Держава нас захищала й оберігала, вона відповідала за шляхи сполучення та організацію економічного життя, встановлювала свої правила гри через закони й розпорядження, збирала податки та витрачала кошти на власні потреби, а також загравала зі своїм населенням і безжально карала та встановлювала справедливість. Історія будь-якої модерної держави показує нам єдине: держава завжди прагне встановити свій контроль над судом та всією правовою системою, де представники народу творять закони, а уповноважені державою судді та прокурори разом з різними поліційними інституціями намагаються встановити цю справедливість для кожного. Останні функції держави були й залишаються її найбільшою монополією. Хоча нині більшість сфер людського життя мають паралельні структури, саме у винятковому праві держави на судочинство, тобто на встановлення справедливості, донедавна ніхто не сумнівався.
Читайте також: Марна спроба централізації
Скажімо, освіта, медицина, транспортні послуги та майже весь спектр економічного життя сьогодні дають можливість скористалися кращими приватними альтернативами. Чого не скажеш про приватне судочинство. Важко собі уявити, що ми підемо шукати справедливості до приватного судді. У давні часи й у слабких державах приватну справедливість установлював криміналітет. То що, дон Корлеоне воскрес і мав слушність, а його спосіб розв’язання суперечок виявився найдієвішим? Здається, що це шлях не туди. Але проблема насправді значно глибша. Світ дуже потерпає від засилля бюрократії, яка ускладнює, а отже сповільнює та суттєво здорожує процес установлення справедливості.
Навіть у США з її, на перший погляд, стабільністю, чого варті події останніх років, що значно збільшили ряди скептиків американської версії демократії та держави. Але хіба держава може віддати таку сферу свого впливу? Хоча поступово й невпинно визнає свою слабкість у питаннях якісної освіти, медицини, соціального захисту, пенсійного забезпечення. Навіть космос, де ще десять років тому важко було уявити приватні кораблі, приватні системи зв’язку та приватний космічний туризм, стрімко стає приватним.
За останній рік-два в космосі держава почала сильно програвати зухвалим мільярдерам, які дуже впевнено позбавили її монополії на нього, а в деяких питаннях навіть зробили залежними від своїх технологій. Але повернімося до справедливості. Чи є альтернатива? Хоч як дивно, але певну модель підказує серіал «Хороша боротьба» (The Good Fight), де у третій серії вже п’ятого сезону показано існування суду округу 9¾. Майже за Гаррі Поттером. Гірка правда полягає в тому, що навіть у США, де працюють сильні та справедливі інституції, наявна проблема з доступністю до них. Ми проходимо через копіювальний центр і потрапляємо на задвірки, де відбувається суд. Його організував суддя Векнер, якого блискуче грає Менді Патінкін, — він в іронічному та абсолютно не канонічному форматі вирішує, як правильно, а отже й справедливо, для тих, хто не може йти в звичайний суд. Тут усе по-справжньому. Працівник його суду має досвід роботи в суді штату. Він, до речі, наносить на дошку бали кожній зі сторін під час процесу. Все просто й зрозуміло. Хто набрав більше балів, той і переміг. Немає жодної бюрократії. Елітні й дуже дорогі адвокати спочатку скептично, а потім здивовано приймають ці правила гри. Що змушує їх це робити?
Повага до кожного. Ви таке вже десь бачили? Протрімо очі й дивімося далі. Після виголошення вироку суддя просить сторони потиснути руки й виявити повагу та любов. Ці слова потрібно щиро промовити своєму супротивнику в суді. Не всім вдається з першого разу виконати такі прості речі, які є ідеалістичною метафорою полюбовного порозуміння. Гляньмо, що буде далі. У судді Векнера великі та щирі амбіції. Він не збирається зупинятись.
Читайте також: Як нам далеко до… люблінських бібліотекарок
Установлення справедливості — це не освіта та охорона здоров’я, не приватна армія чи космос. Тут держава стоятиме на своєму до кінця. Створення такого прецеденту — паралельне недержавне судочинство — у сучасному світі, на перший погляд, є лише вигадкою дуже добрих і чутливих до нерва часу сценаристів. Але будь-яка вигадка має під собою принаймні дещицю реального стану справ. І якщо вона вже з’являється в масовій культурі, то нам варто готуватися до чогось дуже радикально нового в нашому недалекому майбутньому. Інституції у США сильні та дієві, але й вони можуть не встигнути за дуже швидкими змінами в сучасному світі. А що вже й казати про наші рідні, українські, печерські й ті, які очолюють люті вовки… Варто пригадати, що досвід самоорганізації в нас є, його доведено сотнями років нашої історії, де в кожному прошарку суспільства — шляхти, міщанства, селянства — були власні дієві механізми полюбовного встановлення справедливості. Проблема сучасної України — справедливий суд для кожного. Якщо держава як монополіст у встановленні справедливості не почує своїх громадян, то попкультура вже показує альтернативу.