінити політику Туреччини і серйозно переглянути набутки часів Ататюрка. І для того, щоб зрозуміти новий курс Турецької Республіки, варто звернутися до ключового слова, яке символізує цю зміну, – до слова "Барбаросса".
Західні ЗМІ відреагували на назву плану ВМС Туреччини повідомленням про те, що турецький (точніше, османський) адмірал Барбаросса у XVIстолітті очолював найбільший піратський флот у Середземному морі. Це правда, але далеко не вся. Барбаросса народився у християнській сім’ї; його батько та він прийняли іслам, коли острів Лесбос, де вони жили, захопили османи. Азор зробив стрімку піратську кар’єру, водночас служачи султанові Османської Порти. В цьому поєднанні не було нічого незвичайного – сер Френсіс Дрейк досягнув адміральського чину теж завдяки своїм піратським подвигам, тільки на службі іншої новонароджуваної імперії – Британської. Проте Барбаросса не просто грабував та завойовував: він цілеспрямовано спустошував заселені "гяурами" (себто християнами) місцевості, руйнував міста і продавав десятки тисяч бранців у рабство. За свої воєнні та політичні діяння Барбаросса одержав від султана почесне право йменуватися Хайр-ад-Дін ("Хранитель віри").
Зрозуміла символіка, чи не так? Зрозуміла – і неможлива ще донедавна в істотно зміненій свого часу реформами Кемаля Ататюрка Туреччині…
Сьогодні ж вона виглядає для Туреччини цілком органічною. "Зачистивши" військове керівництво від противників ісламізму, навіть поміркованого, який сповідується правлячою Партією справедливості та розвитку, гарантувавши за допомогою надвисокого прохідного бар’єру (10%) монопартійну більшість у парламенті, розірвавши союзницькі відносини з Ізраїлем, уряд Ердогана, схоже, відмовився від європейської інтеграції на користь перетворення своєї країни на регіональну наддержаву, лідера арабського світу і прилеглих до нього ісламських країн. В контексті цього в середині вересня Ердоган здійснив турне державами, які щойно скинули деспотичні режими, – Тунісом, Лівією та Єгиптом, – і виголосив програмну промову в Каїрі на засіданні Ліги арабських країн.
У цій промові він поєднував заклики до оновлення, до демократизації, до змін в арабському світі на користь народних мас із різкими випадами на адресу Ізраїлю та США, повторивши свої обіцянки силою протидіяти намаганням Ізраїлю блокувати з моря сектор Газа та виступивши за негайне визнання ООН незалежності Палестинської держави.
Неважко спрогнозувати, що після такого визнання воєнні зіткнення на морі біля сектору Газа стануть неминучими: Палестина вважатиме прилеглі територіальні води своїми, Ізраїль – своїми, Туреччина ж пошле туди свої бойові кораблі. А серйозні сутички на морі сьогодні неможливі без участі авіації та ракетних військ. Варто лише почати – і зупинити масштабну війну у східному Середземномор’ї буде неможливо. Невже ж Ердоган вважає, що отримає в ній перемогу? Чи йому здається, що обезглавлена турецька армія виконає будь-який наказ заради реалізації претензій державної верхівки стати регіональною супердержавою та лідером ісламського світу?