Завгосп Президента

 

  

Кабінет керівника ДУС досить елегантний і оформлений в українському стилі. Господар каже, що смаки президента тут ні до чого, він просто приніс сюди речі, які йому самому подобаються. Хоча наш співрозмовник рідко дає інтерв’ю і мало спілкується з пресою, розмова з ним виявилася неочікувано відвертою.

 

 

– А що, тоді був конфлікт? (сміється – ред.) Прийняття таких рішень – це питання не одного дня, підготовча робота велася давно. Й тому технічно воно було виконане у згаданий вами період. Прем’єр-міністр не мав своєї резиденції. В принципі, ми не зробили нічого незаконного. Але там зараз – складна ситуація. І наріжним каменем конфлікту є не стільки будівлі, які ми передавали та які вже знесені, а земля. Коли нам говорили про те, що потрібно передати 132 га землі як прибудинкову територію до одного (!) будинку, то я навіть не знаю, як назвати механізм, який тут діє. Але акт на землекористування залишається за ДУСом і жодна приватна особа не приватизує цю землю.

 

 

– Це питання не до мене. Уряд Януковича видав постанову про закріплення за ним державної дачі, й був відповідний указ президента. Президент, прем’єр та спікер забезпечуються дачею в довічне користування.

 

 

 

– Немає такого поняття – державна дача. Є державні резиденції. Повний їх перелік наведено на нашому сайті – www.dus.gov.ua. Резиденції не є суто президентськими, вони доступні всім вищим керівникам держави.

 

 

– «Гута» – закрита частина резиденції «Синьогора», яка є за гальнодоступною, туди в нас беруть багато путівок.

 

 

–Кримський пансіонат «Гліцинія», київський готель «Дніпро» ми повернули швидко. Йде, здається, четверте коло судового процесу щодо готелю «Україна». В тій чи іншій формі вирішуємо всі питання з приводу державних квартир, дач тощо. Поки що в нас не було жодної програної справи.

 

– Коли я прийшов сюди працювати, то думав усе непотрібне продати. Та недавно підрахував, що вартість землі під Києвом за три роки зросла у 5 разів. По «Артеку» – згоден. Але у нас ще є Український дім у Москві. Всі об’єкти знаходяться в прямому підпорядкуванні президента, тому ця власність і досі належить державі.

 

 

–Коли в нас дійшли руки до завантаження готелів, які перебували в нашій власності, воно становило 47%. Певно, селили людей безкоштовно, не реєстрували. Зараз – мінімум 80–90%.

 

Побороти цю ситуацію було просто. Директор мені казав: «Люди не їдуть». Я перевірив, скільки білизни випрано, подивився телефонні рахунки й побачив, що завантаження – 90%. Ми дали всім зрозуміти: робіть по-чесному – й усе буде оплачено. В деяких місцях поміняли керівників, поставили інших, дали їм нормальну зарплату плюс відсоток від прибутку, який вони приносять в державний бюджет. Й усе стало на свої місця. Просто треба мати бажання боротися з корупцією. Якщо давити з визначеною силою у визначене місце, завжди отримаєш визначений результат.

 

 

– Дуже часта зміна посадовців погано впливає на ситуацію з корупцією. Кожна людина повинна мати якийсь час і повноваження на виконання своїх функцій. Коли ж не маєш цього, то ніякого результату не буде.

 

 

– Ще, коли Віктор Андрійович не був президентом, ми там спонсорували встановлення хреста. Й зараз моя функція в Батурині – загальний нагляд, також займаюся пожертвами на хрести, церкви, проведення робіт.

 

Зрозуміло: хтось може вважати, коли він там дещо зробив, то може на щось претендувати. Але такі умови взагалі суперечать людській сутності Віктора Андрійовича.

 

 

– Лише один раз ми зібрали 15 млн грн. На ці кошти й розпочинали реконструкцію міста. Зараз, мені здається, роботи фінансуються частково з державного бюджету, частково – все тих самих меценатських внесків.

 

– Президент ніколи не ставить питання за принципом: «ти – мені, я – тобі».

 

 

– Поки що ні. В цьому проекті є історична частина, якою ми і займаємося зараз, а є – цілком сучасна, що має дати цьому проектові тривале життя. Зокрема, ми плануємо розташувати в місті військову елітну школу. До речі, жодних резиденцій президента там будувати не плану- ється.

 

У. Т.: Однієї такої школи буде замало для того, щоби вдихнути життя в Батурин. Адже поки що Батурин – це маленьке, забуте Богом село.

 

 – Так, містечку необхідне ви- робництво. Але там недостатньо робочої сили, якої набереться максимум 50–60 осіб. Тому заснувати якесь нове підприємство дуже складно.

 

 

 

 

– Ми нікого не виганяли, тільки запрошували. У вас є факти, що когось виганяли?

 

– Той, хто приходить туди в суботу, потрапляє до книжки, яка буде зберігатися в «Арсеналі», отримує квитки, за якими безкоштовно відвідуватиме музей певну кількість годин. На суботник приходять багато студентів. До майбутнього музею вже тягнуться люди – й це основна місія цих суботників. На «Гогольfest», який ми проводили, прийшли 110 тис. людей.

 

– У 2005 році було одне пожертвування (від кого, точно не знаю) – 10 млн грн. Це все. «Арсеналом» я займаюся з 2007 року, коли він перейшов до моєї сфери управління. До цього часу тричі змінювалася організаційна структура й підпорядкування музею. Ці 10 мільйонів пішли на часткову оплату концепції та закупівлю риштування. Більше пожертв не було.

 

– Вигляд внутрішнього двору розробляв француз Вільмонт, він зараз працює над реконструкцією Лувра. В 2009 році хочемо відкрити будівлю «Арсеналу». Наступний етап – мистецький конкурс, який закінчується в жовтні й на участь в якому подали заявки відомі світові архітектори. Ми хочемо також звести кілька будівель біля основного приміщення: музей сучасного мистецтва, музей книг, музей музики, можливо збудуємо готель, паркінги.

 

До того, як я почав займатися «Арсеналом», існували дві великі проблеми: не було проекту, затвердженого в установленому порядку, та не були розпочаті роботи, крім підсилення фундаменту, та й виконували їх три різні компанії за трьома різними технологіями.

 

 

– У 2005 році об’єктом займалося Міністерство культури. За півроку «Арсеналом» почав займатися віце-прем’єр Кириленко. Потім знову були зміни команди, й коли ми приймали рішення щодо передачі його в ДУС, президент сказав, щоб два чи три роки проектом займався хтось один.

 

 

– Вони частково знесли Успенський вал. Порушено кримінальну справу, й мені здається, що за цією справою вже притягнуто осіб до кримінальної відповідальності. Будівництво зупинилося.

 

 

– Ми неодноразово обговорювали це питання. Україні потрібен музей, ідеологію якого визначатиме держава. Якщо приватний меценат хоче пожертвувати гроші, ми з радістю їх приймемо. Пінчук же хоче збудувати приватний музей і вести свою політику щодо експонатів.

 

 

– Ми готові дати певну ділянку, щоб вони самі будували. Меценат матиме пріоритетне право, наприклад, виставити свої експонати, в нас же чимало багатих людей є колекціонерами.

 

 

– Скажу однією фразою: президент вислуховує всіх, а рішення приймає сам.

 

 

– Повірте мені, президент інформований про все. Ті, хто це заперечують, просто перебувають дуже далеко від нього та від тих процесів, що відбуваються навколо нього. Він багато спілкується з дуже різними людьми.

 

У. Т.: Свого часу було чимало прогнозів, що Мороз може зрадити. Таке враження, ніби в Секретаріаті цього не знали.

 

– Мороз неодноразово говорив, що хоче бути головою ВР, і – прямо заявляв – або посаду дасте ви, або інша сторона.

 

 

– Я взагалі не розумію, що таке комфорт у роботі. Президент і прем’єр мають визначені Конституцією повноваження та обов’язки. Я не думаю, що для Ющенка є різниця, буде прем’єром Тимошенко чи Янукович. Головне для нього – реалізація його ідей, планів.

 

– З Єхануровим тут також були серйозні дискусії з усіх питань, як із усіма іншими. Та вони не потрапили до публічної сфери.

 

– Широкої коаліції? Ви маєте на увазі БЮТ, «НУ» й Регіони?

 

 

– Я прихильник будь-якої коаліції, яка би тільки вже була. Я вважаю, що широка коаліція БЮТ, «НУ» і ПР дала б якусь стабільність на певний період, і заморозила би конфлікти, наявні на поверхні. Щодо реалізації цієї коаліції – на мою думку, тут немає жодних шансів.

 

– Ти дійсно не належиш сам собі, бо є постійні протокольні зустрічі. Сидиш, як на вулкані, не можеш робити те, що хочеш, не можеш піти туди, куди вважаєш за потрібне. Та нинішня робота дала нове розуміння того, як приймаються рішення, як працює влада, як держава втручається чи не втручається в бізнес.

 

Скажу чесно, що якби я приймав рішення три роки тому і знав, яка робота мені дається, я б напевно не погодився.

 

 

– Що значить пролобіював? Мельник – достатньо компетентна людина, він 10 років працює в міністерстві, починав із завферми та пройшов весь кар’єрний ланцюжок. Тому тут питання стоїть не в лобіюванні, а в тому, що це людина професійна, і вона зможе забезпечити результат.

 

 

– Ми знайшли аргументи з погляду професіоналізму.

 

 

– На сьогоднішній день я як державний службовець не володію акціями комерційних підприємств.

 

 

– На ринку є дві великі компанії – «Миронівський хлібопродукт» і «Гаврилівські курчата», але працює і дуже багато дрібних фірм. Тому до монополізації далеко й ціну диктує ринок..

 

 

– Я прихильник вступу до СОТ. Українські виробники наростили м’язи, створили свою дистрибуцію, торгові марки, вони потужні конкуренти для іноземців.