У збільшеному форматі графіки – "Автотипи: Тиждень розробив власний класифікатор водіїв за стилем поведінки на дорогах"
«Днями мені додому надійшов лист із фотографією мого авта. Там також були дані про час і місце, де я їхав зі швидкістю 86 км/год, хоча потрібно було 50. Тепер от іду заплатити 300 грн штрафу, бо він зростатиме», – розповідає Віталій Григорович Опанасенко, який відрекомендовується Тижню просто як «Григорович». Йому 59 років, 40 з яких він провів за кермом. Пам’ятає часи, коли «на дорогах було три «Волги», тому отримувати фото своєї машини з купою зафіксованих даних для нього трохи дивно.
Григорович отримав посвідчення водія 1968 року. «Ви знаєте, як нас учили! Я півроку ходив на курси. Кожного заняття нам повторювали, що найголовніше у водійському ремеслі – завжди попереджати про будь-який маневр, який збираєшся зробити. А зараз, подивіться! Хлопчики-козачки думають, що попереджати про поворот – це взагалі зайве», – обурюється Віталій Григорович. І додає, що останніми роками на шляхах з’явилися багато новачків, які не можуть чи не хочуть розуміти законів дороги. Окрема категорія – молоді жінки. Хоча загалом у водія немає претензій до жінок, іноді вони поводяться, як на світській вечірці, де їм мають поступитися місцем. «Але ж на дорозі всі рівні! Тут єдині правила», – каже Григорович.
Інші водії розповідають, що жінки зазвичай обережніше водять авто, проте вони більш схильні «покривлятися» за кермом. «От я ніколи не бачив, щоб чоловік показував непристойні жести тим, хто його «підрізав» чи не пропустив. А жінки регулярно так роблять», – ділиться своїми спостереженнями 50-річний Василь Чернявський із Дніпропетровська. За роки, які працює водієм, він кермував десятками автівок – від «Таврії» до mercedes’а, і впевнений, що машина змінює людину. «На дорозі ти, як у мушлі. Ніхто не знає – великий ти чи маленький, чим займаєшся, що вмієш. Тому водії такі агресивні – лаються один з одним. Але, зауважте, ніколи не виходять назовні. Зачиняють віконце та їдуть далі», – філософствує пан Василь.
За спостереженнями водіїв із багаторічним стажем, варварство й хамство на шляхах з’явилися відносно недавно – «як трохи люди обжилися». Виходить, гроші зіпсували наш люд.
Діагноз – «мажорство»
Усі досвідчені водії, з якими спілкувався Тиждень, апелюють до порядності, точніше, до її відсутності у колег по дорозі. Не надто досвідчені люди, які керують автівками лише кілька років, частіше вживають слово «мажори». Кажуть, усі неприємності саме від них.
«Мажори – це не тільки сини багатих батьків. Це всі ті, хто може подзвонити куди треба і кому нічого не буде за будь-яке порушення. Так само поводяться іноді й самі даішники, на приватних авто. Їдуть на червоне світло чи повертають там, де не можна. Хто ж їх зупинить? Вони теж мажори», – каже 25-річний Ігор, який має шестирічний водійський стаж.
Голова Асоціації практикуючих психологів та психотерапевтів В’ячеслав Казимиренко каже, що «мажорство» – це взагалі найболючіша хвороба українського суспільства. «Це виявляється в усіх сферах суспільного життя, а на дорогах – особливо. Бо тут дуже важливо дотримуватися правил», – розповідає Тижню психолог і автолюбитель – кермує з 1965 року. На його думку, українське суспільство просто має перехворіти на «мажорство». «В нас зараз такий етап розвитку, багатьом «з нічого» хочеться бути одразу всім. Це на всьому пострадянському просторі, зокрема й у нас», – каже пан Казимиренко.
Гривнею по хамству
Два тижні тому в Україні відбулася подія, яка може докорінно змінити поведінку водіїв на шляхах – у багато разів підвищено штрафи. За спостереженнями Василя Чернявського, відтоді, як штрафи зросли, на дніпропетровських дорогах стало значно спокійніше. Якщо раніше співвідношення «нормальні водії / зірвиголови» було десь «50 на 50», тепер це «90 на 10». Звісно, треба зважати на первинний шок.
«Я думаю, дуже добре, що це підвищення припало на пік розмов про фінансову кризу. Це справді може суттєво змінити ситуацію на дорогах», – вважає психолог Олена Донченко, завідувачка лабораторією з психології мас та організацій Інституту соціальної та політичної психології. Вона каже, що культура поведінки на шляхах відображає загальну культуру суспільства. Водії їздять на червоне світло, а перехожі ходять на те ж червоне світло. Тепер кожен має шанс «переформатуватися». Пані Донченко прогнозує, що коли людина навчиться стримуватися в швидкості, вона загалом стане вихованішою та відповідальнішою.
Менш оптимістичну думку щодо виправлення ситуації за допомогою гривні має В’ячеслав Казимиренко. «Покарання ніколи не змінює психології, – каже він. – У людини завжди є бажання ризикнути. Нашому суспільству на цьому етапі розвитку це взагалі дуже притаманне».
Культурних водіїв побільшає тоді, коли їх справді побільшає, вважає пан Казимиренко. «Коли люди отримали доступ до кредитів, їх узяли зокрема й ті, кого можна умовно зарахувати до середнього класу. Я кажу не так про заробіток, як про виховання. Вони розуміють, що таке відповідальність, і послуговуються своїми життєвими принципами й на дорозі. Ситуація стане кращою, коли вони переможуть кількісно», – резюмує психолог.
Вважати, що хамство на дорогах уже в минулому, можна хіба тоді, коли водій стане просто різновидом перехожого, упевнена Олена Донченко. На її думку, все до того йде: дехто користується машиною на вихідні, а в будні їздить на метро. Коли більшість розумітиме, що авто – це не привілей, а лише засіб дістатися з точки А в точку Б, пересуватися нашими дорогами стане не тільки безпечніше, але й приємніше.